29 березня в Софійському соборі прозвучить «Страсна Седмиця» — симфонія для хору та солістів композитора Святослава Луньова у виконанні камерного хору Київ, диригент Микола Гобдич.
Напередодні і в день так званого «жіночого свята» (насправді це свято боротьби жінок за свої права, але якимось чином воно трансформувалося, навпаки, у підкреслену маніфестацію традиційних гендерних ролей, щось на кшталт радянського «Валентина») в Одесі відбулися одразу три виставки на трьох локаціях, учасницями котрих стали тільки жінки. Навмисно це так сплановано, або просто так трапилося (принаймні один кейс свідчить, що трапилося), але факт є факт. Ну й привід поговорити про те, що таке взагалі жіночість як інструмент і як об’єкт для певних митців.
Простіше сприймати всі ці танці навколо жінок як “свято весни”, бо свято весни це саме те, що нам треба, ну восьмого так восьмого. Бо я, щиро кажучи, взагалі не знаю, чому раз на рік мене запрошують святкувати той факт, що я народилася жінкою. Ні, я не вважаю 8 березня “жіночим святом” , але хтось ще вважає. Так, у нас щоночі атаки шахидів. Ми працюємо.
Ось оскільки за нас взялись всерйоз, то в будь яку хвилину може вирубитися світло, але в нас весна. А весна – це надія. Виставок та інших подій в четвер-п’ятницю не те, щоб багато, але вони є, попри обстріли і руйнування. Ми працюємо. Зверніть увагу на кіно сьогодні і на концерт у Філармонії завтра!
Минулої суботи (тобто першого березня) нарешті відбулося те, на що всі ми так довго чекали. Ще їдучі у такси до міста я почула по радіо серед оголошень інших подій в Одесі, концертів популярних співачок та вистав: «Сьогодні на Європейській у 16.00 відбудеться відкриття Музею сучасного мистецтва Одеси». Це мабуть вперше я чула таке оголошення саме про художні події. Сподіваюся, не в останнє. Але тренд заданий.
Мабуть приходить така пора, коли треба збирати камені. Останнім часом ми зустрілися з кількома проектами, присвяченими історії Одеського неформального мистецтва – про один з них, фільм Ігоря Гусева, присвячений галереї «Норма» я вже писала тут, а зараз в WEartMuseum / Одеський музей західного і східного мистецтва відбулася виставка «Журфікси на Сонячній.
Ну й часи! Вчора нас атакували дрони, в світі хто зна що робиться, щиро кажучи, але в Одесі сьогодні стільки подій, що на всі неможливо встигнути, і все водночас. Колеги, в мене (і не тільки в мене) прохання – любить один одного и якось узгоджуйте плани, бо ви втрачаєте аудиторію, яка бігає з відкриття на відкриття, з читання на читання і нічого не встигає. Але втім ми працюємо, — Марія Галіна, Одеса Дейлі.
Я вже не раз писала тут, що спротив може бути різним, і культурні події, яких зараз в Одесі чимало, це теж спротив, бо вони маніфестують норму. Але цілком природно, що норма в умовах війни все ж таки м’яко кажучи трошки інша норма. Бо війна не може не відображатися в творах митця, якщо ти, звісно митець – навіть коли вона не є безпосереднім об’єктом художнього акту.
