Reunion, разом

Reunion

Свято кларнету, або дружби, перекладене в музичну площину. На початку червня в Києві та Львові пройшли концерти з такою назвою — Reunion — кларнетовий Квінтет Моцарта, кларнетовий Квінтет Вебера та (Прем’єра в Україні!) — Секстет Ондржея Кукаля «Кларнеттіно». Троє з виконавців — Максим Римар, віолончель, Наталія Гордєєва, скрипка, і Віталій Нехорошев, кларнет, — розповіли Kyiv Daily, що це було. 

Існує музика, яка спирається на перетворення: музичний пуантилізм в дусі Веберна — концерт, в якому все підкреслює і супроводжує звучання кларнета. Партії кларнета дуже рухливі, стрімкі, текучі. І здається, що концертна програма мріє стати готельним простором — її архітектоніка ясна, передній — звуковий — і задній — семантичний — план чітко помітні й роздільні; Ця програма нібито мріє про те, щоб стати картиною або архітектурою з їх чіткою композицією. І повторитися, ще і ще раз.

Повний склад учасників: скрипальки Наталія Гордєєва і Марія Ткачик, віолончеліст Максим Римар, кларнетист Віталій Нехорошев,  альтист Устим Жук, Юрій Приріз, контрабас.

Наталія Гордєєва, скріпалька, керівниця Music Arts Academy

Розкажіть про назву концерту, з цим пов’язана особлива історія?

― Назву ми придумували разом. Але багато було варіантів: спочатку ми намагалися піти від композиторів, потім хотіли показати, що це історичний екскурс (Моцарт, Вебер і Ондржей Кукол). Пізніше я сіла і подумала про те, що це дійсно довгоочікувана зустріч з друзями, які живуть далеко один від одного. Так народилася назва «Reunion». «Reunion» як возз’єднання ― саме такий смисл ми вирішили вкласти в назву концерту. І енергетично, і концептуально весь цей проект ми розвивали саме в цій площині.

Ви давно знайомі? Що значить для вас ― грати концерт разом? 

― Так, з нашим солістом Віталієм Нехорошевим я познайомилася дуже давно, ще коли разом навчалися у школі. Зараз він успішно просуває свою кар’єру у Німеччині. Виникла ідея:  возз’єднатися після школи і заграти дуже красиву музику.

З приводу інших учасників, ― Устим для мене був новою людиною. Але його привела Марія Ткачик. Тобто ми всі один одного долучили до цього проекту. З Марією Ткачик, з Максимом Римаром, з Юрієм Прирізом ми знайомі кілька років, але разом грати ми сіли перший раз. Ми вирішили нашу дружбу перекласти в музичну площину, для того щоб ми змогли відчути це ставлення, ці емоції не тільки в повсякденному житті, спілкуванні або святкуванні якихось свят, а й у музичному житті. Тому це була прем’єра нашого колективу і це було закриття гештальту. Ми давно мріяли про це, і це нарешті сталося.

Це було всього два концерти, у Львові та в Києві. ― Це можуть бути і інші міста, якщо так, то які? 

― Так, нам дуже сподобалося. Ми думаємо наступного року поїхати до Одеси і заграти концерт там, бо ми там ще не були. Можливо, ми повернемося у Львів. У Львові ― просто надзвичайна атмосфера. Нам дуже сподобалося, як нас прийняв Львівський органний зал (дбайливо, з повагою, нам надали чудові умови). Взагалі, чим більше ми будемо грати, тим буде краще для нас. У всіх є свої справи, всі ― дуже поважні музиканти, концермейстери: хто ― в Оперному театрі Львова, хто ― в Філармонійному оркестрі. 

Раз на рік це чисте задоволення ― вивчити нову програму, запросити друзів і зробити душевний проект. Без цього мені дуже складно, це елемент мого сезону. Незважаючи на те, що школою керувати нелегко, моїй школі вже 7 років. Вона була відкрита в 2014 році під назвою «Music Arts Academy». Завдяки цьому у нас є можливість мати репетиційну базу, надавати в Києві якісь умови музикантам нашим, фінансово підтримувати (стосовно залізничних квитків). Тому школа нам допомагає і піаром, і публікою впроваджувати цей проект.

Ваші враження від цих концертів були різними?

Ми побачили дуже добрий відгук від публіки, яка прониклась цим концептом. Тут зроблено акцент на тому, що це ― проект-задоволення, проект-спілкування, що дозволяє побачити очі своїх друзів і разом провести час після дуже довгої перерви. У Львові у нас був повний зал, стояли овації. Те саме було і в Києві. Атмосфера душевна була, людям дуже хотілося долучитися разом з нами до нашого «Reunion».

Розкажіть про програму ― що вона означає для вас? Як твори авторів взаємодіяли між собою? 

― Програму ми обирали виходячи з побажань. Моцарт, «Квінтет кларнетовий» ― це було моє бажання. Я дуже давно хотіла його заграти, бо ця музика ― щось таке, що дуже відоме. Хоча б раз у житті кожен музикант має це заграти. Далі вже пішли від побажань соліста, нашого Віталія. Він запропонував Вебера, це був дуже гарний вибір. Віртуозну музику він заграв просто чудово: у всіх залах люди були просто на вухах. Кукола теж запропонував Віталій, але теж як твір.

Що це взагалі було?

Це була прем’єра в Україні. Ми виконували цей твір вперше у Львові ― просто надзвичайно. Я вважаю, що це геніальна музика: вона і сучасна, і глибока ― дуже цікава. Це не якийсь твір, написаний одним пальцем, це багатогранний і багаторівневий твір. Там є дуже багато художніх нашарувань. Чим більше ми його грали, тим більше ми занурювалися в його концепцію.

Маю надію, що це було не в останній раз, що ми ще виконаємо ці твори. Але якщо й не буде такої можливості, все одно спогади залишаться на все життя. Це був дуже чуттєвий, дуже красивий і дуже душевний проект. Заради цього ми зібралися і зробили такий собі «Reunion».

Максим Римар, віолончель (Львів)

Про те як все придумалось, про назву концерту та склад музикантів: На концерті у Львові нас було п’ятеро, не зміг прийняти участь контрабасист, але він грав тільки  в одному творі, у Львові  ми все адаптували і змогли виступити без нього. У Києві нас було шестеро. І сама акустика київського залу працювала на нас — вона більш… концертна, бо органний зал у Львові досить специфічний, важкий до виконання, особливо певних видів музики – тому що має велику реверберацію (звук довго не згасає). Там класно звучить вокал, хор, орган. Як тільки йде мова про щось більш технічне — там потрібно звикнути грати. 

Повертаючись до ідеї концерту: назва в принципі з’явилася пізніше ніж ідея. Ідейний натхненник в нас — Наталя, скрипалька, засновниця своєї музичної школи. Перед першим концертом у нас було катастрофічно мало часу. Навіть було так, що Наталя приїжджала на день у Львів, просто щоб пограти зі мною та з альтистом. 

Взагалі знайти місце, щоб позайматися повним складом досить важко. Тому це було певним челенджем: зробити все досить швидко, але при цьому максимально якісно. Бо всі учасники ансамблю є сталими музикантами, всі прагнуть якості. Ніхто не робив крок в сторону спрощення, всі намагалися зробити максимум. 

Назва з’явилася, коли вже стало зрозуміло яким буде склад ансамблю: з більшістю музикантів ми ніколи не пересікалися в камерній музиці,  яка вимагає високої відповідальності. Можливо в оркестрах ми десь грали разом, але в сучасному музичному світі це не вважається тісною співпрацею – це  занадто велика команда, щоб одне одного відчути. І  назва прийшла, знову ж таки, Наталі. Вона провела величезну роботу, я вражений. Reunion — це про те, що ми об’єдналися, через роки і відстані.

Ви давно знайомі? 

По кілька років точно. Тобто це як клаптики: щось звідси, щось звідти, як мозаїка – так ми і склалися. Це є певне мистецтво – скласти з фрагментів єдине ціле. 

Як калейдоскоп. Грати концерт разом, особливо камерно, це важливо для вас?

Так, це  важливо. Якщо музикант грає в оркестрі, треба іноді грати сольно або виконувати камерну музику, тому що оркестр певним чином впливає на музиканта. Через велику кількість виконавців втрачається оцей тонкий особистий контроль і треба після оркестрових концертів відновлюватися. А камерні концерти загострюють вухо. Підвищується відповідальність —  треба бути максимально майстерним, не можна десь «схалтурити», адже за тебе це ніхто не зіграє. Це висока відповідальність і вона породжує бажання і необхідність самостійної роботи.

Репетицій було замало, це було важко?

Так, це було не просто, але нам пощастило в тому, що всі музиканти досвідчені і провели якісну індивідуальну підготовку. І дехто з нас цю музику вже виконував, тобто може підказати напарнику що робити – завжди йде велика робота в симбіозі, це — розмова. Хтось підкаже одне, хтось підкаже інше, згодом все сходиться в єдине ціле. Це — процес пошуку і становлення, в цьому і є особливість командної роботи. Немає одного найголовнішого, котрий каже: «так або ніяк!».  Не зважаючи на те, що у нас був солістом кларнет – він домінував у всіх творах, в нього була основна партія. По суті, ми були мікро-оркестром, який йому акомпанував.І тому було надзвичайно приємно, що всі дуже сильно вклали в цей концерт роботу і душу. 

І все, тільки два концерти? Максиме, а концерти в інших містах країни  можливі? 

В принципі, могли би бути можливими – це впирається тільки в проблему, що у нас крім того, що основний соліст живе у Німеччині,  є ще й момент, що у всіх є основне місце роботи. Я, наприклад, працюю концертмейтером групи віолончелей у Львівській Опері, контрабасист — у Київській Опері, у Наталі своя музична школа, Марія теж працює в різних містах, в Києві,  у Львові, вона проектна виконавиця, Устим – головний альтист у  Львівській філармонії, і знайти спільний час для всіх досить важко. А якщо до всього додається ще певна організаційна робота, це — надзвичайно важко. Бо хтось має все організовувати. У нас немає такого супер розвиненого інституту менеджменту, коли музикант зайнятий тільки тим, що він готує музичну частину, приходить, виконує, і все. 

Роботу над помилками проводили? 

Програми були однаковими, але у нас в одному творі був задіяний контрабас, і у Львові його не було. У Львові я дублював якісь його важливіші партії, і ми таким чином вирішили цю проблему. Повноцінно контрабас до нас доєднався в Києві. Робота над помилками звісно була –  після Львівського концерту ми приїхали до Києва, і через те що ми грали в абсолютно різних акустиках, мусили підправляти певні моменти. Наприклад, в нових умовах більш «сухої» акустики потрібно було підкорегувати звуковидобування. Взявши лише кілька нот на сцені під час акустичної проби, ми зрозуміли, що треба внести певні зміни. Між собою ми домовилися про стовпи, на які орієнтуємося в цьому концерті. 

Як програма ускладнювалася у вас? 

Стосовно програми я віднайшов для себе дещо нове, коли читав про твори. Я знав певні аспекти, але зробив деякі відкриття для себе, коли заглибився в питання:  кларнет є досить молодим інструментом, і тоді, коли був написаний перший твір Моцарта, кларнет ще не рахувався сольним інструментом.
В Моцарта був друг, Антон Штадлер (1753-1812), для якого він написав цей твір. Він був віртуозним кларнетистом свого часу. Тоді на кларнеті було, якщо я правильно пам’ятаю, лише 5 клапанів, і тільки Штадлер міг виконати цю музику. Наступний твір був написаний буквально з різницею в пару десятків років, приблизно 25, але на кларнеті на той момент вже  додалося клапанів, він технічно вдосконалився. І можна було почути, що є величезний ривок, до  сольного, більш віртуозного виконання на кларнеті. Хоча здавалося б — різниця всього кількадесят  років! Між 2 і 3 твором у нас різниця вже майже 200 років, і кларнет, як можна побачити, зазнав ще більшої модернізації. З кожним роком компанії, котрі випускають ці інструменти, додають якісь технології – гвинти, осі, ресори, тяги, додаткові клапани. Вони шукають досконалості, цей інструмент продовжує покращуватися з кожним роком, навіть зараз – через 200 років, і в порівнянні творів це надзвичайно добре чути.

А якщо вважати, що певною ідеєю концерту було спостереження становлення кларнету як інструменту, то можна прослідкувати цей вектор від початкового до сучасного, як головного героя нашого проєкту. 

Тобто, це для вас головне відкриття концерту?

— Власне так, досі я не настільки заглиблювався в специфіку кларнету з точки зору механіки. Наприклад, віолончель – вона так само розвивається і вдосконалюється, є якісь нові аксесуари, в котрих використовуються сучасні матеріали (наприклад, карбон), новітні типи струн та інше, – але вони не змінюють нічого кардинально.

Віталій Нехорошев, кларнет (Равенсбург, Німеччина)

З назвою концерту пов’язана особлива історія?

― Власне, це була ідея Наталії винайдення цієї назви. Ми всі погодилися з нею, бо це було доречно.

Ви давно знайомі? Що значить для вас ― грати концерт разом?

Я знав до цього тільки Наталю. Ми з нею навчалися разом в «десятирічці», Київській спеціалізованій музичній школі імені Миколи Лисенка. Знайомі з юності. Потім більш-менш бачилися в період консерваторії, коли були студентами. Контакт підтримували. Цього року вона запропонувала пограти, і я з великим задоволенням погодився на це.

Відомо, що через «Корону» культурне життя в усьому світі припинилось. У Німеччині, де я наразі мешкаю ― на жаль, теж. Це була дуже гарна нагода повернутися до концертного життя, повернути себе до форми. Крім того, мені було дуже приємно, оскільки наш репертуар, який ми вирішили цього року грати, орієнтований на кларнет, солюючий інструмент, в супроводі струнного квартету або квінтету.

Було всього два концерти, у Львові та в Києві. ― Це можуть бути і інші міста, якщо так, то які? 

Так, на жаль, цього року було організовано два концерти  — Львів та Київ. Але моє враження: було дуже приємно познайомитися з іншими музикантами, співпрацювати і грати з ними разом. Була ідея, може, на емоціях, але сподіваюсь, що дійсно зможемо це організувати, – розмова про наступний рік, щоб охопити якомога більше міст, більшу аудиторію. Однак це все ж таки організаційні питання, які я, на жаль, з Німеччини не вирішую. Принаймні цього разу Наталя за все це бралась. Тож якщо будуть організовувати і якщо будуть запрошення, то я залюбки піду з усіма, і на будь-які проекти.

Ваші враження від цих концертів були різними?

Це як анекдот: музикант майже ніколи не буває задоволеним своїм виступом. Є ейфорія, відчуття того, що ми це зробили, що це було дуже кльово, але потім настає момент самоаналізу, самокритики. Ми всі були задоволені, але кожен знаходив якісь недоліки у своїй грі. Але загальне враження, впевнений, у всіх було дуже добрим.

Розкажіть про програму ― що вона означає для вас? Як твори авторів взаємодіяли між собою? 

Все почалось із ідеї, чи не пограти нам Квінтет Моцарта для кларнету зі струнним квартетом — культовий твір для кларнетистів і камерної музики. Я запропонував подальші твори для того, щоб це не був концерт, де я беру участь з одним-єдиним твором. Ми зіграли композитора Карла Марію фон Вебера (теж Квінтет для аналогічного складу), а також сучасний твір чеського композитора Ондржея Кукола (народився в 1964-му році). Це не найсучасніша музика, як модернове мистецтво, але актуальна, цікава. В музиці присутні елементи танго. А цього року відзначають 100-річчя з дня народження Астора П’яццоли. Його визнали «іконою світового танго», але зі своєю історією. Багато присв’ячують йому, і ми теж вирішили, що цей твір підходить як присвята П’яццолі.

Що це взагалі було?

Цікаві твори, цікава музика, цікаві виконавці – чудове поєднання. Ну і вечір кларнету у супроводі квартету або квінтету. Я кажу «або», тому що твір Кукола, ― для  кларнету та струнного квінтету (тобто з контрабасом до цього),  Моцарт та Вебер ― без контрабасу.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *