Наталія Бельченко кожен місяць знайомить читачів Kyiv Daily з кількома польськими поетами, які в ньому народилися. Це вже — другий липень. 

Казімєж Бурнат

Народився 1 липня 1943 року в Щепановицях.

 * * *
 Сиджу я на батьковій лавці
 спиною до стіни
 яка не розділяє
 

 осиротіла
 вона все ще випромінює тепло
 Його років з кінця часу
 позначеного невидимістю
 

 коли на зарубцьовану рану гріховідпущення
 наношу свіжий шар
 черешневого клею
 з дірявих вікон
 долітає посвист протягу
 

 це старий дім
 видихає тугу
 

 між перелогами
 терен родить діамантами
 камінь пам’яттю  

Віслава Шимборська

Народилася 2 липня 1923 року в Бніні, померла 1 лютого 2012 року в Кракові. 

 Рух
 

 Ти тут плачеш, там танцюють.
 Там в твоїй сльозі танцюють.
 Там веселощі й розваги,
 там не знають ні про що.
 Майже мерехтять свічада.
 Майже свічкове жаріння.
 Ледь не сходинки й під’їзди.
 Ніби жести всіх манжет.
 Легковажні Водень з Киснем,
 Розбишаки Хлор і Натрій
 Із пустунчиком Азотом,
 згуртувавшись у танок,
 під склепіннями вирують.
 Ти тут плачеш – їм це втіха.
 Серенада Амадея.
 Гарна маско, хто ти є? 

Вінценти Ружанський

Народився 12 липня 1938 року в Мосіні, помер 3 січня 2009 року в Познані.

 
 * * *
                                                                           de facto
 збіганий виснажений після любовної біганини
 сиджу я над кавою в ресторані
 і думаю чи слід втрачати здоров’я заради якоїсь панянки
 заміжньої – розлученої
 трохи штани порвати слід
 й приємно розгладиться живіт
 

 в день святої Фаустини Ковальської
 молюся аби не впасти надто низько
 гублячи своє ймення прізвище й назвисько 

Ярослав Марек Римкевич

Народився 13 липня 1935 року у Варшаві. 

 Краса колишніх часів
 Вони йшли крізь срібло дзеркал. Від їхнього волосся, що пахло 
 Еротичними парфумами, та від грайливості мережив, 
 Що ластилися до шкіри, крізь яку спалахували
 

 Маленькі хребці, пещені чоловіком,
 Від таємниць їхніх перснів і від шепотінь віяла,
 Про яке пам'ятають працьовиті мурашки
 В музеї, під корінням зеленого світу,
 

 Що залишилося? Нічого. Тільки твоя усмішка,
 Метелик вій, що тріпоче на губі коханця,
 І судома невправних пальців. На ложі ночі
 Крик смерті чи народження? Годинники не знають.
 

 
 

Марія Магдалена Поцгай

Народилася 17 липня 1955 року в Познані.

 Море Айвазовського
 немає кінця розбурханому просторові 
 нема де заякорити погляд
 урвалася відчайдушно кинута линва надії 
 а море грається шкаралупкою гнаною вітрами
 перекидає її з долоні на долоню з хвилі на хвилю
 ніби хоче у вцілілих вирвати останній подих
 чи дозволить їм доплисти куди-небудь
 якщо навіть небо давно в ньому потонуло... 

Ельжбета Зехентер-Сплавінська

Народилася 17 липня 1935 року в Кракові.

 Ти виріс
 

 ти вже майже виріс
 зі своєї маленької доброти
 з любові
 народженої в страху
 коли ми були
 ще ніби однією людиною
 Я вже більше
 не безмірність безпеки
 не єдине джерело тепла
 край що спливає молоком
 Незабаром
 ти самостійно перейдеш проїжджу частину  

Анна Кайтохова

Народилася 21 липня 1928 року в Бжозові, померла 19 березня 2011 року в Кракові.

 Краків
 

 У кожному провулку
 дрімає золотий жук
 кожний маскарон
 змінює гримасу
 в найсвіжішу
 ранкову усмішку  
 тут навіть тиша бринить
 неначе струна лютні
 і несе гармонію
 над стрілчастістю
 вежі на щиті
 Амфітріона
 місто-легенда
 місто срібної
 місячної сторони
 Місто
 поезострунний
 подих буття 

Народжений на західних лемківських землях, поет Казімєж Бурнат був десантником, займався питаннями робочої кооперації сліпих та харцерства для неповнолітніх злочинців. Був головою літературної групи “Дисонанс”. Він опікується місцями народної пам’яті, а також щільно працює в перекладі з української, бере участь у виступах і фестивалях в українських містах. Зокрема в 2020 побачила світ білінгва “Апостоли ХХ століття”, книжка про авторів, які зазнали утисків за рідну мову. Казімєж Бурнат любить філософські, есхатологічні вірші, найчастіше читає  Норвіда, Мілоша, Івашкевича, Єсеніна, Тагора, Антонича, Стуса. 

Віслава Шимборська пов’язала своє життя з Краковом, з якого виїжджала рідко й неохоче. Вивчала в Яґеллонському університеті полоністику та соціологію, але отримання диплому не стало її метою. В інтернеті мені потрапила на очі одна з її перших збірок — соціалістичного спрямування. Тобто Віслава Шимборська — яскравий приклад того, наскільки можна змінитися з часом у творчій манері та поглядах. А писала вона не надто багато: опублікувала в книжках до трьох сотень віршів. 

Свого близького приятеля, познанського поета Вінценти Ружанського, “каскадер літератури” Едвард Стахура вивів у романі “Повна яскравість”. Ці двоє митців перебували в справжньому духовному братерстві. Власні поетичні книжки Вітек видавав кожні два-три роки. Стверджував, що пише один безкінечний вірш. І жив виключно писанням віршів. Травмуюча служба в армії викликала в нього психічну хворобу. Можливо, тому, серед іншого, в польській Вікіпедії його названо аутсайдером. Одною з численних літературних нагород Вінценти Ружанського став “Перстень віфлеємських мудреців”. 

Родина Ярослава Марека Римкевича під впливом воєнного досвіду вирішила змінити німецьке прізвище Шульц на літературний псевдонім Ярославового батька, який використав дівоче прізвище своєї матері. Ярослав Марек Римкевич цікавився працями Карла Густава Юнга. А також пильно придивлявся зокрема до фізичного боку смерті: розкладу тіла та злиття внаслідок цього з природою. В одній зі збірок поет навіть назвав свій текст “відкритою труною”. Саме такий настрій властивий віршу, який мною перекладено. 

В доковідний час Марія Магдалена Поцгай гостинно покликала мене до Познані на фестиваль “Міжнародний поетичний листопад”. Вона захоплюється також фотографією, і під час фестивалю можна було ознайомитися з виставкою її робіт, присвячених Лапландії. Вона завжди щиро реагує, коли викладаєш вдалі фото у фейсбуці, і її доброзичливість одразу передається співрозмовнику. Серед літературних нагород Марії Магдалени Поцгай — Бронзова гетьманська булава (Білосток). Також вона — заслужена працівниця моря.

Ельжбета Зехентер-Сплавінська успадкувала зацікавлення літературою від батька — поета й сатирика Вітольда Зехентера (про якого, до речі, написала книжку спогадів), та й її дідусь був новелістом і журналістом. Поетка пише переважно балади й популярні пісні. Деякі з них відомі завсідникам легендарних краківських “Півниці під баранами” та “Льоху Камелот”. Зараз Ельжбета Зехентер-Сплавінська залюбки веде літературну студію для молоді та, за її словами, найбільше любить мандрувати Західними Бескидами, особливо в червні, однаково любить і котів, і собак, а понад усе — читати хороші книжки, найкраще на якійсь полонині.

Ще одна поетка, пов’язана з Краковом, — Анна Кайтохова. Народилася вона в бідній селянській родині на Підкарпатті. Вивчилася на журналістиці в Ягеллонському університеті. У 80-х належала до поетичної групи “Надскав’є”, створеній на батьківщині її чоловіка. Як і попередня поетка, Анна Кайтохова любила опікуватися молоддю, проводила майстер-класи. Її хобі став кінематограф і колекціонування слоників.