Наприкінці жовтня в галереї «Хлібня» у Софії Київської відкрився мистецький проєкт «Ковчег». Він складається з дев’яти персональних експозицій сучасних українських митців: Віри Кулеби-Баринової, Олексія Потапенка, Інни Пантелемонової, Олександра Мельника, Миколи Жулінського, Мар’яна Луніва, Ігоря Романка, Надії Мартиненко та Андрія Котлярчука. Кожен з митців є унікальним явищем в українському мистецтві. Київ Дейлі пройде разом з художниками та їх творами в середину «Ковчегу». Зустріч друга — Олександр Мельник.
Чи є спільна ідея експозиції «Ковчег»? Як ви розумієте сам термін, що став назвою виставки?
— По-моєму, «Ковчег» — дуже вдала назва для проекту, що зібрав дуже різних митців з різних регіонів України, але об’єднаних глибокими традиціями, які намагаються зберегти у потоці глобалізації, аби донести людству багатство українських духовних практик.
Чи були такі роботи у цьому проєкті, які ви бачили вперше?
— Я щасливий, що ця виставка відкрила для мене неповторний світ зразу декількох чудових митців.
Як змінилася ваша мистецька оптика під час війни? Чи стало вам важливіше «пряме висловлювання», пряма оцінка? Як вас, художника, змінила війна?
— Як художника, ця «гаряча» стадія війни мене не змінила, бо ж уже вісім років наша територія окупована, гинуть люди, ми у війні. Та й до того я працював над воєнною тематикою, проводив антивоєнні виставки. Як тоді, так і зараз дуже хочеться бути «почутим» людьми.
Що вам дає сили працювати тут і зараз? Де й у чому ви їх знаходите?
— Сили, мабуть, в любові до людей, до Землі.
Чи є важливим художнику (і всім нам) переосмислення ДНК і наративів нації — зараз та після війни?
— Нам потрібне не так переосмислення, як утвердження своєї ідентичності, усвідомлення важливості національного буття, щоб не загубитися, не розчинитися у світі постійної “гібридної” війни між націями, що то затухає, то розгорається з новою силою, але ніколи не припинялася і не припиниться. Щоб не згинути у вирі тої боротьби, щоб вижити як народ.
Справка проєкту
Олександр Мельник. Неспалима
Олександр Мельник народився 1949 року в селі Мала Офірна на Фастівщині, Київська область. Закінчив Київський художній інститут (1974; майстерня Т. Яблонської). Член Національної спілки художників України.
Художник спеціалізується на монументальному мистецтві (мозаїка, вітраж, фреска, гобелен, розпис), станковому живописі та графіці. Учасник всеукраїнських та міжнародних художніх виставок з 1973 року.
Для відродження в Україні жанру історичної картини з 2004 року ініціював та курує Всеукраїнську бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників».
Київський художник-монументаліст Олександр Мельник – майстер потужної творчої енергії. До сфери його зацікавлень належить в першу чергу українська історія, правдивість відображення минулих подій, які зробили нас тими, ким ми є зараз. Художник переконаний, що самосвідомість народу треба будувати на історичній пам’яті. Тож він сумлінно стверджує правду й під час буремних подій незалежної України, зокрема під час російсько-української війни.
Основа цієї частини експозиції сконцентрована у трьох роботах, що їх ані автор, ані куратори не наважилися потривожити жодними іншими акцентами: «Неспалима», «На згарищі», «Щаслива». Вони інтерпретують образ Матері з дитям на руках, розкривають три її іпостасі, відсилаючи кожною до іншого буттєвого досвіду – досвіду жінки, матері та алегорично – України. Художник слушно зазначає: «Сучасність завжди переплітається з минулим, бо історія повторюється». Тож три зазначені роботи створено в різний час, але вони в дивовижний спосіб символізують різні періоди нашої історії в широкому її сенсі.
