Продавати, а не втелющувати

Орен Клафф

Орен Клафф — директор по ринках капіталу інвестиційного банку Intersection Capital, який завдяки його  методикам збільшив свої активи до 250 мільйонів доларів всього за кілька років.

Клафф прийшов до вражаючого висновку: у вирішальний момент, коли нам просто необхідно бути переконливими, в дев’яти випадках з десяти, ми не справляємося з цим завданням. Наші важливі ідеї мають напрочуд низьку ймовірність достукатися до адресата.

Презентувати свою роботу, проявити себе під час співбесіди чи ділових переговорів, зацікавити потенційних партнерів своїми ідеями — усе це потребує особливих умінь. То як навчитися продавати, а не втелющувати товар, підштовхувати інших до ухвалення рішень на свою користь, а не змушувати до цього? Експерт з продажу Орен Клафф, який укладає успішні угоди на мільярди доларів, допоможе вам стати переконливим. Ви дізнаєтеся, як навчитись вирізнятися з-поміж інших та змінювати звичний сценарій переговорів у новій книзі від видавництва Vivat. Секрети Орена ви достоту зможете застосувати на практиці: чи то в розмові з босом, чи то під час пітчингу проєкту перед інвесторами, ба навіть у спілкуванні з друзями.

Орен Клафф. Змініть звичний сценарій: як змусити людей вважати вашу ідею своєю / Харків: Vivat, 2021, 224 ст.

Передзамовити

Уривок

ЯК ПЕРЕВЕРНУТИ СИТУАЦІЮ

ДОГОРИ ДРИГ’ОМ

І СПРОБУВАТИ ВСЕ, ЩОБ УКЛАСТИ НЕМОЖЛИВУ УГОДУ

ЯК ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ ВДАЛИМ СТАВ БУДЬ-ЯКИЙ СЦЕНАРІЙ

Усі хороші новини надходять через повідомлення, без зайвих емоцій чи церемоній: «У нас буде дитина», «Ми уклали угоду». Імовірно, що разом із таким повідомленням ви отримаєте смайлик. Але погані новини — щось геть інше, адже, щоб повідомити їх, люди зазвичай телефонують і говорять серйозним тоном. Інша сторона хоче, щоб ви відчули біль, який відчуває вона сама. Саме тому Саймон напружено виклав усі погані новини, щойно я зняв слухавку:

— Орене, старий, — сказав він із сильним британським акцентом. — Здається, усе пішло шкереберть, і я ніколи не думав, що опинюся в такому становищі, але мушу нагадати, що ти мій боржник. Ми напарторили з важливим клієнтом, із «Volka Motors UK». Наступного тижня в Нью-Йорку клієнта передадуть «Bradford-McCoy». 

Я буквально почув, як з його губ злітають крапельки слини, коли він вимовляв «Bradford-McCoy» (це агенція, з якої він пішов 12 років тому, щоб заснувати власну фірму).

— Нам гаплик, не можна віддавати британського клієнта купці… американців.

Проте я не міг звинувачувати його за те, що він хвилювався. Для Саймона, який був гендиректором однієї з найпопулярніших рекламних агенцій у Лондоні, це справді були погані новини. Саймон належить до тих чарівних, високих, блакитнооких британців з квадратними щелепами, які сидять за кермом у рекламі «Range Rover». У світі рекламних агенцій його бачення дизайну та кольору було легендою. Подейкували, що він якось звільнив цілу команду дизайнерів, адже вони почали сперечатися через металево-сірий колір та темно-сірий. Агенція Саймона «12 Kings» — одна з найцікавіших, найвпливовіших та найпрогресивніших фірм у світі. Їхній слоган: «Ми запобігаємо знищенню».

Можна прочитати так: «Ми хизуємося».

— Ти міг би під’їхати і все виправити? — спитав Саймон.

Я вагався з відповіддю, адже знав, як він ненавидів просити допомоги в когось чужого (особливо в американця).

Коли він замовк, запала ніякова тиша. Нарешті Саймон знову заговорив:

— Я куплю тобі квиток у першому класі, полетиш британськими авіалініями.

Тепер він розмовляв однією зі мною мовою.

Отже, за 33 години, здійснивши одинадцятигодинний переліт та переночувавши у готелі «Savoy», я розклав маркетингові матеріали «Volka», які надіслав мені Саймон. «Volka» — це індустріальний гігант, який виготовляє автомобілі, потяги та обладнання для будівництва, тож контракт із ними прагнула укласти будь-яка агенція середнього розміру. Щоб розібратися, у чому проблема, я поїхав до головного офісу «12 Kings» на зустріч із Саймоном, щоб він пояснив, як і де схибив.

У холі «12 Kings» переважали меблі небесно-блакитного кольору, кольору морської хвилі та білого навахо. Посеред цього приміщення у стилі баухаус був фанерний тунель, кривуватий і нахилений на 20° — певно, являв собою якусь інтерактивну метафору непротореного шляху.

— На створення цієї інсталяції надихали гравітація, вихор, дія та ілюзія, — розповіла мені молодша консультантка, коли вела мене коридором до конференц-зали, де засідали Саймон із командою.

— Місію виконано, — мовив я і пройшов крізь концептуальні пластикові двері, які відчинялися в обидва боки (як ті, що на хокейних майданчиках), щоб привітатися з Саймоном, який похмуро кивнув мені. Він не гаяв часу й одразу представив мене працівникам.

— Я хочу познайомити вас із Ореном Клаффом, — сказав Саймон, поклавши руку мені на плече. — Орен американець.

Він зробив паузу, ніби американськість містила в собі купу позитивних і негативних рис, і слухачам знадобилося кілька секунд, щоб усі їх осягнути.

— Я запросив Орена, щоб він поділився з нами думками про те, як ми втратили контракт із «Volka». Орене?

Отак я опинився в центрі уваги.

— Дякую, Саймоне.

Я оглянув кімнату. Конференц-зала була середнього розміру. Як і хол, вона уособлювала вершину творчих зусиль команди: металеві скульптури для крісел та стіл, зроблений зі справжніх замкових дверей. У залі перебувало 35 управлінців, дехто ще досі мокрий після ранкового дощу, на вигляд усі похмурі. 

— Я радий, що ми змогли сьогодні зустрітися, — мовив я, усміхаючись. — Я люблю Лондон, от тільки тут дощить.

Я чекав, що промоклі люди розсміються, але ніхто навіть не всміхнувся.

Складна публіка. Вони щойно втратили велику угоду, отже, тепер жодних похвальних промов на щорічних нагородах чи річних премій. Ці люди думали, що прийшли на похорон, але я збирався сказати, що пацієнт вижив.

— Насамперед, — спокійно сказав я, — я пропоную змінити ставлення й не казати, що це втрачена угода. Ви не цілком її втратили. Принаймні поки що!

— Круто, просто неймовірно, — промовив Саймон, якому було важко всидіти на відполірованому металевому сидінні; йому потрібно було, щоб працівники це почули й зрозуміли, що ще не все втрачено.

— Серйозно, — вів далі я. — Як на мене, ми можемо переконати «Volka Motors UK» переглянути рішення, і, гадаю, цього разу наслідки можуть бути іншими, якщо ви готові послухати мене й робити те, що, можливо, вам не сподобається. Але попереджаю: ви почуєте те, що вам не сподобається. І я проситиму вас робити те, що може здатися нелогічним. Та й сам процес може бути некомфортний, — тепер поглянемо, наскільки сильна ця агенція. Вони справді могли б прийняти зміни?

Слухачі скептично загули — справжнє британське бурмотіння. Настрій панував похмурий, проте я відчув дещо важливе: увагу. Я дав їм надію.

— Прошу, просвіти нас, — сказав Саймон.

Я розчув у його голосі нотки песимізму.

— Почнімо. Найперше й найважливіше, — сказав я, — ви занадто креативні. Креативники завжди створюють мудборди й говорять про те, як «перенести все на інший рівень», про «вільний політ думки», «опорні ідеї» та про те, що «дані — це нова нафта». Не можна застрягати в цих креативних кліше. Так, я знаю, це важко сприйняти, але якщо хочемо відвоювати цю справу, потрібно говорити лише про гроші.

— Вибач, Орене, — проказав Браян, керівник відділу зв’язків зі ЗМІ, — але нам треба думати про креативність. Наші суперники «Bradford». Вони обійшли нас усюди. А креативність — це те, що властиве нам. Ми маємо бути невгамовні, адже творчий процес ніколи не припиняється.

— Ми тут не заради цього. Якби «Volka» хотіла, щоб рекламна агенція створювала мудборди, вигадувала назви для кольорів та цитувала мертвих поетів, то вже найняли б нас. «Volka» не хоче поезії, їм потрібен прибуток.

Це подіяло.

— Гадаєте, у «Bradford» їх намагалися вразити радикальними інноваційними маркетинговими кампаніями? — продовжив я. — Ні, певно, вони вигадали якусь таку презентацію: «Ми експерти у сфері автомобільної реклами, і ми дамо вашому бренду 500 мільйонів євро зі всього світу». П’ятсот мільйонів. Помітили щось у цій цифрі? По-перше, це цифра, а не колір. По-друге, це велике число, але разом із тим воно зручне для вирахування прибутку в 5 % для «Volka». А ще воно величезне, проте недосяжним не здається. Це колосальна перемога для кампанії «Volka UK». Тож зрозуміло, чому «Volka» кинула вас заради інших і попрощалася. 

Із виразів їхніх облич я зрозумів, що розмовляв іншою, загадковою мовою в місці, де поклонялися дизайну та ілюзії. Я розмовляв мовою грошей, а, як вони вже могли зрозуміти, грошам не потрібні барвисті метафори. Проте, здається, мене почула принаймні одна людина: Саймон як божевільний щось нотував у своєму «Moleskine». 

—Але в нас уже є крута ідея, — сказав Ієн, відповідальний за миті просвітлення (це справжня назва його посади).

Очевидно, оригінальну концепцію презентації придумав він.

— О так, — відповів я, махаючи папкою з інформацією, яку тримав у руці. — Ви про круту ідею, яка промовляє: «Ми найкрутіша агенція в світі, і ми отримали тисячі престижних французьких відзнак, а ще винайшли колір “Блакитна пантоміма”? Це найгірша презентація в світі. Дозвольте я поясню вам дещо про рекламні агенції. Звичайні

люди навіть не можуть вас відрізнити. «Ми багатопрофільна агенція інтегрованого маркетингу», — прочитав я, кидаючи їм їхні власні козирі, у яких не було ніякого сенсу. — «Ми співпрацюємо з нашими клієнтами», «Ми працюємо в цій сфері понад десять років, а наш загальний комбінований управлінський досвід — понад півтора століття». 

Я кинув теку на стіл.

— Такі заяви може придумати будь-хто, і їх легко забути.  І саме через ці заяви важко зрозуміти, чи краща одна агенція за іншу. Отже, все зводиться до грошей. Тож прошу, відкладіть олівці. І мудборди заразом. Якщо так полюбляєте креативність, створіть графічний роман. У нас тут не така важка робота. Нам потрібно лише знайти для клієнта чисті, переконливі концепції, відвоювати угоду й ухвалити бюджет на 10 мільйонів доларів.

— То як ми можемо змусити їх переглянути своє рішення? — запитав Саймон, і після цього запала напружена тиша.

Треба бути сильним лідером, щоб поставити таке дражливе запитання перед командою. Я був уражений.

— Вам треба показати «Volka», як найняти правильну рекламну агенцію, — пояснив я. — Допомогти їм зрозуміти, що «Bradford-McCoy» — легкий і найбільш очевидний вибір, але він був неправильний. А тоді показати, що необхідно зробити із цим вибором. Тож розмову можна розпочати так: «Усі згодні з тим, що вам потрібна нова агенція, і якщо ви хочете піти безпечним шляхом і вчинити правильно для акціонерів, то не треба змінювати рішення. Просто найміть «Bradford-McCoy», «Ogilvy», «Interpublic» чи «BBDO», тому що це доволі хороший вибір. «Ogilvy» існує з 1948 року, та й «Interpublic» з’явилася десь у той час, і в них 51 000 працівників. Це величезні компанії з мільярдним прибутком — минулого року «Interpublic» заробила 18 мільярдів. Ви можете найняти одну із цих фірм із тієї ж причини, з якої найняли «IBM», «Boston Consulting», «Goldman Sachs» чи «Skadden Arps». Бо вони хороші. І надійні. Ніхто не звинувачуватиме вас, якщо щось піде не так. Ви будете в безпеці. Але замисліться на мить про таке: для «Bradford» ваша угода замала. Вони хочуть «Nestle», «Exxon» чи «Coca-Cola». Хто з п’яти найбільших рекламних агенцій насправді хоче укласти угоду із «Volka-UK»? Та ніхто. Отже, якщо наймете «Bradford», то команда отримає клієнта як покарання. Бос скаже: «Гей, Сміте, гей, Джонсоне, ходіть сюди. Ви ідіоти, облажалися з «Ford-China», тож тепер беріть “ Volka-UK”». І все. Тепер ви працюєте зі Смітом і Джонсоном, які схибили з «Ford China» або ж щойно закінчили школу й ніколи не працювали з великими кампаніями. Ось кого вам дадуть «Bradford», «BBDO» чи «Interpublic». Для людей ваш клієнт буде покаранням або завданням для новачка. А для нас ви не просто якась дрібна компанія, на яку можна не зважати. Ні. Ми дамо «Volka» найдосвідченіших людей, а всі вони відмовилися від пропозицій роботи в компаніях з великої п’ятірки. Наші люди не хочуть працювати на «Coke», «Nestle» чи «Exxon», тому що це великі й нудні кейси, кар’єри там помирають. Наші люди прагнуть справжньої рекламної роботи, вони хочуть робити рекламу, яка принесе вам десятки тисяч нових покупців у Великій Британії. Іншими словами, наші топові працівники живуть, дихають і готові померти, щоб отримати «Volka», і вони ризикнуть кар’єрою, щоб зробити все правильно.

Я стенув плечима й усміхнувся:

— Словом, саме це я сказав би «Volka».

Саймон з командою нашвидкуруч записували кожне слово, тому що говорив я досить швидко. Насправді це було просте «миттєве викладення», яке я робив уже тисячі разів. Один сценарій працює буквально в усіх сферах. Але для Саймона він був новий, свіжий та бентежний, і його команда вбирала кожне слово.

— Дідько, то зробімо так, — нарешті сказав Саймон. —Хай би скільки це коштувало, ми хочемо найняти тебе, щоб ти повернув вам угоду.

— Окей, добре, — відповів я, зрозумівши, у яку халепу втрапив. — Ось що ми зробимо. Ми із Саймоном потеле- фонуємо у «Volka» і вмовимо їх надати нам іще один шанс зробити презентацію. Тоді ми всі сядемо в літак і проведемо два тижні на місці, поблизу головного офісу «Volka», щоб краще зрозуміти, що саме, в біса, ми намагаємося продати.

УДРУГЕ ВІДКУСИТИ ВІД ЯБЛУКА

У моєму бізнесі «ні» зазвичай означає «ні». Тож спочатку я хвилювався через те, що переоцінив свої можливості, коли думав, буцімто домовитися про ще одну презентацію буде легко. І поки читав промову в стилі «Покажи їм, тигре», не розумів, що це я той бідолаха, якому доведеться втілити все в життя. До того моменту я говорив абстрактно. А тепер треба було братися до роботи. 

Я набрав номер, який мені дав Саймон, і натягнув блютуз- гарнітуру з мікрофоном, якою завжди користувався під час важливих дзвінків.

— Привіт, Джозефе, — сказав я, коли зв’язався з їхнім директором з маркетингу. — Це Орен Клафф, я телефоную від «12 Kings». Послухай, Саймон попросив мене долучитися й поглянути на вашу справу, адже нам здається, що ми могли б провести презентацію краще. Щиро кажучи, перша зустріч минула поспіхом, і ми хотіли б іще раз спробувати.

— Хіба Саймон тобі не сказав? — спитав Джозеф із сильним східноєвропейським акцентом. — Ми вже рухаємося в іншому напрямку. Наступного тижня оголосимо.

— Так, я розумію, що ви вирішили взяти «Bradford». Але, як на мене, ви просто мусите дати нам ще один шанс. Ми впевнені. Гадаю, вам варто ще раз швиденько на нас глянути, — я зробив паузу і трохи понизив голос. — І буде прикро, якщо в рекламному світі ширитимуться чутки про те, що ви віддали найбільшу справу друзям із «Bradford- McCoy». Хіба після цього хтось захоче напружуватися заради пропозиції від «Volka»? Тобто навіщо найкращим новим агенціям змагатися за справу, яку все одно віддадуть «Bradford»? Послухай, я розумію… Якщо це єдина фірма, послугами якої ви хочете скористатися, — уперед… Але замислись на мить.

І тоді я швидко проказав те саме «миттєве викладення», яке зробив для Саймона.

— У «Bradford» ваш результат буде незначний…

Тоді я виклав усі необхідні деталі, застосовував характерний для цієї індустрії жаргон, а тоді запропонував власний варіант розв’язання проблеми.

На кілька секунд запала напружена тиша. На диво, Джозеф лише трішечки опирався, перш ніж погодився. 

— Добре, ми глянемо на вас іще раз, це логічне прохання. Усі керівники приїдуть за шість днів на щоквартальну зустріч у головному офісі, — сказав він мені. — Якщо ви приготували кращу презентацію, саме час буде її провести.

— Дякую, Джозефе, — відповів я. — Це ідеально. Я поклав слухавку й одразу подзвонив Саймонові.

— Ми в справі. Але на підготовку лише шість днів, а не кілька тижнів. Треба негайно везти команду в Прагу, і, будь ласка, забронюй економ-клас.

— Дешеві сидіння — це тортури, — роздратовано відказав Саймон.

— Так, знаю, — мовив я. — Але ми намагаємося виграти справу у «Volka», а не в «Rolls-Royce», тому поїдемо економом.

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО БОГЕМІЇ

Мальовниче містечко, що лежить на зелених берегах річки Їзери, розташоване в самому серці Богемії, десь за 130 кілометрів від Праги. Важко знайти бодай щось у місті, на що б не вплинула компанія «Volka», та й сам завод «Volka», коли приїжджаєш у місто, не побачити важко. За останню сотню років виробництво автомобілів відіграло значну роль в економіці та культурі Чехії.

У XIX столітті це місто було відоме як Єрусалим на Їзері, а в його межах досі розташоване єврейське кладовище, датоване XVI століттям. Саме місто назвали на честь давнього замку, який досі вивищується над містом на оповитих туманом скелях гір. Тут ви побачите католицькі пам’ятки, римську архітектуру, знайдете купу барів із бочковим пивом, а ще зрозумієте, що люди тут досі захоплюються лицарськими турнірами, чого геть не розумію. 

Із десяти занять, які варто зробити в місті, п’ять передбачають відвідування заводу «Volka», три — церкву, а два решта — бари. Звісно, є ще лицарські поєдинки. Тут також є нахилена башта; вона не така відома, як та, що в Пізі, хоча невдовзі завалиться. По суті, це промислове місто з романтичним європейським шармом.

Саймон, я та троє «пробивних геніїв» із «12 Kings» приземлилися в Празі, в аеропорту Вацлава Гавела. Ми на сім із половиною годин відставали від графіка, а в аеропорту не було автомобілів, тож ми спіймали пару таксі та вирушили в дорогу. Ми відвідали музей «Volka», завод, ба навіть крамниці із сувенірами. Хай куди б ми пішли — всюди дізнавалися більше про історію компанії.

Ми дізналися, що «Volka» — величний бренд із глибоким корінням, який уособлює історію та силу Чехії. У минулому «Volka» виготовляв усі авто, які потрапили до списку найгірших у світі, проте це одна з найживучіших автомобільних компаній.

Чеська фірма виготовляла машини вже сотню років, а це вдалося лише кільком автомобільним фірмам. Будь-хто обізнаний у дизайні та якості автомобілів країн соціалістичного табору замислиться про те, як саме «Volka» вдалося залишитися в бізнесі, коли сотні «найкращих» автомобільних компаній загинули. А «Volka» не просто вижила, а ще й здобула розквіту, і компанія продавала понад 25 мільйонів автомобілів.

Засновники компанії були зварниками та зброярами. Вони почали 1985 року з виробництва велосипедів та пістолетів, а за десять років виготовили свій перший автомобіль. На вигляд «Volka 200» видавалася чимось середнім між газонокосаркою та тачкою, а її найбільша швидкість сягала карколомних 64 км/год — отже, це була не та ма- шина, яку купуєш заради вигляду чи швидкості. Але вона була вдало сконструйована і, дідько, вона була потужна.

Від самого початку автомобілі «Volka» були економічні, ефективні та витривалі. Це не найгарніші авто в місті, але вони надійні, як і самі чехи. Від 1948 до 1991 року, коли Чехословаччину закрили радянською залізною завісою, «Volka» перейшла під керівництво уряду. У той період якість та креативність бренду дуже відстали від західних стандартів.

А тоді 2012 року посаду генерального директора компанії обійняв Вольфганг Шмідт — колишній механік і директор із маркетингу та продажу в «Porsche». Саме його нам треба було переконати, якщо ми хотіли забрати цю угоду в «Bradford-McCoy». Він прагнув перетворити «Volka» на динамічну світову компанію, блискуче уособлення Чеської республіки і зробити так, щоб Богемія стала однією з колисок інновацій в європейському автобудуванні. Він міг би цього досягнути, якби змінив погляд покупців, а для цього йому довелося шукати геніальну рекламну агенцію. Переконаємо Шмідта — і решта керівників підлаштуються. Саме він нам був потрібен.

Тієї ночі в готелі, який вважали третім найкращим у місті, але який більше нагадував кімнату в гуртожитку, наша команда, виснажена довгою подорожжю, пила пиво у вітальні. Утім, настрій був хороший.

У мене був відкритий ноутбук, тож я почав записувати деякі ідеї для нової презентації.

— Я жорсткіший, ніж здається, — промовляв я, поки набирав текст. — «Volka» — це спосіб сказати людям, що я практичний, а не дешевий. Я жорсткий, а в цьому світі потрібно або знайти шлях, або прокласти його самому.

Я зробив паузу і підвів очі. І раптом мене осяяла думка. 

— А вони ж розмовляють англійською? — запитав я. — Які слова мені використовувати під час презентації — рівня третього класу, коледжу, магістратури?

Тиша. Ніхто мені не відповів.

— Агов? — продовжив я.

Нарешті озвався Джонатан, топовий копірайтер «12 Kings».

— Орене, це чеський клієнт. Презентацію треба проводити чеською.

Серце пропустило один удар. Це дуже погані новини.

— То хто проводив презентацію минулого разу? — поцікавився я.

Руку підвів Тревор. Він був головою з фінансів та бухгалтерії й до цього моменту не промовив ані слова.

— Я розмовляю німецькою, чеською тощо, — гордо заявив я. — Я без проблем можу все зробити.

Бухгалтер?

— Без образ, — мовив я. — Здається, ти хороший хлопець, але я не впевнений, що ти наш найкращий варіант.

Тревор нервував, крутив руки, коли говорив, і часто казав: «Ем». Чи міг я натренувати його провести нашу головну презентацію? Звісно, міг. Але на це знадобилося б три тижні, а не три дні.

— Мені потрібен хтось із акторським талантом, хтось спокійний і витриманий, харизматичний.

Я це вголос сказав?

Поки Тревор не зрозумів, що я сказав, і не образився, Джонатан тицьнув у екран телевізора і промовив:

— Хтось такий.

Ми не могли зрозуміти, як перемкнути чеську мильну оперу на інший канал, тож просто залишили її як тло. Джонатан показував на зірку серіалу, красунчика-бізнесмена, який тієї миті вражав ділків якоюсь палкою промовою — я й гадки не мав, про що вона. Мушу визнати, Джонатан мав рацію. Нам потрібен був саме такий хлопець. Із приязним обличчям, блакитними очима, голосом, яким можна було читати список номерів у телефонній книзі, і все одно було б цікаво. Нам був потрібен хтось, хто міг вивчити сценарій, провести презентацію, дотриматися плану — і все це місцевою мовою.

Раптом мене осяяло.

— Це ж чеське телебачення, — сказав я. — Тут немає SAG-AFTRA (Американської федерації теле- та радіоартистів). Скільки коштуватиме найняти його на кілька днів?

Швидко це обговоривши, ми вирішили не скупитися.

Джонатан промовив:

— Так, знайдімо його, купимо на тиждень, заплатимо 10 000, 20 — усе одно, кому є до цього діло? Зустріч у п’ятницю; нам це потрібно!

Погугливши трохи, я знайшов агента актора, і за кілька годин та 2000 євро ми найняли Лукаса, найкращого актора в Чехії (принаймні, наскільки нам було відомо).

І ось ми офіційно найняли актора, який нічого не знав ані про презентації, ані про рекламу, ані про виробництво «Volka». У мене було три дні на те, щоб підготувати його до зустрічі з важливим клієнтом, де йому треба буде розказати нашу історію, провести складну презентацію й укласти рекламну угоду для «Volka UK» вартістю 10 мільйонів євро, яку ми вже втратили тиждень тому.

— Мені треба випити кави, — сказав Саймон.

Я подумав: «Посунься, каво, це робота для алкоголю».

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *