Саша Кольцова розповіла Kyiv Deily про історії, стендап, та те, що відбудеться на концерті 11 листопада в Bel etage. Концерт «Крихітки» — явище не часте,  а цей — на підтримку ЗСУ. Тож треба бути. 

Скільки у «Крихітці» вас, Саші Кольцової? Ви схожі на свою сценічну героїню?

— Звісно, я схожа на свою сценічну героїню, і було б, напевно, неправдою стверджувати, що є якась окрема лірична героїня. Але, звичайно, інколи бувають потужні історії, які надихають мене. І це —чужі історії. Тому на сцені я на 100 відсотків – Я. А як автор я, звісно, використовую різноманітний матеріал. 

Що важливіше для вас зараз — сміливість, здатність дивуватися, чи, наприклад, знання, чи чесність? Що дає вам сили?

— Мені здається, що зараз дуже важливо мати гнучкість, стійкість і здатність починати все спочатку. Це дуже важливо і дуже складно– щоразу збиратися з силами, коли ти весь розсипаний після чергового обстрілу, після чергових поганих новин. Але ось ця здатність – збиратися докупи, зосереджуватися, – на мою думку, зараз це — дуже важливо. Також мені здається, що, незважаючи на те, через що ми проходимо зараз, потрібно вміти бачити радість у кожному дні, у кожному доброму вчинкові, у кожному сонячному дні, у кожній можливості. Чим менше позитивних речей трапляється, тим важливіше на них концентруватися.

Хто ви, що вас описує точніше: співачка? Фронтвумен? Стендапер? Композиторка?

— Для себе я описую себе як творчий стартапер. Тобто я там – креативна одиниця з культурного сектору. Оскільки моїм основним джерелом роботи є створення сенсів і текстів, то, напевно, я є десь навколо цього – креативний підприємець (хоча я не знаю, як могла б називатися ця професія).

Хто і що більше впливало і змінювало вас? Книги? Наука? Музика?

— Мені здається, що нас змінюють людські історії: вони у книзі, вони в музиці, вони у фільмі. Це вже кожен для себе обирає те, до чого він більш схильний і що справляє на нього більше враження, хто до чого більш чутливий. 

Що вам важливіше, а що цікавіше робити — писати (вигадувати історії), співати чи читати й думати?

— Я чутлива до друкованих історій і до усних розповідей. І я гадаю, що позитивні чужі приклади справляють на нас велике враження. Коли ти знаєш, що в когось щось вийшло, хтось щось подолав, хтось щось зробив, незважаючи на обставини,  – це надихає найбільше і дає сил. Коли ти вигадуєш історію, ніколи не знаєш, чим вона закінчиться. Дуже нерідко, коли все йде за тим планом, який ти маєш спочатку в голові. Історія розвивається – з’являються неочікувані повороти сюжету, думки, і це є достатньо цінним, тому що в цьому процесі відображається весь той життєвий досвід, набутий асортимент ситуацій, які ти прожив. Або бачив. Тому я не можу сказати, що мені подобається тільки писати чи тільки співати, чи тільки записуватися, чи тільки виступати. Для мене є важливими всі процеси навколо цього основного процесу – видумування історій емоційних і вкладання їх у музику.

Але я також люблю давати інтерв’ю, не дуже люблю зніматися в кліпах, і це відображається в нашій відеографії. Бо я не дуже люблю персональні зустрічі з аудиторією, тому в нас немає якихось засідань, клубів, Інстаграм-стріму. Це все не зовсім моє. Але мені подобається, напевно, концертна діяльність, тому що я подорожую, я дивлюся на інші міста, у мене змінюється картинка, я знайомлюся з новими людьми, але в особливих творчих обставинах. Дається дуже багато схвалення – не будемо приховувати, що нам усім цього бракує. А коли ти на сцені, ти отримуєш цей заряд хорошого від людей, які тебе прийшли послухати, ти їм віддаєш – і вони тобі дуже багато віддають. І те, як вони інтерпретують твою творчість – це дуже цінно, і те, як вона стає частиною їхнього життя – це надто цінується. Мені ця форма долучення дуже подобається, незважаючи на те, що вона дистанційна.

Як, з чого почався для вас стендап?

— З цих невеличких пауз, які я заповнювала розмовами зі сцени під час концертів «Крихітки». Не знаю, та чомусь спадали якісь кумедні ситуації. Це не те що я розповідала якісь історії, але це дуже часто реакція на якусь поведінку публіки або того, що відбувається на сцені. Це часто були імпровізації: інколи вони були вдалими, інколи це були заготовки. А потім мені дуже багато людей почало казати: «Чому ти не йдеш у стендап?», «Чому ти не пишеш для коміків?», «Чому ти як автор не входиш у якусь авторську групу?», «Чому ти сама не виступаєш?». Я ризикнула, спробувала і зрозуміла, що мені подобається, це дуже складно і потрібно продовжувати. Я розумію, що це один з найскладніших жанрів, який існує, тому що потрібно виокремити ту парадоксальність, яку ти не можеш продукувати кожен день на самоті – я зараз не маю співавторів, і я пишу свою програму для стендапу сама, або тестую її на своїх друзях і колегах. Мені подобається, що зі мною відбувається як з автором, як з людиною, коли я це пишу. Мені здається, що це дуже для мене корисно. І, чесно, це буває смішно. І мені дуже приємно, що люди почали ходити на мої стендапи. Я розвиваюся в цьому новому напрямку, незважаючи на те, що я на сцені вже багато років.

З чого починається ваша нова пісня чи історія? Із ситуації, з героя (або просто персонажа), з питання, на яке ви шукаєте відповідь?

— Ви знаєте: останню пісню, яку я дописую, ми сподіваємося презентувати вже цієї п’ятниці на концерті – хоча там бракує ще 2-3 рядків. Це історія дівчини, партнер якої пішов на війну, і вона видихнула з полегшенням. Ось ця ситуація: коли ви планували розійтись, а війна розставила все по місцях. Тепер ситуація – дистанційна для ліричної героїні. Вона розмірковує, наскільки їй важко, чи вона все ще любить цю людину, чи вона відчуває полегшення, що ця людина тепер там, чи вона відчуває провину, чи вона відчуває бажання повернути все назад. І це чужа історія, а не моя.

У вас є якісь ідеали (у книгах чи кіно) у стендапі? Ну от, наприклад «Якось лошадь входить в бар» — дуже смішний і водночас сумний роман Давида Гроссмана, «Ленні» Боба Фосса… Ви взагалі  любите стендап? У вас є улюблені коміки?

— Я люблю жіночі стендапи – я багато років просто дивилася на Елайзу Шлесінґер, на те, що робить Емі Шумер. Є дуже багато чоловіків-стендаперів. Я кілька разів на тиждень переглядаю короткі ролики в ютюбі і те, що доступно на Netflix, на платних платформах. І Слосс мені також дуже подобається, чорний гумор. Луї Сі Кея як класика та інших американських коміків, які були популярнішими задовго до появи тіктоків, звичайно, я бачила раніше. Не можу сказати, що у мене є хтось улюблений-улюблений. Але я дивлюся Джервейса, британський стендап, дивлюся навіть французьких стендаперок (останні кілька тижнів) – це теж дуже цікаво.

Що важливіше для артиста у музичному стендапі – насмішити? Переконати? Чи важлива, наприклад пластика («стан тіла»)?

— Мене цікавить не лише технологія побудови жартів, а ось ця робота думки: коли ти можеш знайти якесь дуже неочікуване завершення ситуації, яке може статися комічним. Всі автори роблять це по-різному. Але, як ви розумієте, у цього всього є певна техніка і певні правила, і всі досвідчені стендапери знають, що потрібен там якийсь внутрішній діалог.

У цьому жанрі ти не можеш один раз написати класні жарти і з ними все життя виступати, тому я постійно щось дописую. Це – жанр, яким треба займатися реально кожен день. Я в цьому плані по-доброму заздрю людям, які працюють командами і можуть там розганяти матеріал, постійно тестувати його. Але сподіваюсь, що одного дня я залучу команду, щоб опрацьовувати матеріал більш регулярно, більш якісно і, можливо, разом із колегами.

Мені здається, що артистична переконливість складається з усіх компонентів. Ти не лише маєш технічно виспівувати ті ноти – до речі, це зовсім необов’язково. Як ми бачимо по кар’єрах багатьох західних зірок, не в нотах справа, за рахунок чого утримують публіку. І це не секрет кожного окремого артиста. На мою думку, дуже важливо мати хорошу пісню. У тому жанрі, в якому працюємо ми, – «Крихітка» в музиці, – без пісні нічого не буде насправді. Як ти її зробиш, якою ти її створиш, як ти її будеш виконувати – це таке продюсерське завдання. Але я не продюсую колектив, я є собою, і тому в мене немає завдання взяти правильну дівчину, створити для неї правильний образ, написати їй правильну пісню. У мене цей процес йде як у автора природньо. Я не можу придумати собі, що це готичний ірокез або припанкована діва, або гламурне диско, тобто у мене немає штучно придуманого образу. Тому доводиться бути нудною, собою в цьому плані.

Мені зараз, наприклад, бракує трішечки фізичної енергії. Я розумію, що хотіла б бути трішечки потужнішою фізично, просто більше м’язів потрібно на сцені. Але гадаю, що до літа це буде виконано. Я цим тілом співаю і я цим тілом пишу. І, насправді, це важливо – в якій фізичній формі ти знаходишся.

Мій стендап не є музичним. Це не те, що робить наприклад Bo Burnham, коли він за клавишами і співає ці іронічні пісні. Музичність мого стендапу полягала до останніх часів лише в тому, що першу частину концерту я робила жарти, а потім робила ці музичні паузи разом з Дмитром Леоновим, нашим піаністом. Але зараз я схиляюсь до того, що те, як я виглядаю як стендапер і те, як я виглядаю як вокаліст – це два різних образи. Тому що якщо в нас – дуже ліричний образ у «Крихітці», то як у стендапера це достатньо «злобленько», і вони починають суперечити одне одному. Я насправді хочу розділити ці дві кар’єри наразі.

Що звучатиме на концерті в пʼятницю?

— У п’ятницю ми виконаємо пару обіцянок, які давали нашій публіці на минулому концерті. Ми розуміємо, що на наші концерти ходять в основному наші слухачі і люди, які симпатизують українській музиці, але які, можливо, ходять через те, що їм близька моя громадянська позиція або їм сподобалося інтерв’ю. Також мені дуже приємно, що є люди, які просто хочуть підтримати українську культуру або допомогти армії у такий спосіб – не лише донатами, а й через створення робочих місць навколо культурних подій. Тому в нас буде пару сюрпризів. 

З анонсованого ми точно зіграємо «Поцілунок мертвого півня». У Києві ми ще його не виконували, крім прем’єри. Це вже буде така потужна презентація для нашої публіки, після того, як сингл був випущений. І буде нова пісня. З першого альбому, мабуть, не буде нічого, чи буде щось одне, чи може дві пісні. Подивимося.

Мені здається, що головним сюрпризом є це – чи вимкнуть електрику, ми будемо продовжувати концерт на генераторі чи на 220. Дуже інтригуючий час зараз, проста діяльність виглядає як справжній виклик. 

Спілкувалася Віка Федоріна

Фото: Ігор Фомін

Отже

• 11.11, пʼятниця
• О 17:00 Крихітка — Bel Etage, вул. Шота Руставелі, 16А квитки.