Неформальний бік речей

«Радіо ночі»

Дружба з дияволом і міт зими: метафізика у новому романі Юрія Андруховича

Зазвичай у романах Андруховича центральна подія, на тлі якої розгортається сюжет, цілком реалістична, ба навіть формалізована: у «Перверзії» — це конференція, у «Рекреаціях» — фестиваль, а в «Московіяді» — день зі життя студента в Москві. Цілком у цьому дусі опорним для сюжету в «Радіо Ночі»  є завдання від Міжнародного інтерактивного біографічного комітету — дослідити біографію однієї особи (головного героя Йосифа Ротського), яке отримує оповідач роману (про нього самого нічого не знаємо). І, як і в попередніх Андруховичевих романах, формальна обстанова існує, аби за її межі виходити — і показати неформальний бік речей. А поступово — і метафізичний. 

У «Радіо ночі» предосить метафізичного за ширмою звичайних подій. І — вже на відміну від попередніх романів — метафізичне отримуємо малими дозами, вже з самого початку роману (а не з надпотужним виплеском наприкінці, як у попередніх). Починаючи з нібито мимовільної згадки про минуле життя персонажа, несподіваної появи друга-крука, нібито суто літературних розмислів головного героя про диявола як друга і Бога як батька — і до Бардо-станів, проміжних між життям і смертю. У «Радіо ночі» немає потужного виплеску метафізики ближче до кінця, але її більше однозначно, хоч і рівномірніше розподіленої по всьому роману. Поговоримо принаймні про дві такі метафізичні чи то пак мітотворчі теми.

Диявол, себто друг

Радіоетер Ротського, розпочавшись опівночі, триває одну ніч, і у романі поділений на п’ятнадцять уривків, які переривають основну оповідь — пошуки біографа-оповідача. Головна тема етеру Ротського — друг і Бог, або батько і диявол. До цієї теми Ротський не забуває себе навертати навіть на середині етеру: «…Не розпачати ж нам вічно через те, що бог помер! Відносно ж диявола, себто друга, ми нібито знаємо, що він багатоликий і може вдавати, ніби час від часу повертається». 

Дияволи Ротського стають наскрізною темою історії, яку він розповідає в радіоетері. Прямо Ротський називає дияволом тільки друга дитинства, якого батько Ротського (а батько — це Бог) якось прогнав. Ротський повідомляє нам, що його батько помер, а той друг-диявол збожеволів. Але ж і сам Ротський нагадує, що диявол багатоликий. А що їх у його житті було багато, свідчить принаймні те, що друзів трохи було. 

Другий друг Ротського — басист з його рок-гурту «Доктор Тагабат», з яким Ротський часто бився, навіть попри те, що майже завжди програвав. Постаріши, він зрадив Ротського й гурт. «Чому ти друг, а поводишся як батько», закричить йому якось Ротський. А все ж він не зовсім умисно, хоч і не випадково, за Ротського помре. Так само, як в іншому епізоді Ротський незумисне, але точно того хотячи, вб’є диктатора. Не все, що досягає своєї мети, скоєно з ретельно продуманим планом і прозорим наміром, вкотре нагадує нам Андрухович.

Ще є тут цікавезний диявол Теофіл, який хотів подружитися з Ротським в музичній школі, але той вперто його не помічав. Теофіл, подорослішавши, став Режимським, а отже прямим ворогом Ротського, який є учасником Революції (якої саме, — у романі не названо, хоч натяки на український Майдан прозорі). Втім, бачимо і химерну, сливе панібратську сцену пиятики Теофіла з Ротським. І хіба ж не хотів Теофіл допомогти Теодору (так він називав Йосипа)? У стосунках Ротського з дияволами цікаво, що він безперечно йшов із ним на контакт, але їхні пропозицій не приймав. Від Теофіла особливо: ані записати зрадницьке для Революції відео, ані підступно вбити диктатора (натомість Ротський лише жбурнув яйцем). Згодився Ротський на пропозицію і ще одного друга-диявола Субботніка, але для великої мети — місії вічного життя для багатьох людей. А Сервус Меф (тут і надто міркувати про його роль не випадає) постійно Ротському в романі допомагає. 

Дияволиці?  У плейлисті Ротського є пісня «Poor Edward» про чоловіка (який, до речі, справді жив), в якого на потилиці було обличчя жінки, демониці, яка нашіптувала йому всілякі страхіття. Головна жінка, яка з’являється у Ротського в романі, — Аніме — може здатися трохи демонічною. З дитинства вона засвоїла істину, що боротися зі злом можна тільки злом. Мабуть, стосунки Ротського із дияволами дуже відповідні до цього принципу. Він хоч з ними й товаришує, все ж постійно пам’ятає про присутність Бога, навіть мертвого. Тож навряд чи Аніме є тут дияволицею, радше — Ротському рівною. До речі, про її ім’я Ротський довідуватиметься так: «Я Йосип. А ти часом не Марія?». Вкінці Аніме, до речі, таки вагітніє.

А крук? Саме крука ми бачимо як постійного супутника Ротського протягом основної дії роману, коли і Революцію, і в’язницю, і рок-музичне минуле Ротський вже пережив. Крука Ротський справді називає найкращим другом, але чи з пекельних він сфер — сказати важко. З хтонічних — напевно так. Ротський любить питати свого крука «Ти «Гуґін чи Мунін? Думка чи Пам’ять?». Гуґін і Мунін — так звуть пару круків зі скандинавської мітології, які ввечері розповідають богу Одіну, що вони побачили за день. Одін, хоч і хтонічний бог, а все ж в «Едді» є творцем світу; богом і смерті, і знання; і війни, і поезії; і шаленства, і мудрості. 

Зима, яку треба перейти

Коли Аніме і Ротський у романі змушені втікати — одразу від двох злочинних організацій: державницької, так би мовити, і глобальної, —  тікати воліють на Північ. А оскільки там дорожче і прозоріше, часто зупиняються у дешевших і менш відстежуваних південних країнах. От тільки і лиха більше стається там.

Ротський завважує, що корінь слова «спека» — пекло. А в іншому уривку, в асоціативному ряді, який розпочинають добро і зло та розум і забуття, є холод і… ні, не тепло, а саме пекло.

І якщо можна говорити у «Радіо Ночі» про творення міту, то це міт зими. Перейшовши яку, можна дійти до вічності. Власне, у своєму минулому житті Ротському вдалося перейти зиму. Тоді у XVI столітті — у єдиному епізоді з минулого життя Ротського, про який дізнаємося, —зима тривала шість місяців, було дуже холодно, але перейшовши її, тодішній Ротський зміг дійти до вічності (принаймні особистої). В «основному» житті Ротського, а саме його революційному періоді, теж була зима. Майданна зима, — яку в романі описано передовсім через пошук засобів зігрітися, — не перемогла, програла; на відміну від тої з попереднього життя, вона не була перейдена. Зрештою, тоді переходити її треба було лише втрьох (а потім удвох). Зима ж XXI століття значно більша й складніша (роман значною мірою і про це). 

Крук, до речі, дуже хотів полетіти до Ісландії. Може, там би стало відомо, хто він  — Думка чи Пам’ять. А, може, вилітаючи прогулятися містом, крук встигав до Одіна, і був якраз одним з тих круків — чи то Думкою чи то Пам’яттю — який доповідав Одіну, що коїться на землі? А по тому, як його знищили вороги Ротського, світ лишився без одного крука. І без якого тоді? З Пам’яттю, але без Думки? Чи з Думкою, але без Пам’яті?

Добрий ґрунт для мітологізації створив Андрухович. Й особистої також. До всіх визначень роману (авантюрний, акустичний) додам ще таке: людинна сага — з відсилкою не тільки до родинних саг, зосередженої однак на рекреаціях і перверзіях в житті однієї людини, яка пам’ятає і свої попередні втілення, а й до саг ісландських.

Текст: Орися Грудка

Презентація книжки Юрія Андруховича «Радіо Ніч» на Книжковому Арсеналі-2021: локація: Вулична сцена: субота, 26 червня, 16:30-17:45.

Події за участю Юрія Андруховича на Книжковому Арсеналі.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *