В суботу 17 січня в 14 градусний мороз і майже повний блекаут в Одеському Театрі Юного Глядача відбулася прем’єрна вистава «Мина Мазайло» за п’єсою Миколи Куліша (режисер-постановник Євгеній Резніченко вже працював з цим театром і досить успішно).
Глядачі були в пуховиках та теплих пальтах, але зал був повний.
«Мина Мазайло», за визначенням автора, сатирична комедія, написана в 1928, в період так званої «більшовицької українізації» – явища, яке потім закінчилося Розстріляним відродженням. Взагалі здається мало місце якесь шизофренічне роздвоєння (що відображено у п’єсі) – з одного боку підтримка більшовиками «українського» як постраждалого від «кровавого царизму», з іншого – боротьба з «буржуазним націоналізмом» за «пролетарський інтернаціоналізм». Тут і «меншовартість» колишніх російських провінцій, яку просувала партійна ідеологія, і її тренд до уніфікації всього живого через зросійщення… Тобто, все складно для героїв, особливо для дрібного чиновника Мини Мазайла (якого дуже зворушливо грає Валерій Швець), який прагне «бути як всі», позбавитися клейма меншовартості, розчинитися у тілі нової держави, а для цього змінити прізвище на «престижне» російське (це в двадцяті і справді було легко), і для його сина Мокія (Олександр Давлятян), який захоплюється українською мовою та українською спадщиною, і через те приводить до українства подругу дома, Лину, яка спочатку просто прикидається, що їй це цікаво, бо хоче сподобатися чудернацькому, але такому культурному юнаку, а потім теж захоплюється всерйоз.
Решта родини Мазайла, донька і дружина просто хочуть бути «як всі», але як в кожної сатиричної комедії, звісно є і два носія протилежних концепцій, Тьотя Мотя Расторгуєва з Курську (Оксана Бурлай-Пітерова), торговка, енергійна пристосованка, яка підтримує рішення, і дядько Тарас (Олександр Гаряжа), який хоче навпаки, відродження Гетьманщини, і якщо вже міняти прізвище, то чому ні на Мазовецький? Конфлікт тобто зрозумілий, а тут ще двоє запрошених на «дискусію» комсомольців, друзів Мокія, несуть ідеологічно нафаршовану нісенітницю…
Я, власне, саме перед виставою думала – а чи не запізнилося рішення поставити «Мину Мазайла» приблизно років на тридцять – це було би влучно в 90-і, коли йшлося про самовизначення, про комплекс меншовартості, але наразі всі, здається, вже самовизначилися, ми круті і про те знаємо. Власне я вважаю що від моделі Росії (у будь-якій її історичній формі) як опонента, саме в опорі якому відбувається таке самовизначення, пора би позбавитися. Коротше кажучи, плюнули та забули що така існує (принаймні як щось вагоме).
Але історична правда є історична правда, і ось поки йшла вистава, я задумалася – ну, Мазайло звісно, пристосуванець із комплексами меншовартості, але може він таким чином, мімікруя, врятував би родину в часи боротьби з «буржуазним націоналізмом»? Ні, здається ні, його б розстріляли в 30-і як «врага народа» через те, що він відповідав за важливу ділянку на харківському підприємстві… А ось дядьку Тараса – саме як націоналіста. Або його родина загинула б в Голодомор. Мокія – через стосунки з «Розстріляним відродженням», до якого він би неодмінно прибився. Тьотю Мотю ще раніше, як спекулянтку. Баронову-Козіно, старорежимну вчительку російської (є там такий персонаж) – як «чуждый элемент». Не втягувався би ніхто. Немає хорошої стратегії, коли йдеться про відношення з Росією, бо ти сідаєш за стіл із шулером з крапленими картами.
Здається, не одна я так вважала, бо режисер прийшов саме до такого ж висновку, змінивши фінал оригінальної п’єси – мабуть саме заради цього месиджу і варто було ставити «Мину Мазайла».
Тому підтвердження власне доля самого автора.
На першому всесоюзному з’їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня — 1 вересня 1934 року Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії, та як художника, «більшість п’єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам» і зазначив, що на них базувалася робота театру «Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.
У грудні 1934 року… Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації і зв’язках з ОУН. Під час судового процесу у «Справі боротьбистів» в березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, Є. Плужником, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до 10 років Соловецьких таборів.
На Соловках утримувався в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Лесем Курбасом, Валер’яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком…
Марія Галіна
