В середині серпня на нас чекала така кількість культурних заходів, що ми навіть трохи розгубилися і тому наш звіт буде складатися з двох частин. Це частина перша.
Спочатку про те, що планується:
В понеділок, 12 серпня на нас чекає фотовиставка «Крим очима громадянських журналістів: 10 років у неволі», де крім експозиції працюватиме інформаційний намет. У ньому одесити та гості міста зможуть отримати інформацію про подію й написати листи політичним в’язням у межах акції підтримки «Листи до вільного Криму» (біля пам’ятнику Дюку де Рішельє). Перед виставкою о 12.00 у приміщенні пресцентру «ОДЕСИТ» (вул. Пушкінська, 32), відбудеться пресконференція, на якій буде оповідано про ідею фотовиставки. Організатор фотовиставки – Центр прав людини ZMINA за підтримки Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим та Міністерства закордонних справ Чеської Республіки.
Одеса – перше місто з п’яти обласних центрів, де буде експонуватись фотовиставка.
А зараз про те, що відбулося наприкінці тижня
У ONFAM / Одеський національний художній музей презентований проєкт «Музейна історія» (на період війни стане постійно діючою експозицією). На відкритті виставки, куди зібралася, незважаючи на тропичну зливу, безліч народу, оганізатори розповіли про те, що в 125 річній історії музею (який пережив три війни, враховуючи наявну, дві пандемії та кілька держав) відкрилися біли плями, і взагалі ця історія не так вже досліджена – мабуть саме тому в музейній крамничці є (додам – класні) мерчі, але немає книжок, присвячених історії музею. Проєкт викликаний заповнити цю лакуну.
Дослідженя, як було сказано на відкритті, почалися тільки у 22-му році, під час епідемії ковіду, коли музей було вимушено зачинено. Ота вимушена перерва й була присвячена позитивній роботі, частину котрої ми маємо нагоду побачити зараз. Частину – бо попереду нас чекає багато праці і багато відкрить.
Важливо те, що виставка відкилася саме у роковини смерті можливо найяскравійшого з директорів музею – Олександра Ройтбурда, тому виставка частково є данина його пам’яті. Саме тому настінна експозициія вибудовує паралелі між двома творчімі біографіями двох директорів музею – Цві Емського-Могилевського, котрий очолював музей у 1924–1937 роках, розділивши у 37-мому долю багатьох загублених інтелігентів, і Олександра Ройтбурда, який був директором музею протягом відносно короткого терміну – 2018–2021, але за цій короткий період силою свого ентузіазму та харизми зробив музей найважливішою культурною інституцією міста, центром кристалізації ідей та місцевих подій того часу.
Паралелі – тобто ілюстративний ряд, прикрашаючий стіни «брунатної» зали музею, де сепія стін зустрічається з сепією старовинних світлин – зроблені водночас дуже наявно та дуже тактовно. Додам ще скляні платівки, розвішані в середині зала, формуючи своєрідну інсталяцію – фотонегативи 1920–1930-х років, які зроблені працівниками та працівницями музею і які мабуть ще вимагають своїх дослідників – як зображені на них люди вимагають атрибуції та пам’яті; зараз, в світі музейних ламп ці люди трошки схожі на привиди минулого – крихкі та прозорі. Але колись вони були живі та теплі. Взагалі, як казав сам Олександр Ройтбурд – історія та культура це в першу чергу люди. То ось їм і присвячена ця експозиція, може поки що й невелика, але дуже вчасна, елегантна та вишукана, яка безперечно чекає на своє продовження та розвиток.
Проєкт відбувається за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну», який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Куратори: Володимир Дамаскін, Валерій Коршунов
Кураторська група: Ольга Дзерик, Оксана Довгополова, Станіслав Кінка, Олександра Ковальчук, Валерій Левченко, Валерія Наседкіна, Галина Симченко, Володимир Чигринець, Анастасія Явтушенко
Менеджмент: Олексій Воронко, Неоніла Хоржевська
Дизайн: Аліна Одинець, Анастасія Явтушенко
Літературна редакція та переклад: United Words Translation
Зовнішня комунікація: Анастасія Левченко
Далі буде. Чекайте на продовження звіту у найближчі дні
Текст: Марія Галіна
