Наталія Бельченко знайомить читачів Kyiv Daily з польськими поетами, які народилися у сiчнi: Кристина Ленковська, Анна Погоновська, Ян Шокальський, Кшиштоф Каміль Бачинський, Болеслав Лесьмян, Константи Ільдефонс Галчинський, Тадеуш Слів’як, Станіслав Ґрохов’як, Ольга Токарчук (так, Нобелівська лауреатка!).

З Кристиною Ленковською я познайомилася в Любліні на фестивалі «Час поетів». Потім вона приїхала на один з київських поетичних фестивалів. А ще задовго до цього –  брала участь у прямому ефірі на радіо спільно з нашим професором Мирославом Поповичем. Поетка перекладає польською Емілі Дікінсон. Також в неї є переклади віршів канадських авторів Енн Карсон і Майкла Ондатже, якого в нас здебільшого знають як прозаїка, особливо відомий його роман «Англійський пацієнт». Тексти Кристини Ленковської українською перекладали Василь Махно та Євген Баран.

Поетку Анну Погоновську один з критиків назвав «Сімоною Вейль польської поезії» – за глибоке поєднання поезії з філософією під жіночим пером. Вона деякий час вчилася в Ягеллонському університеті, а магістерську працю писала по творчості Болеслава Лесьмяна. Дебютувала одразу після Другої світової, змагаючись завдяки поезії з демонами воєнного минулого та післявоєнної травми. Її вірші рекомендував до друку Леопольд Стафф. В часи кульмінації сталінізму й соцреалізму поетка свідомо перестала публікуватися та співробітничати з видавництвами.

Ян Шокальський,батько русиста Юрека Шокальського, був, з одного боку, туристом, альпіністом у Татрах, спелеологом, автором двох путівників, а з іншого – магістром філософії Варшавського університету, вчителем середніх шкіл у Пороніні та Білґораї (там і досі проводиться шаховий турнір його імені), редактором у варшавському видавництві «Wiedza Powszechna». Мати Яна Шокальського також була непересічною особистістю: учениця Стефана Жеромського (вона та її чоловік стали прототипами головних персонажів його оповідання «Силачка»), а також художниця та вчителька в народних школах. Єдина поетична книжка Яна Шокальського побачила світ у 1938-му. Він загинув у 48 років під час одиночного походу в Татри.

У цьому році – століття від дня народження Кшиштофа Каміля Бачинського, одного з найяскравіших представників так званого «покоління Колумбів» – першого покоління народжених в незалежній Польщі. Він загинув під час Варшавського повстання як солдат батальйону «Parasol» Армії Крайової: влучив німецький снайпер, який стріляв з будівлі оперного театру. Майже через місяць загинула і дружина поета. Під час німецької окупації Бачинський підпільно випустив чотири поетичні книжки. Збереглося понад 500 його віршів, поеми, оповідання. Відомо, що поета не хотіли допускати до збройних виступів, оберігаючи його життя, але він рвався в бій. «Брильянт, яким ми стріляємо у ворога» – так говорили про Бачинського. Ще його вірші в моєму перекладі в часописі «Нова Польща».

Болеслав Лесьмян провів у Києві на Золотоворітській дитинство та юність. Поет закінчив юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира, де відвідував лекції професора філософії та психології Георгія Челпанова, який з 1892 року по 1907-й вів психологічний семінар і заснував першу психологічну лабораторію. Лесьмяна надихали також теорії Олександра Потебні. Можна бути впевненим, що зацікавлення поета народним символізмом та слов’янською міфологією – саме звідси. Повернувшись до Польщі, Лесьмян змушений був заробляти юридичною практикою, і друзі постійно кепкували, називаючи його найзнаменитішим поетом серед нотаріусів і найвідомішим нотаріусом серед поетів. У нас його чимало перекладала Маріанна Кіяновська, а Юлія Лискун з Кам’янця-Подільського створила відео «Болеслав Лесьмян. Повернення в Україну». У Польщі було знято художній фільм «Лесьмян» (1990). Ще кілька моїх перекладів поезій Лесьмяна.

Я навмисно переклала вірш Константи Ільдефонса Ґалчинського з такою ж самою назвою, як і вірш Лесьмяна. Ці поети дуже різні. Притаманна особистості Ґалчинського іронічність стала важливою прикметою його поетичного стилю. Він писав і глибоко екзистенційні поеми, і сюрреалістичні твори, і панегірик Сталіну… Але Ґалчинський був і тонким ліриком. Я читала книгу спогадів доньки, Кіри Ґалчинської, «Срібна Наталія»: про батька та матір – Наталію Авалову, адресатку його довоєнної любовної лірики. Під час війни він потрапив до табору в Німеччині та не поспішав додому (зокрема, з особистих причин), аж навіть у польській пресі з’явилися некрологи. Повернувшись, він створює абсурдистський театрик «Зелена гуска». Майстер гротеску та абстрактного гумору, Ґалчинський завжди жив поезією – і нею ж годувався, бо мав напрочуд легке перо.  

Тадеуш Слів’як народився і мешкав під час Другої світової у Львові, де його батько працював водієм. Після школи Тадеуш довго шукав себе: спочатку навчався медицині у Варшаві, але полишив, потім поступив до Академії фізичної культури у Вроцлаві – теж кинув. Нарешті закінчив Краківську Державну вищу акторську школу. Працював у театрі, на телебаченні, у редакціях журналів, писав дитячу літературу. Перекладав тексти Булата Окуджави та угорську поезію. Створив чимало пісень, в тому числі кілька шлягерів. В Кракові його іменем названо вулицю. 

Станіслав Ґрохов’як мав псевдонім Каїн. Захоплювався творчістю Лесьмяна, а також французською культурою, мотивами бароко та Середньовіччя. Йому приписували турпізм (лат. turpis – бридкий, потворний), але сам поет вважав свій напрям мізерабілізмом. Пізніше мотиви класицизму став поєднувати з метафізикою. Він належав до «покоління 1956 року», до якого належали також Єжи Гарасимович, Галина Посвятовська, Мирон Бялошевський, Едвард Стахура. Про всіх них йдеться в цій рубриці у відповідні місяці народження. 

Нобелівська лауреатка Ольга Токарчук відома перш за все своєю прозою та фільмами, які було знято за її оповіданнями. Дебютувала вона в 1979 році з оповіданнями, підписаними Наташа Боровін. А 1989 року побачила світ її поетична книжка «Місто в люстрах», звідки перекладений вірш. Бабця Ольги Токарчук, родом з України, вийшла заміж за поляка. Під час навчання на факультеті психології Варшавського університету майбутня письменниця опікувалася психічно хворими особами як волонтер. На думку дослідників, в творчості її надихали, зокрема, Фрейд, Юнг, Маркес, Еліаде, а також Антон Чехов, Томас Манн, Микола Гоголь та Едгар По. 

Коли я була рибою

До неї

Сніг

Скільки ж сьогодні крилець пташиних впало пречистих?

Сам ти неначе в їх тріпотінні зникнув достоту.

Тиша мережить готику сонну – абриси міста

в крихітних вежах осоту.

Плач, плач у розчахнуту браму снів:

ти, по хмари заметений в спокій.

Наче по низці голів,

по засипаних тім’ях,

по сходах повітря замерзлих ступаєш все далі,

в славу хмар мармурових високих.

Уві сні

Уві сні

Підвали

Поїдання морозива

* * *

це не до вподоби

для очей тіло ще не існує

ще тільки пробивається як березневий нарцис

ми втратили свою незайманість 

шепочуть два віддзеркалення

розворушена постіль вистиглий чай

ніч п’яна потягами марить

де наша незайманість яку так плекали

чи шкіра подряпана

чи то губи спухли

чи груди вже не ті

чи волосся несвіже

нічого не змінилося

тільки світанок не настає і ніч не закінчується

сонно ширшає всупереч годинникам

і тисячі зірок падають зі снігом

огортаючи вокзали шепотом маленьких одкровень