Тринадцятирічна Олеся мешкає з дідусем і бабусею та живе звичайним життям підлітки: ходить до школи, проводить час зі своїми найкращими подругам Інною та Аліною, поглядає на хлопців… Аж поки в один момент усе не змінюється.

На заміну її улюбленому вчителеві літератури приходить молодий студент, а дідусь дівчинки раптово захворіває. Олеся лишається наодинці зі своїми переживаннями. Аж поки новий учитель не пропонує учням вести шкільний блог, куди дівчина звіряє свої почуття. Так, крок за кроком, її життя набуває нових і зовсім неочікуваних барв.

У «Видавництві Старого Лева» вийшла дитяча книга Наталії Ясіновської «Любов, дідусь і помідори». Це історія про сучасну підлітку, читачі якої долучаться до порятунку життів: 10 гривень від вартості кожного примірника буде перераховано до благодійного фонду «Таблеточки» для допомоги онкохворим дітям в Україні.

«Мені хотілося написати світлу історію про непросту ситуацію, адже важливо, щоб книжки відображали життя. А наше життя – це не завжди карколомні пригоди й веселощі. Трапляється, найближчі люди тяжко хворіють, от і в моєї героїні Олесі дідусь захворів на рак. Кілька років тому з раком боровся мій тато, і хоч зараз він не такий міцний, як до хвороби, він все ж переміг. Як і Олесин дідусь. Історія про біль, переживання, сумні думки й безсилля від того, що ти не можеш нічого змінити – це і моя історія також, – розповідає про книгу авторка Наталія Ясіновська. – І все ж «Любов, дідусь і помідори» – не сумна, а світла, часом і весела книжка, бо ж як можна сумувати, коли поруч такі колоритні однокласники, які й урок зірвати можуть, і комікс намалювати?! До речі, комікси за одного з персонажів справді малював підліток, Ваня Unicorn. І я вважаю, що це круто, бо все по-справжньому».

Справжніми у цій книзі є не лише історія та порушені в ній проблеми, а й допомога тим, хто її потребує. Герої повісті організовують в школі благодійний літературний вечір. Зібрані з квитків та продажу печива і сувенірів гроші вони передають у фонд «Таблеточки», щоб допомогти дітям, хворим на рак. Книжкові персонажі розуміють, що допомагати іншим – легко і потрібно. А завдяки читачам їхня ініціатива стане реальністю – кожен, хто придбає книгу, також приєднається до доброї справи. Адже фонд «Таблеточки» існує не тільки як книжковий герой. Він справжній! І допомогти онкохворим дітям разом із ним також можна по-справжньому.
«Минулий рік показав нам, що взаємодопомога надважлива та є справжньою суперсилою. Суперсилою, якою володіє абсолютно кожен. Адже кожен з нас може бути чиєюсь опорою та надією, – ділиться директорка зі стратегічних партнерств фонду “Таблеточки” Світлана Пугач. – Книга Наталії Ясіновської «Любов, дідусь і помідори» – це важлива книга про важливі речі. Про те, що допомагати – це просто. На власному прикладі це доводять головні герої книги, діти, які об’єднуються для підтримки тих, хто цього дуже потребує. Для нашого фонду це особлива книга, адже, по-перше, 10 гривень з кожної проданої книги перераховуються для допомоги дітям з онкологією. А по-друге, «Таблеточки» згадуються у самій книзі! Дуже дякуємо «Видавництву Старого Лева» і всім, хто купуватиме і читатиме книгу, за ваші щирі добрі справи і за те, що надихаєте на них інших».

Наталія Ясіновська – письменниця і перекладачка родом із Черкас. Наталія переклала серію книжок про Джуді Муді Меґан МакДоналд, трилогію Зої Заґґ «Дівчина Онлайн» та інші книги. Авторка книжок «Лізка Мармизко», «Шоколадне печиво», «Українка по-американськи» та оповідань. З 2009 року проживає у США.
«Таблеточки» — благодійний фонд, який вже 10 років допомагає онкохворим дітям в Україні. Фонд працює в чотирьох напрямках: адресна допомога сім’ям, системна допомога дитячим онковідділенням, захист прав дітей і професійний розвиток медичного персоналу. Щомісяця під опікою фонду 500 сімей і 21 онковідділення по всій Україні. За час роботи фонду більше 5000 сімей отримали адресну допомогу.

Наталія Ясіновська, «Любов, дідусь і помідори» / Ілюстрації коміксів Вані Unicorn. Л.: Видавництво Старого Лева, 2021, 240 ст.

***

ПОХОДЖЕННЯ РАЧКІВ

Олеся сиділа за комп’ютером у вітальні і вкотре читала статті про рак. 

Рак — злоякісна пухлина з епітеліальної тканини. Походження терміна пов’язане, ймовірно, з тим, що найдоступніші для спостереження форми захворювання — рак молочної залози, рак шкіри — часто проростають у навколишні тканини, форми їх проростів нагадують клешні рака…

 «Недарма я не люблю раків…» — подумала Олеся. 

Раніше, ще коли дідусь часто виїздив «у поле», частенько привозив то свіжу рибу, то раків. Дідусь працював геологом. Чомусь її однокласники вважали, що якщо геолог, то мусить шукати корисні копалини. Але він та його колеги мали не менш корисну роботу — досліджували, як змінюються яри, схили. Бо якщо ті розросталися чи зсувалися, то могли нашкодити людям. Через зсуви не раз руйнувалися будинки, якщо під час будівництва не прислухалися до порад геологів. 

Дідусь найбільше любив не роботу в місті, а оці виїзди «в поле». У вантажівку, де на нього вже чекали колеги, закидав спальник, рюкзак, ящик із продуктами, і вони вирушали в мандри. Зупинялися десь біля річки, розбивали табір. І вже від тих наметів ходили в походи. Але, окрім роботи, встигали і порибалити, і шашлики посмажити. Ну, й раків наловити, так. Хоча останнім часом, казав дідусь, раків менше стало, через «погану екологію». А вони чисту воду люблять. 

«Чого ж тоді рак поселяється в людині? Чиста вода — це добре. А хвороба — ні…» Олеся читала далі. 

Вперше рак описаний в єгипетському папірусі приблизно 1600 року до н. е. 

«Ого! То чого ж за три з половиною тисячі років не винайшли щеплення? Чи хоча б ліків?» Олеся ніжно глянула на дідуся, який спав на дивані. Досі засмаглий, хоча давно вже не літо, він ніби зменшився за останні кілька тижнів. І вперше Олеся подумала, що він скидається на… дідуся. Раніше «дідусю» було для неї лише звертанням. Тепер же вона бачила, що її рідний дідусик перетворюється на справжнього дідуся — худенького, зморщеного і згорбленого. Бабуся заспокоює, що горбиться він після операції, бо йому й далі важко ходити, та Олеся в тому не впевнена. 

Захворюваність на злоякісні пухлини безперервно зростає. Щорічно у світі реєструють близько 6 мільйонів нових випадків захворювання на рак… 

«Бла-бла-бла… Скільки ж усього написано про цю дурну хворобу, а жодної підказки “чому” немає…» 

Кожному другому онкохворому — більше 60 років. 

«Так, минулого року дідусеві виповнилося 62 — і що? Він ще молодий і сповнений сил! Був…» 

Олеся знову зиркнула на диван, де лежала тінь її дідуся. А тоді відчула, що в кишені кофти вібрує телефон. Звук вона спеціально вимкнула, щоб не будити дідуся. 

— Алло? — Олеся вийшла й зачинила за собою двері. 

— Олесю? Ти мене чуєш? — кричав телефон прабабусиним голосом. 

— Чую, бабусю, — тихенько відповіла Олеся. 

— Га? Я тебе не чую! 

Та Олеся не збиралася кричати, щоб прабабуся її почула. До того ж шансів, що все ж таки почує, мало… 

— То хтось приїде збирати виноград? — так і не дочекавшись слів від Олесі, допитувалася прабабуся. 

Довелося Олесі говорити голосніше: 

— Ні, бабусю. Цього року ми не приїдемо на виноград. 

— Чого? 

Олеся зітхнула. Про це вже стільки говорилося. Але прабабусі вісімдесят чотири роки, і на це потрібно зважати. «Недаремно кажуть: що старе, що мале…» Довелося знову пояснювати. 

— Дідусь хворий, а ми з бабусею Олею не можемо його самого залишити. 

— Хоча б на день? — не здавалася прабабуся. 

— Навіть на день, — твердо відповіла Олеся. 

— А хто ж його збиратиме, той виноград? — заголосив телефон прабабусиним голосом. — Я сама не можу. А я вина хотіла зробити… Коля ж його так любить. 

Олесі хотілося крикнути: «Бабусю! Який виноград, яке вино! Якщо твій син Коля не видужає, то ніколи не питиме ніякого вина! Як ти не розумієш! Ти ж навіть не спитала, як він після операції!». Та вона кілька разів глибоко вдихнула і відповіла: 

— Мабуть, цього року доведеться обійтися без вина. Якщо ні ми, ні тітки не зможуть приїхати. 

Тепер прабабуся голосно зітхнула. А потім сказала: 

— Я ніяк до бабусі Олі не додзвонюся. Попроси, хай покладе мені гроші на телефон. Добре? 

— Добре… Але ж я тобі позавчора 100 гривень поклала, — здивувалася Олеся, бо ж як можна стільки виговорити за два дні? 

— Уже нема. Ну, бувай! — і прабабуся поклала слухавку. 

— І тобі, бабусю, доброго здоров’я, — буркнула Олеся і повернулася до своїх комп’ютерних пошуків. 

Сучасній медицині відома велика кількість факторів, здатних запустити механізми канцерогенезу. Речовини або фактори навколишнього середовища, що володіють такою властивістю, називають канцерогенами.

 «Хімічні речовини — не те… Випромінення — теж не те… Віруси папіломи, герпесу, гепатиту — немає такого в дідуся… Щодо гормонів — не знаю… В роду раку не було. То звідки він? Ну, і, звісно, немає нічого про те, що рак якось передається. Треба бабусю відправити до Вікіпедії. Далеко й ходити не треба». Олеся намагалася знайти хоч якісь підказки, чому захворів її дідусь. 

— А оце вже цікавіше… — промурмотіла дівчина, вийшовши на лінки про психосоматику. — Захворювання тіла залежать від того, як людина реагує на певні події… Гм… За цією теорією, на рак часто хворіють люди, які почуваються «жертвами», ображаються, хай навіть неусвідомлено, розчаровуються в житті. 

Часто хворіють на рак ті, які розлучилися, втратили роботу, нещодавно вийшли на пенсію, бо почувають себе непотрібними і не знають, що робити далі. 

«О! Це воно! Тільки що мені з того?» — скривилася Олеся. Причину, усвідомлену чи ні, здається, вона знайшла. Дідусь хотів і далі працювати, але кількість робочих місць скорочували, а він, як пенсіонер, був першим претендентом на звільнення. Так, він дуже через це хвилювався… І аж страждав без цих весняно-літніх виїздів «у поле». Зі ще більшою пристрастю, ніж доти, кинувся до городництва, але город не міг замінити йому роботу, бо це була не просто робота, а дуже важлива частина його життя. 

— Олесю? — дідусь розплющив очі й припіднявся на лікті. — Шукаєш щось для школи? 

Олеся швиденько позакривала всі вкладки про рак, хоча й знала, що з дивана дідусь не зможе їх побачити.

— Так, шукала книжки, які нам дав новий учитель зарубіжки, — і вона помахала зошитом зі списком літератури, який лежав біля неї.