Павел Котла – відомий польський диригент. На початку літа він вперше за багато років відвідає Львів і покладає багато надій на подорож, адже його родина має глибокі історичні зв’язки з містом. Коли він був маленьким хлопчиком, сестра його дідуся жила у Львові, однак востаннє Котла відвідував місто у 1970-х роках: «Я чув багато чудових розповідей про те, як сильно змінилося місто», – ділиться диригент.
8 червня маестро виступить на концерті-закритті 44 Міжнародного фестивалю музичного мистецтва «Віртуози», керуючи Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії.
Програма концерту
Концепція програми виникла навколо одного твору, виконання якого запропонував сам оркестр — це «Життя героя» (Ein Heldenleben) Ріхарда Штрауса. Це стало для мене захопливою новиною, адже я переконаний, що саме цей твір надзвичайно актуальний у наш непростий час.
Цікава його конструкція — Штраус написав «Життя героя» як своєрідний відповідник «Героїчної» симфонії Бетховена, але замість конкретного героя зобразив анонімного. Хоча композитор заперечував, що цей твір був автобіографічним, багато що вказує на протилежне. Зокрема, він увів до нього цитати зі своїх ранніх творів, і хоча присвятив його іншому диригенту, прем’єру виконував сам.
Для мене цей твір — вкрай особисте висловлення. Уся композиція — це оповідь про боротьбу: про тих, хто захищає ідеї, стикається з ворогами, знаходить союзників і, зрештою, прагне миру. Цей мир — не просто фінал битви, а її конструктивне завершення. Саме тому Ein Heldenleben особливо важливо виконати сьогодні. Адже концепція миру нині складна — її часто спотворюють через пропаганду.
Мені відомо, що Україна знаходиться в центрі глибоких роздумів про те, що насправді означає мир. Це вкрай актуально з огляду на тривале викривлення цього поняття з боку Росії.
«Боротьба за ідеали — необхідна»
Нещодавно я завершив докторську дисертацію про Анджея Пануфніка — польського композитора, який утік із комуністичної Польщі до Великої Британії. Він був одним із перших, хто розкрив фальш радянського поняття «миру», яке часто не мало нічого спільного зі свободою чи щастям. У 1940-х роках, після Другої світової війни, коли Польща та Україна були під радянською владою, відбулася так звана «мирна конференція» у Вроцлаві, навіть з участю Пабло Пікассо. Пануфнік чітко назвав це великим пропагандистським актом.
Ми маємо пам’ятати: не кожен мир — це правильний мир. Іноді за миром приховується гноблення. Життя героя нагадує, що постійна боротьба за ідеали — як-от справжній мир, досягнутий у слушний момент і на правильних умовах — є суттю людського життя.
Я розумію, що саме Україна має вирішувати, яким має бути її майбутнє. І для мене велика честь отримати запрошення диригувати цим твором саме тут.
Два інші твори в програмі — Концерт для віолончелі Роберта Шумана, один із моїх найулюбленіших віолончельних концертів, де соліст постає не лише як рівний партнер оркестру, а й як справжній головний герой. І, щоб додати польський акцент, ми виконаємо увертюру Кароля Курпінського з опери «Дві хатинки» — твір початку XIX століття. Курпінський, який очолював Польську національну оперу в ранні роки Шопена, створив музику, що, хоч і натякає на локальні конфлікти, водночас показує ідилічний образ сільської Польщі в час втрати національної незалежності.
Головна увага — самому концерту, факту того, що ми продовжуємо творити музику в Україні — попри складні обставини. І що музиканти мають сміливість дарувати надію та відчуття нормальності своїм співгромадянам. Для мене — велика відповідальність бути частиною цього процесу.
Мистецтво диригування: філософія й підходи
Я багато подорожував і диригував у різних країнах світу — від Південної Америки до Азії та Європи, співпрацюючи з національними оркестрами Великої Британії, Молдови, Монако, Польщі, Словаччини, Грузії та багатьох інших. Одне з найважливіших питань — як швидко налагодити контакт з оркестром.
Я переконаний: ключ не лише в чіткому баченні твору, а й у здатності уважно слухати під час перших репетицій, реагуючи на те, що пропонують самі музиканти.
Цього разу буде цікаво, адже ми ще не працювали разом з оркестром. Я знаю, що ви працюєте в особливо складних умовах. Минулоріч у Києві я бачив ситуації, коли деякі музиканти не могли взяти участь у репетиціях, бо мусили вирушати на фронт.
Ще один ключовий принцип — починати роботу з самого твору. Важливо глибоко знати партитуру, зрозуміти її задум і концепцію. Мета — допомогти музикантам втілити цю концепцію, надихаючи їх вдосконалювати вже добре виконуване, а не жорстко диктуючи, як слід грати. При цьому необхідно сформувати єдине бачення твору, щоб усі учасники були на одній хвилі.
Що відбувається до початку репетицій?
Передусім — це глибока робота з партитурою, її ретельне вивчення. Але також — це привнесення ідей із літератури, образотворчого мистецтва, іноді навіть геополітики. Саме це мені подобається в диригуванні: немає єдиної правильної інтерпретації. Кожен виконавець, зокрема й диригент, приносить своє розуміння, сформоване культурним та особистим досвідом.
Італійський, український, польський, британський чи американський диригент неодмінно виконали б один і той самий твір по-різному. Важливо враховувати й контекст часу, в якому твір звучить.
Нещодавно я відвідав концерт Віденського симфонічного оркестру, де звучали «Героїчна» симфонія Бетховена, «Ода Наполеону» Шенберга на слова лорда Байрона та «Імператорський концерт» Бетховена. Ця програма мала на меті політичне висловлювання. Зазвичай ми не сприймаємо «Героїчну» як політичний маніфест, але у такому контексті концепція героя та імператора набуває нового, більш складного забарвлення.
Це підкреслює ідею, що герой — не завжди позитивна фігура.
Я продовжую розмірковувати над тим, як надати Ein Heldenleben такого звучання, яке б резонувало із сучасністю. Особливо нині, коли базові поняття — героїзм, мир — спотворюються. Ми живемо в епоху, коли тих, хто не заслуговує на звання героя, іноді звеличують, а харизма використовується як знаряддя небезпечного впливу. Це глибока й болюча істина, про яку варто пам’ятати.
Розмову вела Дзвенислава Саф’ян
