«Книжка для роботи, відпочинку і натхнення»

Писати як дихати

Так книгу Таіс Золотковської репрезентують на сайті видавництва. І продовжують: «Тут ви знайдете прості, мудрі, легковтілювані ідеї та поради, які стануть частиною вашого життя і повсякденної письменницької практики. «Писати як дихати» — це книжка-імпульс. Її інтерактивна частина спонукає до творчості і водночас задає ритм та сприяє створенню звички писання, а заразом — і письменницької самодисципліни».

Інга Кейван розповіла Кyiv Daily надихаючу історію роботи над книгою (і ще про концепцію дизайну внутрішнього блоку).

Книжка Таіс Золотковської «Писати як дихати. 62 дні творчої свободи» може спонукати не лише писати, а й просто працювати із собою. Я для себе одразу означила її як книжку-імпульс. Авторка повсякчас спілкується з читачем як зі співрозмовником. Її книжка емоційна, прониклива, магнетична і щира. Манера викладу спокійна, подеколи елегійна. Коли я прочитала її, то, по-перше, зрозуміла, що у неї великий потенціал і вона має обов’язково вийти, оскільки Таіс Золотковська пропонує дуже прості і водночас вельми дієві поради; а по-друге, я одразу відчула, що текстові потрібно додати певної напруги, яка б тримала увагу читача. Саме тому я запропонувала застосувати у дизайні візуалізацію: щось вивести у стилізовані рамки чи на поля, попрацювати зі шрифтами, додати візуальних образів, візуальних розбивок. Це мало б дозволити не лише акцентувати на певних меседжах, ключових думках, порадах, а й трохи б змінило ритм самого тексту, покращило б його сприймання. Хотілося, щоб читачі не відволікалися. Тому книжка мала бути максимально інтерактивною. Тим більше, що вже сама авторка задала такий тон: вона постійно пропонує виконати практичні завдання, зокрема в кінці кожного розділу Таіс дає поради-завдання, які розпочинає словами «Пишіть», а потім пропонує, про що саме, який обсяг, скільки часу. І звісно, ці блоки необхідно було виокремити візуально. Анастасія Ярощук – дизайнерка, яка працювала з цим проєктом, – запропонувала у самій книжці залишити чисті сторінки, на яких читачі могли б записувати свої відповіді. «Пишіть! Ця сторінка для вас», – це її заклик.

Важливо було продемонструвати, що «Писати як дихати» – це книжка для роботи і співпраці, для творчості і співтворчості. Щоб це увиразнити, я запропонувала в окремих місцях шрифт стилізувати під рукописний. Це виноски на полях, примітки, підкреслення, які мали б не лише звернути увагу читача на певні думки, меседжі, пояснити щось читачеві, а й створити ефект (і спонуку до) роботи з книжкою, присутності авторки та послань від неї, ефект щоденника (творчість – це щоденна праця: таким є один із ключових посилів Таіс Золотковської). Коротко кажучи, книжка мала промовляти: «Я для роботи. Пишіть на полях, підкреслюйте, нотуйте, пояснюйте слова і явища, сперечайтеся зрештою. Думайте, творіть, розвивайтеся». Ну і тому це дуже жива книжка: вона весь час змінюється. «Рукописні» виноски мають ще одну функцію. Манері оповіді Таіс Золотковської властивий гумор, загравання з читачами. Мені видалося, що це також запрошення до того, щоб продемонструвати ще один інтерактивний ресурс «Писати як дихати». Як літературна редакторка цього тексту я не втрималася і скористалася можливістю діалогу з авторкою. Деякі виноски на полях або пояснення – це мої рефлексії на той чи інший жарт, образ, феномен. Мені було цікаво підтримати цю гру. Ну і це ще одне підтвердження того, що «Писати як дихати» – книжка-імпульс. Вона постійно спонукає до діалогу, до творчості.

Так книжка, написана Таіс Золотковською, стала проєктом колективу. І цьому проєкту дуже пощастило з дизайнеркою, яку я вже згадувала. Анастасія Ярощук дуже кмітлива і дуже смілива та, незважаючи на свій зовсім молодий вік, працює вельми професійно. Дізнавшись про мої ідеї щодо цього видання, вона одразу підхопила їх, доповнила, розробила свій концепт і, як на мене, чудово все втілила. І я дуже рада, що Таіс Золотковська також виявилася відкритою до такої співпраці. Жодних ревнощів щодо власного тексту. До речі, те саме можу сказати про нашу з нею співпрацю на рівні літредагування. Це теж свідчить про її повагу до своїх читачів – важливо, щоб книжка на виході була максимально якісною.

Таіс Золотковська. Писати як дихати. 62 дні творчої свободи / Чернівці: Видавництво 21, 2021. — 304 с. 

Сторінка книги на сайті «Видавництва 21»

Писати як дихати. 62 дні творчої свободи

(уривки)

Піклування як практика

Ми спостерігатимемо за квіткою, яка живиться від води й добрив.

Це навчить уповільнюватися,

продовжувати працювати, докладати зусилля.

Ваше завдання на сьогодні: придбайте домашню рослину. Зробіть із купівлі троянди або кущика хризантем особливу подію. Пам’ятаєте стрічку про Леона-кілера? Він повсякчас оприскував темно-зелене округле листя аглаонеми, що росла в горщику.

Коли ми піклуємось про щось живе, то й самі стаємо живішими. До речі, це один із методів зробити персонажа історії симпатичнішим. Якщо герой піклується про маленьку беззахисну істоту, його наміри вже не можуть бути егоїстичними.

Отже, діятимемо, як Леон-кілер, тільки наприкінці цієї вправи, на відміну від драматичного протагоніста, ви глибше зануритесь у письменницьку практику.

Рослини допомагають нам усвідомлено дихати. Дихання допомагає розуму очиститися та писати далі. Вдягніть гарну сукню перед зустріччю з вашою рослиною. Намисто, сережки. Або випрасуйте сорочку для вечірок з друзями, яку ховаєте у шафі. Приділіть увагу деталям. Опинившись у квітковій крамниці посеред глибоких солодкавих ароматів лілій та півоній, рано-вранці зрізаних флористами, не поспішайте. Оберіть квітку в горщику, яка запала вам у серце. Не найдорожчу або найдешевшу. Якщо закохалися в пурпурову фіалку з пухнастим листям, забирайте її додому. Розмовляйте з квітами та знайдіть ту, що відповість вам.

Коли ви оберете рослину, варто буде зробити ще одну річ.

Наступна зупинка — канцелярська крамниця. Інструменти, яких ви не жалітимете, а будете вільно користуватися ними. Наталі Ґолдберґ розповідає, що пише в простих зошитах із кумедними малюнками на обкладинках. А ручки вона любить зручні, ще й називає їх «швидкими».

У цій книжці я говоритиму про природу, сад, рослини, хвилі та хмари. І практичною частиною книжки є письменницькі завдання та піклування про власний садок. Торкатися, вдихати аромат, поливати, дбати. Ваше завдання на наступні п’ятдесят дев’ять днів — зберегти рослину живою та щасливою. Охороняйте її від спеки й холоду, дізнайтеся, як піклуватися про вашого нового домашнього улюбленця: чи любить він сонце або тінь, як часто потребує поливання. Перебувайте тут і тепер, коли ви оприскуєте та протираєте від пилу листя рослини, підрізаєте її стеблини. Описуйте свій досвід щодня, навіть якщо нічого — ніби-то — не змінюється.

Піклуючись про рослину, спостерігаючи за тим, як вона розвивається та змінюється, ми глибше розуміємо письменницьку практику. Ми живимо творчість книжками, розмовами, думками, пишемо та редагуємо й поволі утверджуємося в майстерності. Але не зауважуємо цього. Ми поливаємо рослину, повертаємо її до сонця, спостерігаємо за листям, що розпускається та опадає, і практика заземляє нас. Робить справжніми. Виводить із віртуального простору в реальний.

Якщо у вас багато рослин, однаково заведіть ще одну орхідею. Вона буде вашою спеціальною письменницькою квіткою. Назвіть її ім’ям вашого улюбленого персонажа — Клариса? Або письменника, роботами якого захоплюєтеся, — Сергій? Поливайте її, оприскуйте, розмовляйте. І вона ростиме й віддячуватиме вам творчістю та натхненням.

Пишіть. У простенькому зошиті записуйте щодня дві речі:

1. Чи писали ви, з чим стикнулися в процесі, що змінилося.

2. Опишіть день, проведений із вашою рослиною. Як вона змінилася, як змінилися ви.

Пишіть. Заведіть звичку: лишень ви попіклувалися про рослину, пишіть принаймні п’ятнадцять хвилин. Пишіть оповідання, вірш, роман, есей — що завгодно. Попіклувалися про рослину — потурбуйтеся про свою душу.

Кімната з краєвидом

Кімната з краєвидом — розкіш, яку має дозволити собі кожен автор.

Заради експерименту спробуйте писати біля вікна та зафіксуйте різницю, яку відчуєте.

У моєму кабінеті є кутовий стіл. На шкільній парті з грецької школи стоїть комп’ютер,

а за ним височіє жовта стіна і коркова дошка.

Тут я редагую тексти, листуюся з резидентами «Дому Автора» та друзями.

За дерев’яним ікеєвським столом,

що стоїть упритул до вікна, я пишу та спостерігаю за кривою острова.

Вона починається з озера Кері та рухається до пляжу Геракас,

де в травні гніздяться черепахи «Каррета-Каррета».

Барви моря та неба змінюються сотні разів на день. Металева поверхня моря перетворюється на глибоку блакить. Небо розфарбоване шампанським кольором, який перетікає у лазуровий.

Щоб увійти в письменницький потік, я описую словами краєвид за вікном. Він один і той самий: пальма, жовтий дім сусіда, дах церкви, але щодня — інакший. Одного дня вітер гонить пухкі сіробокі хмари над оливковими гаями. Іншого — море схоже на біле простирадло, розтягнуте по кутах дівочого ліжка.

Пишіть. Опишіть сотнею слів краєвид, який відкривається очам, як він змінюється, поки ви пишете. Десять хвилин.

Поки пишете, вдивляйтеся в море або в небо, розглядайте їхні кольори, хвилі на воді та зміну світла.

Легко писати, коли за вікном — ідеальний пейзаж. Ніби штамп зі стрічки про письменника. Але до літа 2018 року, коли ми разом з котами переїхали на острів, я бачила крізь вікна зовсім інші речі. Сіру дев’ятиповерхівку, лани, що тягнулися до обрію, купол міської синагоги. Останній вид із вікна — дах будівлі поруч із квартирою та фабрика, на якій варять хлорофіліпт, на вулиці Воробйова в Харкові. Щодня за шибками величезних вікон снували люди в білих шапочках та халатах; час від часу один із них підходив до вікна, всідався на широке підвіконня, запалював цигарку і теревенив з колегами.

У дворі того ж харківського будинку є п’ятиповерхівка, зведена архітектором Бекетовим. У ній розташувався гуртожиток і масажний салон. Влітку щасливі люди, які там жили, готували шашлики та слухали Ірину Алєгрову. Писалося про них легко. Сидячи на балконі, який слугував мені за письменницьке сховище, я нотувала плітки, хихотіння, запахи та кольори ночі.

Якщо ви відчуваєте, що не можете припинити займатися домашніми справами або дивитися телевізор, зробіть для себе одну річ просто зараз: відкладіть книжку, визирніть у вікно й пильно подивіться. Опишіть щось одне: цегляну стіну, клен, собаку, повію в порваних колготках, старий «москвич», підлітків, які їдять фалафель на вулиці. Видом із вікна не завжди має бути море, оливкові дерева, кущі червоної герані. Письменник працює з тим, що бачить перед собою.

Почнемо писати з краєвиду. Виходимо за рамки звичайного бачення, дивимося уявою, дозволяємо їй танцювати ручкою на папері. Чуємо хриплий голос співачки з 90-х, шепіт коханців, відчуваємо запах підсмаженого м’яса, парфуми — солодкі, липкі і дешеві…

Пишіть. Опишіть інший вигляд зі свого вікна. Деталі, персонажів. Що ви бачите? Чого не бачите, але уявляєте? Десять хвилин.

Я впевнена, яким би він не був, ваш краєвид сповненийсправжнього життя.

Уривок надано «Видавництвом 21»

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *