Які наші ставки?

Ноктюрни

Якщо ви знайомі з Кадзуо Ішіґуро в ролі талановитого письменника, тоді збірка «Ноктюрни. П’ять історій про музику та смеркання» розкриє для вас ще одну грань його захоплень – музику. Ні, це не будуть особисті спогади про те, як музика стала частиною життя Кадзуо Ішіґуро, це історії про те, як музика формує цінності, впливає на життєвий вибір і розвиває творчість кожного. 

У житті Кадзуо Ішіґуро музика мала особливе місце: по закінченню школи, перш ніж вступити до університету, він навіть спробував займатися музикою. Це захоплення проявилося знову лише в 2000-х, коли Ішіґуро став співавтором пісень джазової виконавиці Стейсі Кент (Stacey Kent). 

Згодом, в одному інтерв’ю, Кадзуо Ішіґуро поділився своїм головним ключем у написанні пісень, який він усвідомив, будучи досвідченим новелістом: тексти мають бути дуже особистими, але їхній смисл не має часто прослідковуватися, його варто шукати між рядків. Читаючи, таким чином, «Ноктюрни» я намагалася зрозуміти, які смисли Кадзуо Ішіґуро вклав у кожну розповідь, кожного персонажа та кожну сцену цих історій. Що можна побачити поза сюжетом? Що об’єднує всі п’ять історій і дає відчуття цілісного відображення місця і значення музики у нашому житті?

В якийсь момент я зловила себе на думці, що всі ці короткі розповіді, попри різні сюжети, є пазлами цілісного роману, де головний герой – музика. Звучить незвично, але чому б і ні? Автор в праві обирати форму твору, як і те, що він закладає в усі смисли, викладені на папері. Якщо вас здивує відсутність головного героя, то роман Вірджінії Вулф «Простір Джейкоба» («Jacob’s Room», 1922), написаний саме без активного головного героя, бо частіше Джейкоб лише присутній у світі інших. Тому виникає наступне запитання: які саме аспекти музики висвітлює Кадзуо Ішіґуро? Чим саме музика є для нього? І про це можна дізнатися із сюжету кожної розповіді. І так, розповіді не пов’язані між собою змістом (лише один раз героїня із першої розповіді з’явиться в останній, але це не додає більшої логічності збірці), проте, спільні риси в цих історіях таки прослідковуються. 

А взагалі, розповіді збірки чимось нагадують спогади про серпень: у кожній з них є трохи меланхолії, трохи гумору та іронії, а ще – якась прихована історія і незвичний поворот сюжету. «Ноктюрни. П’ять історій про музику і смеркання» – чудова атмосфера творчості та легка манера оповіді, яка захопить читача з перших сторінок. 

Ціна таланту, звільнення від авторитетів та справжній успіх

Найголовніша тема в цих розповідях – це робота над власним талантом, вкладання зусиль, аби проявити його і дати іншим можливість насолоджуватися прекрасною музикою. В «Ноктюрнах» музика завжди є предметом діалогу, а не чимось особистими, вона зближує героїв, вони знаходять спільну мову, навіть якщо не переносять один одного в повсякденному житті, або ж зустрілися лише декілька хвилин тому і крім спільного захоплення музикою більше про один одного нічого не знають. Найчастіше ці зустрічі не пов’язані спільною мовою, культурою чи національністю, а в сюжеті кожної розповіді присутні герої різних країн (у розповіді «Співак-крунер» американський відомий співак та емігрант з невідомої країни соцтабору зустрічаються в Італії, або ж швейцарська пара і британський музикант з «Молверн-гіллз»). 

І ця кожна зустріч дає відчуття значимості зусиль музиканта, виносить музику із маргінесу потреб у щось по замовчуванню необхідне для людського існування. Такі зустрічі допомагають переосмислити життя і повірити у цінність того, що ти робиш: коли незнайомець насолоджується музикою, яку ти створив, це ніби той універсальний ключ порозуміння, який людство невпинно шукає.

Однак талант як дар, Ішіґуро не виправдовує, а показує які наслідки він може мати. Наприклад, відданість таланту не лише сповнює життя сенсом, але й може забирати інші сенси та будувати стіни між близькими (ця тема прослідковується в трьох з п’яти вміщених історій збірки). Ішіґуро показує, що цей вибір важливий і завжди особистий, проте часто цей вибір не дає віри і себе. 

Тому відчуття цілісності музиканта і музики, не є константою, більш того може виявитися ілюзорною. Як Ішіґуро випробовує розуміння того, що є талантом? Інший аспект, який прослідковується в розповідях «Ноктюрни» – це місце авторитетів в нашому становленні. Не маючи блискучої кар’єри і стабільного заробітку, лише підкріплення власного життєвого вибору авторитетною думкою дає музикантам відчуття цінності. Можливо це не найкраща стратегія, але насправді так воно і є. Переймаючи смисли маестро, отримуючи схвалення в його очах, талант знову апробує себе, однак він не стає абсолютним. Таке самоствердження не є надійним, і може легко піддатися переосмисленню, наслідки якого можуть бути двозначні: відкрити нову глибину власної творчості (у розповіді «Віолончелісти»), або виникненню відчуття на біса це все здалося («Ноктюрн»). 

Що стоїть між нашим бажанням бути там, і тим, де ми є зараз? Що означає реалізувати свій потенціал? Із цих сюжетів випливають думки про те чим є успіх з точки зору Кадзуо Ішіґуро. Однак, я б навіть сказала, що кар’єрний успіх та популярність – це ті аспекти, які Кадзуо Ішіґуро оминає в розповідях, натякаючи, що вони не завжди є головними атрибутами справжнього музиканта. 

Справжній музикант, таким чином, це не той, хто визнаний, а той, хто вміє відчувати музику (все-таки музика більше сприймається чуттєво, а не раціонально). Напевно тому в історії «Віолончелісти» героїня розповіді допомагає вдосконалити талановитому музиканту Тібору свої вміння, бо їй вдається відчувати звучання мелодії всіма фібрам душі, хоча як згодом виявляється, що сама героїня не є музикантом. Такий поворот сюжету є хорошим приводом поміркувати про те, що означає бути справжнім поціновувачем справи, яку ти любиш.

Попри різні сюжети, якимось чином, всі розповіді дають авторське пояснення цінності музики в нашому житті. Як музика об’єднує. Додає сили та відчуття обов’язку створювати прекрасне, бо в тебе є талант. Це осмислення свого таланту і ціни творчості. Навіть коли ставки ніколи не будуть виправданні. Або коли заради майстерності ти жертвуєш всім іншим, навіть найціннішим. Тому особливо цікаво, що опісля прочитання всіх розповідей можна подивитися панорамним поглядом на те, що означає жити своєю мрією, своїм покликанням, приймаючи всі сильні і слабкі аспекти того чи іншого рішення. Осмислити які наші ставки, коли ми вирішуємо жити творчим покликанням. І що саме головне – зробити це рішення вчасно.

Про музику і смеркання 

Сторінка за сторінкою відчувається наскільки цінною є музика в житті героїв, та в житті автора. Їй надають важливого, часто абсолютного значення, яке поглинає інтерес до всього іншого. І чи не у цьому є сенс життя – знайти те, в чому загубитися? Можливо.

Однак, спокою мені не дало інше: в чому саме суть метафори про смеркання, мимохідь згаданого в назві книги? Невже автор прощається зі своїм наміром зайнятися музикою? Невже це натяк, аби ми, читачі, не гаяли часу і вчасно подумали про важливі речі у нашому житті, які часто за рутиною забуваємо? Кожному свій урок. Сподіваюся, що Кадзуо Ішіґуро знову проявить себе у музиці, і що збірка історій «Ноктюрни» не стала його прощанням із мрією, на яку колись забракло часу, але яка все життя була у його серці.

Кадзуо Ішіґуро «Ноктюрни. П’ять історій про музику та смеркання», Львів: Видавництво Старого Лева, 2021, 216 с.

Текст: Надія Скокова 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *