Ольга Приходько про музичні інтерпретації молитви

Ольга Приходько

Вокальний ансамбль Alter Ratio (альтер раціо, від латинського – «інакше мислення») – унікальне явище в українських хорових реаліях. Самі музиканти позиціонують себе «школою виховання альтернативної виконавської свідомості, гнучкої та рухливої, готової до всього нового у сфері сольного й хорового співу, відкритої до сміливих композиторських та режисерських експериментів».

3 листопада колектив виступить у Національній філармонії України із програмою Mariologia. Напередодні концерту Ольга Приходько, художній керівник ансамблю, розповіла KyivDaily, що це за проект і чого від нього чекати. 

Чи вважаєте себе експериментальним ансамблем?

Я би так не сказала. Експеримент – це пошук. А я чітко знаю, яким має бути звук, я його шукаю лише на практиці, не експериментуючи. Хоча момент експериментальності, звісно, присутній, він пов’язаний із нашою готовністю розширити межі академічних вокальних практик, ідеалів (а втім, і стереотипів), які сформовані на сьогоднішній день саме в нашій українській співочій традиції. Я зараз маю на увазі і постановку голосу, і артикулювання тексту, і тембральні особливості,«фарбу» звуку. На Заході діапазон академічних вокальних практик набагато ширший, ніж у нас. Це – наслідки різних факторів, результат того, що довгий час ми не мали прямого зв’язку із культурними центрами Європи. Можливо, наші музичні смаки, вподобання формувалися би якось інакше. Але я хочу підкреслити, що ми не відкидаємо традиційної хорової культури, вона в іпостасі нашого ансамблю просто набирає новий завиток  у спіралі. Так має відбуватися ріст.

Специфіку нашого колективу визначає репертуар. А ми працюємо із музикою ХХ і ХХІ століть. Це дозволяє використовувати різні манери і техніки співу, як традиційні, так і нетрадиційні. Йдеться й про розширення можливостей академічного звучання голосу, наприклад, за рахунок шумових ефектів. Якщо це є в партитурі, звісно, адже ми працюємо з готовим матеріалом. Але я спеціально вибираю такі твори, де композитор експериментує з різними голосовими техніками.

Головний критерій нашого репертуару – саме нова музика, в тому сенсі, що вона несе якісь нові ідеї, нові погляди, представляє собою нову манера висловлювання. Новою, в нашому розумінні, є також та музика, яка написана і 50, і 70 років тому, але в силу певних обставин (історичних, політичних, економічних) невідома в Україні. 

Ольга Приходько про музичні інтерпретації молитви

В ансамблю є якісь табу на провокаційні речі, наприклад, ви могли би співати лежачи?

Так, звісно, не бачу в цьому проблеми, якщо у співака є гарна вокальна підготовка, співати у позі лежачи для нього легко. Наші табу обумовлені лише здоровим глуздом, скажімо, якби нас попросили співати верх ногами, то напевно відмовилися б (сміється – О.Н.)

Програма концерту у філармонії є презентацією диску, який ви записали минулого року. Розкажіть про цей проект?

Твори, які увійшли до диску, об’єднані однією ідеєю, що криється в назві, Mariologia. Ця музика написана на тексти молитов, звернених до Діви Марії. Це досить відомі середньовічні тексти – Salve Regina, Regina Caelorum, Ave Reginaі Alma Redemptoris Mater. До них зверталися, мабуть, всі європейські композитори. По суті всі ці тексти є варіаціями основної молитви – Ave Maria. 

Чотирьом українським композиторам було поставлено завдання створити цикл для 12 голосів, використавши ці чотири молитви. За бажання вони могли використовувати ті чи інші музичні інструменти. Але так, щоб ці інструменти були не супроводом, не протиставленням голосу, а саме його тембральним доповненням,частиною вокальної матерії, цієї звукової маси, яка народжується від співставлення людських голосів. Наприклад, інструмент може відігравати роль одного із голосів партитури. 

Кожен з композиторів підійшов до поставленого завдання по-своєму, і в цьому інтрига проекту. Троє композиторів із чотирьох використали інструменти. Дуже по-різному трактується першоджерело, тобто латинські тексти .Для Максима Шалигіна цікаве не так значення цих молитов, як саме їхнє звучання, звучання латини, її артикуляції, саме це визначає тембральні особливості партитури. До речі, Шалигін – єдиний, хто написав акапельний цикл. Але це абсолютно не нагадує звичний хоровий спів, натомість схоже до інструментального звучання, до звучання органу.

У Максима Коломійця – це своєрідний діалог між звучанням гобоя і людськими голосами. На гобої гратиме він сам. Коломієць трактує ці тексти більше в соціальному плані. Для нього на перший план виходить образ матері, тобто це така людська історія про біль і материнські страждання. Автор тут використовує цікаві поєднання людських голосів та тібетських співочих чаш.

Цікавий твір в Олексія Ретинського. Ми говорили про невелику річ для вокального ансамблю, але він написав доволі масштабний твір, на 40 хвилин, який може стати окремим відділом концерту. Я би сказала, ця композиція є симфонічною за типом мислення. У партитурі використовуються вібрафон, оркестрові дзвони. Стосовно роботи з вербальним текстом, для Ретинського важлива його символіка, адже тут кожне слово містить в собі цілий світ! Ці молитви дуже насичені енергетично. 

Святослав Луньов, чий цикл дав назву проекту, поєднав якісь традиційні речі. В одному його творі можна почути натяк на григоріанський хорал, мелодія використана не повністю, але вона впізнається. В є данина всій історії побутування цих текстів в європейській музиці, яка переростає в музику нашого часу.

Ці композитори вже не вперше опиняються в одному контексті. Що, на ваш погляд, їх об’єднує?

Звичайно, всі вони живуть в один час і вийшли, так би мовити, з одного середовища. Але їх об’єднують і подібні погляди на мистецтво, на життя взагалі, перетинаються також якісь їхні ідеали, цінності. При цьому кожен має дуже впізнаний, виразно індивідуальний стиль, глибоко персональну манеру музичного висловлювання. Для мене об’єднати їх в одному проекті, було радше інтуїтивним рішенням. Хоча знову ж таки, всі наші інтуїтивні рішення пов’язані, скажімо так, із творчим опрацюванням раціональних рішень. 

Ольга Приходько про музичні інтерпретації молитви

Наскільки тут мають місце релігійні речі? 

Я би не прив’язувалася до релігії. Вже сам факт інтерпретації цих текстів сучасними музичними засобами і представлення молитовних текстів у філармонійному концертному залі, а не, скажімо, в церкві, свідчить про неканонічний підхід. Ми звикли розділяти музику на релігійну чи то духовну і світську, навішувати ярлики, але в принципі будь-які типології завжди умовні. Про релігійну музику ми говоримо лиш тоді, коли йдеться конкретно про літургію, де ми точно знаємо, що є певні канони, правила, якими користується регент, тобто ця музика написана для певного вжитку. Все інше – мистецтво. Тому я би не називала цю музику релігійною, радше просто духовною.З іншого боку – поняття духовності досить широке, і напрошується зустрічне питання: а яка музика не духовна? В даній конкретній ситуації молитовні тексти стали поштовхом для народження нових музичних ідей, в цьому й суть проекту.

Якщо ж говорити про жанровий посил молитви, то це насамперед роздуми, зосередження, певна медитативність, передача власних переживань, почуттів, можливо, розуміння світобудови.

У молитві присутній ефект несвідомого занурення. З огляду на латинські тексти, значення яких розуміє далеко не кожен, чи можна тут говорити про аналогічний процес?

Не обов’язково знати латину, або бути глибоко віруючою людино, щоб зрозуміти ці твори. На емоційному рівні питання, які тут ставляться, актуальні й сьогодні. Просто треба відкритися цій музиці і пережити її як чистий досвід, тут-і-тепер.Залежить, з якими очікуваннями слухач прийде на концерт. Якщо він налаштовується почути якісь знайомі мелодії, то він буде здивований. Він в кожному разі, буде здивований. Я не скажу, що людина одразу полюбить цю музику, але те, що вона не залишиться байдужою, це точно. Знаю, бо ми вже презентували цю музику, спостерігали за реакцією людей. Хтось може сприймати, хтось – ні. Але будь-який протест, спротив – це нормально. 

Ви згадували про тібетську чашу, використану у творі Максима Коломійця. Що це за предмет?

Це така посудина з певного металу, за допомогою якої ми розганяємо звук. Насправді є такі практики нетрадиційної медицини, де використовують тібетську чашу. І це не містика, а закони фізики, коли ти водиш по краях цієї чаші, вона вібрує, видаючи певний звук, і ці вібрації лікують.

Спілкувалася Олеся Найдюк

  • Що: вокальний ансамбль сучасної музики Alter Ratio, програма Mariologia
  • Коли: 3 листопада о 19:00
  • Де: Національна філармонія України,

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *