Ніл Ґейман попереджає: «Казки — штука заразна. Вони передаються від людини до людини, від покоління до покоління. Казки — валюта, єдина для всіх. Вони об’єднують нас з тими, хто жив в цьому світі задовго до нас».

У видавництві «КМ-Букс» виходить його збірка «Щось крихке. Оповідки й дивовижі». І в ньому все, як попередив автор:

• Загадковий цирк лякає публіку незвичайним поданням, перш ніж розчинитися в ночі, уносячи з собою одного з глядачів…

• У новелі, дія якої відбувається через два роки після подій «Американських богів», Тінь відвідує старовинний шотландський будинок й потрапляє у пастку гри з вбивствами та монстрами…

• В оповіданні, відзначеного премією Х’юго, дія відбувається в дивній вікторіанській Англії, легендарний детектив Шерлок Холмс повинен розкрити найдивніше вбивство…

Ніл Ґейман. «Щось крихке. Оповідки й дивовижі» / — Переклад: О. Петік, А. Пітик, К. Пітик, М. Дубина, Н. Гриценко, К. Сокульська. К.: «КМ-Букс», 2020, 496 ст.

Уривок

МОНАРХ ІЗ ҐЛЕНУ 

Повість про Американських богів 

Вона сама—як той будинок, повний привидів. Вона сама не владна над собою; пращури її часом прокидаються та визирають із очей-віконниць—і це найстрашніше, що може бути. 

Анджела Картер, «Господиня у домі кохання» 

І

— Запитай мене, — мовив низенький чоловічок до Тіні, — і я скажу, що ти певною мірою чудовисько. Вгадав, ге? 

У барі невеличкого готелю в прибережному містечку на півночі Шотландії їх було тільки двоє, якщо не рахувати кельнерки. Тінь сидів собі, попивав лаґер, аж тут цей чоловічок підійшов і сів за його столик. Літо закінчувалося, і Тінь відчував, як усе навколо холоднішає, мокрішає і втрачає силу. Він саме читав «Путівник приємних місцевих прогулянок», вивчаючи маршрут, яким планував пройти завтра по узбережжю до мису Раф*. 

Книгу довелося відкласти. 

— Я американець, — відповів Тінь. — Якщо саме це ви мали на увазі. 

Низенький чоловічок схилив голову набік і награно підморгнув. Сталево-сіре волосся, землисто-сіре обличчя, темно-сіре пальто — на вигляд наче провінційний адвокат. 

— Певно, саме це я і мав на увазі.
Провівши в Шотландії зовсім небагато часу, Тінь 

іще не до кінця розбирав місцевий акцент, з усіма його глибокими рокотами й переливами, дивними слівцями й примовками, але цього чоловіка він розумів без проблем. Мова його співрозмовника була стрункою і без зайвих вивертів, а вимова кожного слова—настільки ідеально чіткою, що сам Тінь у порівнянні говорив ніби з повним ротом вівсянки. 

Низенький чоловічок відпив зі своєї склянки і продовжив: 

— Отже, американець. Ласий до сексу, грошей та принад Шотландії. Ге? На платформах тут? 

— Перепрошую? 

— Нафту качаєш? На тих великих платформах в океані. Сюди часом забрідають нафтовики. 

— Ні, я не працюю на платформах.
Видобувши з кишені крихітний ножик та люльку, чоловічок заходився вичищати жужіль зі стінок чаші. Закінчивши, він витрусив чашу в попільничку. 

— А в Техасі, між іншим, теж є нафта, — нарешті сказав він так, ніби ділиться великою таємницею. — Це у вас, в Америці. 

— Так,—відповів Тінь. 

Техасці вважають, збирався сказати він, що насправді Техас розташований у Техасі — але тоді, певно, довелось би пояснювати, що саме мається на увазі. Краще промовчати. 

Тінь залишив Америку майже два роки тому. Він був за кордоном, коли впали дві башти. Часом він запевняв себе, що не має ніяких причин повертатися, і часом майже вірив собі. На материкову частину Шотландії прибув два дні тому—узяв пором з Оркнейських островів до Терсо; звідти добрався до цього містечка на автобусі. 

Чоловічок базікав і далі:
—Був собі один нафтовик із Техасу, робив у Абер дині, і зустрів одного старого в пабі, як оце ти і я зустрілися випадково, ну і розговорилися, і той американець каже, мовляв, щоранку я встаю, сідаю у свій автомобіль… не ображайся, не намагатимусь ваш акцент копіювати… повертаю ключ запалення, затискаю педаль акселератора, чи то як ви називаєте її, педаль, педаль… 

— Педаль газу,—підказав Тінь. 

— Ага, точно. Затискаю педаль газу навіть іще не поснідавши, а коли настає час обідати, я ще не доїхав до межі свого ранчо. А старий просто киває співчутливо і каже, ге, я й сам колись мав таку чортопхайку. 

Чоловічок завзято розреготався, показуючи, що жарт на цьому закінчився. Тінь усміхнувся та кивнув, показуючи, що зрозумів жарт. 

— А що ти п’єш? Лаґер? Повтори нам, Дженні, любонько! У мене тут «Лаґавулін», — чоловік набив люльку тютюном із капшука. — А ти знаєш, що Шотландія більша за вашу Америку? 

Коли Тінь спустився в готельний бар цього вечора, там не було нікого, крім кельнерки — худої жінки, що читала газету й курила сигарету. Йому хотілося просто посидіти коло каміна, бо в номері було зимно, а металеві радіатори на стіні виявилися крижаними на доторк. Він не розраховував на компанію. 

— Ні, не знаю, — Тінь завжди готовий вдавати простака.—Звідки ви це взяли? 

— Фрактали коли-небудь бачив? Чим ближче дивишся, тим більше там всього. Можна через усю Америку проїхати за той же час, що через усю Шотландію, якщо їхати правильно. Береш карту, а на ній усі узбережжя—прямі лінії. Хочеш пройти тими лініями, а вони насправді туди-сюди петляють. Бачив цілу передачу про це по телевізору. Цікаво. 

—Добре, — відповів Тінь.
Спалахнув вогник запальнички, і чоловічок затяг

нувся, видихнув, затягнувся, видихнув, і знову, і знову, поки люлька не загоріла рівно, і він задоволено сховав запальничку, капшук і ножик у кишеню пальта. 

— Ну гаразд, гаразд. Здається мені, ти хотів залишитися тут на вихідні? 

— Так. А ви… працюєте в готелі? 

— Ні, ні. Направду, я просто стояв собі у вестибюлі і почув твою розмову з Ґордоном, коли ти приїхав. 

Тінь кивнув. Йому здавалося, що при реєстрації у вестибюлі він був сам, але, можливо, чоловічок проходив повз… Утім, ця розмова здавалась якоюсь неправильною. Усе здавалося неправильним. 

Кельнерка — Дженні — поставила перед собою склянки та сказала: 

— П’ять двадцять.
А тоді повернулася до своєї газети. Низенький чоловічок підійшов до стійки, заплатив і приніс напої до столика. 

— То ти як, надовго в Шотландії? 

— Хочу просто роздивитися, що тут і як, — знизав плечима Тінь.— Прогулятися різними маршрутами. Помилуватися краєвидами. Тиждень. Може, місяць. 

Дженні відклала газету і життєрадісно прокоментувала: 

— Ці краї — дупа світу. Можна підшукати собі цікавіші місця. 

— Оце ти помиляєшся, — заперечив чоловічок. — Це дупа лише якщо подивитися не з того боку. Бачиш ту мапу, хлопче? Знаєш, що з нею не так? 

Він показував на засиджену мухами карту північної Шотландії на протилежній стіні. 

—Ні, не знаю. 

— Вона догори дриґом! — переможно вигукнув чоловік.—Північ нагорі. Весь світ дивиться на неї та думає, що тут усе закінчується. Що далі нічого немає. Край світу. Але, бачиш, колись усе було не так. Колись це була не північ Шотландії—це був південний край світу вікінгів. Знаєш, як називається передостаннє шотландське графство на півночі? 

Тінь кинув погляд на карту, але вона висіла надто далеко, щоб можна було розібрати літери. Він похитав головою. 

— Сазерленд**! — вишкірився чоловік. — Південна земля. Не для решти світу, але для вікінгів. 

Дженні-кельнерка підійшла до них.
—Я на трохи відійду. Якщо щось знадобиться, а мене ще не буде—звертайтеся на рецепцію. Сказавши це, вона кинула поліно у вогонь і вийшла у вестибюль.
—А ви історик?—запитав Тінь.
—Непогано! Ти, може, й чудовисько, але жартувати вмієш. Хвалю.
—Я не чудовисько.
—Ге, так усі чудовиська кажуть. Колись я був спеціалізованим лікарем у Сент-Ендрюсі. Тепер у мене просто загальна практика. Ну, була. Я майже на пенсії. Пару днів на тиждень заходжу в операційну, просто щоб форму не втрачати. 

—Чому ви кажете, що я чудовисько? 

—Тому що,—чоловічок підняв склянку з віскі жестом людини, яка зараз наведе неспростовні докази,—я сам певною мірою чудовисько. Своїх бачиш одразу. Усі ми — чудовиська, ге? Величні чудовиська, бредемо крізь болото невігластва… 

Низенький чоловічок відсьорбнув віскі, а тоді продовжив: 

— Скажи мені, здорованю, ти коли-небудь працював викидайлом? «Пробач, друзяко, тобі сюди не можна, приватна вечірка сьогодні, пошукай розваг десь-інде, гарного вечора», і всяке таке? 

—Ні,—відповів Тінь.
—Але ти напевно займався чимось подібним. —Так,—відповів Тінь, який працював охоронцем 

для древнього божества; щоправда, це було в іншій країні. 

—А ти, ну, вибач, якщо нетактовно таке запитувати, часом не потребуєш грошей? 

— Усі потребують грошей. Але в мене все гаразд, — Тінь сказав не зовсім правду; але правда полягала в тому, що щойно Тінь відчував потребу в грошах, світ щосили намагався її вдовольнити. 

—Може, ти хотів би заробити собі дрібку на кишенькові витрати? Побути викидайлом. Як два пальці. Вважай, гроші задурно. 

—На дискотеці? 

—Не зовсім. На вечірці. Винаймають старовинний маєток поряд і з’їжджаються з усіх усюдів під кінець літа. Ну от минулого року всі зібралися, гуляли собі з шампанським та веселощами, аж тут трапилася халепа. Погана компанія. Зіпсували людям вихідні. 

— Місцеві?
—Здається, ні.
—Політичні розбірки?—Тінь не хотів занурюва

тись у місцеву політику.
—Ні-ні, анітрохи. Бидло всяке патлате. Та й таке. 

Вони, мабуть, цього року тут і не з’являться. Полізли, мабуть, у якісь нетрі протестувати проти міжнародного капіталізму. Але просто щоб перестрахуватися, мене з маєтку попрохали підшукати когось, хто міг би таких відлякувати. Ти—здоровило. Саме такий їм і треба. 

— Скільки? 

—Можеш постояти за себе в бійці, якщо до цього дійде? 

Тінь мовчав. Низенький чоловічок зміряв його поглядом з ніг до голови, а тоді знову вишкірився, показуючи жовті від тютюну зуби. 

—Тисяча п’ятсот фунтів за довгі вихідні. Добрі гроші. Та ще й готівкою. Податківцям показувати не потрібно. 

—Наступні вихідні? 

— З ранку п’ятниці. Це великий старий маєток. Частина його колись була замком. На захід від мису Раф. 

—Не знаю,—відповів Тінь. 

—Якщо погодишся,—вмовляв низенький сивий чоловічок,—ти проведеш неймовірні вихідні в історичній будівлі і, гарантую тобі, познайомишся із купою цікавих людей. Чудова робота на канікули. Хотів би я бути твого віку. І, ну, твого зросту також не завадило б. 

—Добре,—сказав Тінь і, сказавши, одразу запідозрив, що пошкодує про це. 

—Хвалю! Пізніше я тобі ще розповім, що до чого. Низенький сивий чоловічок підвівся, легенько поплескав Тінь по плечу та пішов геть. Коли він залишив бар, Тінь опинився на самоті. 

____________________________

*Мис Раф (cape Wrath) — крайня північно-західна точка материкової Британії, відома мальовничими краєвидами та маяком, спорудженим у 1828 році. Назва походить від давньоскандинавського hvarf—«поворот». 

** Англомовна людина інтуїтивно чує в назві «Sutherland» слово South—«південь». Версія підтверджується етимологією, адже графство, яке свого часу було найпівденнішим володінням ярла Оркнейських островів, давньоскандинавською мовою називалося Suðrland—«Південна земля».