17 серпня розпочався Другий майстерклас Теодора Кухара для молодих симфонічних диригентів, організований студентською спільнотою «Октопус» у співпраці з Львівською національною філармонією ім. М. Скорика та Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії. Активні учасники майстеркласу мали змогу отримати практичний досвід та попрацювати із професійним оркестром, а пасивні — уважно слідкували за всіма репетиціями та занотовували поради Теодора Кухара.
Не зважаючи на поділ на активних та пасивних учасників, спікерів, організаторів, оркестрантів, на майстеркласі панувала надзвичайно дружня атмосфера: перерви між репетиціями супроводжувалися новими яскравими знайомствами, філіжанкою кави у приємній компанії… Ключем до успіху події стало відкрите спілкування та можливість поставити запитання, поділитися досвідом. Саме тому в рамках проєкту відбувся ряд цікавих дискусій для молодих музикантів, котрі тільки починають свій карʼєрний шлях. Одна із них — про форсмажори та підводні камені в організації подій — відбулася 21 серпня.
Запрошеними спікерами стали Тарас Демко – директор Львівського органного залу, креативний директор концертної агенції «Collegium Management”, директор музею Соломії Крушельницької, один із ініціаторів відновлення діяльності Галицького музичного товариства, засновник проєкту «Ukrainian Live Classic», та Орест Коваль – український піаніст, педагог, органіст, засновник та організатор міжнародних фестивалів класичної музики, серед яких фестиваль камерної музики «Organum” та барокової музики «Bach-fest”, які проходили у Сумах щорічно впродовж 26 років.
Почати б хотілося із того, що навіть досвідчені організатори не застраховані від форсмажорів, і їм теж доводиться виправляти неприємні ситуації на ходу. З якими найбільшими труднощами ви зіштовхувалися у своїй діяльності?
Орест Коваль: Звісно ж, генеральна наша проблема — це пандемія та війна. І те, і те загальмувало нормальний плин життя та додало чимало загроз і викликів. У Сумах прилітає через день (розмова відбулася у кінці серпня 2024 — авт.). За таких умов провадити концертну діяльність складно.
У роки активної діяльності з 1993 по 2019 рік форсмажорів було багато, проте в останню мить завжди вдавалося врятувати ситуацію, і іноді виходило навіть на краще. У 2017 році в нас був великий проєкт «Open Opera Ukraine». Це була постановка опери “Дідона та Еней” — унікальна подія і за масштабністю, і за ретельністю підготовки. У Львові та Сумах відбулися концертні виконання опери, а в Києві — два дні сценічних премʼєр. У Сумах все пройшло добре, ось наближається день київської премʼєри — і тут головний диригент відмовляється продовжувати співпрацю. На організаторках величезна відповідальність та обмаль часу, аби врятувати ситуацію. Але врятували: оркестр слідкував за вказівками концертмейстера Артема Куцана, а хору й солістам, не зважаючи на особисті обставини, допомагала Наталія Хмілевська.
Тарас Демко: Найбільшого форсмажору в моїй роботі ще не відбулося, бо я зараз тут, сиджу перед вами живий-здоровий. А говорячи про форсмажори, задумаймося про етимологію цього слова: “форсмажор” у перекладі означає “вища сила”. Я не дуже забобонний та не вірю у втручання долі. Мені більше до вподоби слово «факап» — зрозуміло стає, що це не фатальний вплив вищих сил, а недопрацювання чи людський фактор, що може проявитися в роботі, і це нормально.
Зрештою, факапи бувають контрольовані або не контрольовані. Треба розуміти це і думати, як можна завбачити неприємні несподіванки, аби вони не були такими несподіваними. Наприклад, зараз маємо спалах коронавірусу. І ми, знаючи, що це за хвороба, можемо передбачити її наслідки, оцінити їх як негативні та підготуватися: прийняти противірусні препарати чи вакцинуватися, аби бути захищеними. У роботі над мистецьким проєктом — те саме.
Які є моменти в організації проєктів, які можна оцінити як потенційні проблеми та передбачити шляхи їх подолання? Чи можна, плануючи подію заздалегідь, знати, в яких моментах можуть виникнути складнощі?
Т.Д.: Я думаю, що багато ситуацій можна передбачити. Тобто якщо є електрика, можна передбачити, що її не буде, а якщо є домовленість, то хтось її може порушити. На такі випадки потрібно скласти набір інструкцій, як команді діяти у разі тої чи іншої проблеми. Тут на думку спадає аналогія із технікою безпеки. Адже усі вимоги з пожежної безпеки чи базові кроки домедичної допомоги писалися кровʼю. Потрапивши у загрозливу для життя ситуацію, мусиш якось її виправити, бо усвідомлюєш непоправні наслідки. Так само і в організації подій — потрапивши у неприємність, розумієш, що її краще уникати, і напрацьовуєш набір кроків, як можна або не допустити факапу, або якнаймʼякше його вирішити. Тут важливо набувати досвіду, навіть негативного, і обовʼязково аналізувати невдалі кейси.
Яка реакція на форсмажори є найбільш коректною? Як можна найбільш вдало пояснювати публіці ситуацію?
О.К.: Це все залежить. Я намагаюся враховувати інтереси слухачів, і від цього відштовхуватися у своїх рішеннях. Одного разу я був змушений перенести концерт з однієї зали в іншу. Найняв автобус, щоб швиденько перевозити людей, які приходили, в інше місце. Я стояв біля воріт і перепрошував абсолютно всіх, хто приходив. Але буває таке, що люди запізнюються, і тоді вони мали претензії, чому їх не попередили. Так сталося і перед кожним слухачем ти маєш відповідальність. Як би ти не старався, неможливо догодити всім, так уже є.
Т.Д.: Мав одну неприємну ситуацію. Запросили ми органістку на органний фестиваль. Дуже талановита, з величезним досвідом. Ми вперше влаштовували масштабну подію у Львівському органному і ще не зжилися з будівлею і всім начинням. Та ось раптом на концерті орган просто перестав грати, не відповідав абсолютно. Звісно, це був дуже не гарний момент. Ми зателефонували органному майстру, він проконсультував нас по телефону, я вийшов на сцену, сказав про технічну перерву. Тим часом проблему вирішили й надалі все було добре. Тому навіть коли у вас під час концерту щось станеться, це все можна поправити, головне – щиро та відкрито спілкуватися з публікою, пояснювати.
Як побудувати відкриту, нормальну, здорову комунікацію зі своїм партнером, співпрацювати ефективно і не розсваритися? Бо часто труднощі виникають від непорозумінь або недостатнього обговорення спільних дій.
О.К.: За роки постійної праці в конкретних містах, обростаєш базою контактів: музиканти, які хочуть поділитися своїм мистецтвом, публіка, спонсори, журналісти. Ти просто пов’язуєш їх разом — людей, які тобі допомагають, які так само цінують те вогнище, яке горить роками. Вони є надійними партнерами — ті люди, які розуміють цінність твого проєкту для всіх. У них не виникає зайвих питань.
Т.Д.: Для мене ключовим у співпраці є визначення цінностей тих чи інших потенційних партнерів. Бо якщо у нас не збігаються погляди у ключових моментах або різні підходи до роботи, то така співпраця не буде плідною, як не крути. Завжди виникатимуть непорозуміння, котрі важко буде подолати. Але як зрозуміти, як чинитиме та чи інша сторона у ситуації факапу — напевно, має бути чуття на людей, і про тих, в кого воно є, можна сказати, що в них окремий талант.
Джерелом труднощів тут може стати і відмінність менталітетів.
Чи доводилося вам мати справу з виконавцями, які дуже хвилювалися? Прям так, що не міг опанувати себе, і ви відчували на собі відповідальність заспокоїти його? Як владнати подібну ситуацію?
О.К.: Був у мене один знайомий гітарист, з яким ми займалися інтерпретацією барокової музики. Перед одним із концертів він дуже сильно хвилювався. Я намагався донести йому, що якщо людина попередньо все пропрацювала, неодноразово проводила репетиції, має необхідні виконавські навички та знання, вона повинна думати саме про це і розуміти, що етап підготовки пройдений. Коли людина готується, вона має в голові структуру виступу і твердо знає, що мусить робити. Така впевненість хоч трошки заспокоює.
Т.Д.: З початку цього року я з колегами заснував проєкт Junior Сoncerts. Це серія концертів за участі учнів музичних шкіл різного підпорядкування. Коли ми зробили перший концерт у січні, я помітив, що діти трішки хвилюються перед сценою, тому на наступний у мене вже був план. За три тижні до концерту я організував велику онлайн-зустріч з їхніми дорослими, щоб пояснити структуру цього дійства: з батьками та вчителями. Ще за тиждень зібрав усіх дітей вже в Органному, ми купили морозиво, сіли в офісі в коло і просто поговорили. Ми їм усе показали: як у нас все влаштовано, де можна переодягнутися, які є особливості залу. Тобто я зробив усе можливе, аби діти почувалися як вдома, і побачив миттєвий ефект: вони не боялися і не почувалися на тій сцені чужими.
Інколи виправити певний форсмажор коштує додаткових грошових витрат. Як у такому разі планувати все, щоби додаткові видатки не стали болючими для проєкту?
О.К.: Я не потрапляв у фінансові ситуації, де погано розрахував бюджет. Єдиний раз у мене було непорозуміння з посольством. Я думав, що артистці оплатили літак, а коли я заплатив гонорар, вона запитала: «А де ж кошти за авіаквиток?». Це була одинадцята година ночі, о восьмій ранку вона відлітає, і до того часу треба було віднайти 300 доларів. Довелося позичити, але це не було якоюсь серйозною проблемою.
Т.Д.: Це називається робота з фінансовими ризиками. Я думаю, що крім теорії, при реалізації проєкту має бути загальне розуміння пріоритетності. Якщо якийсь елемент проєкту справді важить, то я буду брати на себе відповідальність та шукатиму можливість зробити будь-що, аби його втілити якнайкраще. Якщо дуже треба, то зробимо, все буде. Я називаю це стратегічною імпровізацією. Коли ми розуміємо наші цілі, то знайдемо способи досягнення. А загалом, я переконаний, що помилятися — це нормально, бо всі ми люди. Важливо аналізувати помилки, робити висновки. Ми б зараз не чули таких цікавих історій, якби б ніхто не помилявся. А крім того, це таки цінний досвід.
Партнером Майстеркласу Теодора Кухара для молодих диригентів став Благодійний фонд Козицького, одним з напрямків роботи якого є підтримка молодих українських митців та мистецьких інституцій.
Текст: Маріанна Білявець
