В ангелів все, як у людей

«Сіяч вітру»

Лідію Майю Коссаковську називають першою дамою польської фантастики, а це перший переклад її творів українською мовою.

Якими ви уявляли ангелів? Мабуть, зовсім не такими, яким побачите їх у «Сіячеві Вітру». Хоча, може, саме польська фантастка має знає, як воно там на небесах…

Її ангельські персонажі – зовсім як люди: мають недоліки, шкідливі звички, почуття гумору і любов до сарказму, а ще не уявляють свого життя без пригод. Звісно, вони – не люди і можуть значно більше. Вони і мусять значно більше, адже Господь вирішив взяти незаплановану відпустку (принаймні, нікого не попереджав, що зникне) і залишив архангелів за старших. Що буде з цим світом, коли ним керуватимуть вічні створіння, схильні до інтриг?

Але й це не все, адже книжка про Сіяча Вітру. Того, хто як Господь, тільки навпаки. Але не менш всесильний, тільки з іншою метою. Що залишається ангелам? Боронити світ, за який відповідають.

Лідія Майя Коссаковська «Сіяч вітру». Переклад Галини Крук. К.: видавництво «Рідна мова», 2021, 424 ст. 

Замовити тут.

Уривок

Надворі панував неприємний холод, вітер обдавав краплями мжички і забивався між складки одягу. Даймон затремтів і щільніше закутався в плащ.

— Перейдемо крізь пентаграму, — сказав Камаїл другові. — Це безпечний спосіб, непомітний і забезпечує матеріалізацію. Суцільні плюси. Тільки треба знайти якогось інвокатора для переходу. Почекай, я перевірю.

Він витягнув із внутрішньої кишені невеличке дзеркальце.

— Не цей, цей теж ні, і цей читає з помилками, тож переходити буде неприємно. О, є один надійний. Ми матеріалізуємося до того, як він завершить. Ти готовий, Даймоне?

Фрей кивнув.

— Стрибай! — скомандував Камаїл.

Ангел Знищення відчув шум повітря і холод. Бруківка м’яко пішла йому з-під ніг. Якусь мить блимали бліді зірки, а потім сховались за туманом. Вони без перешкод приземлилися на підлогу посеред намальованої крейдою п’ятикутної зірки.

— О, духу могутній, силою святих імен я закликаю тебе, явись негайно в приємній для очей моїх формі і зроби, що наказую я… гляяя, е…

Останні звуки не належали до формули заклинання. Вони самовільно і досить спонтанно вилетіли з роззявленого рота інвокатора.

— Помиляєшся. Не зроблю, — сказав Даймон із недоброю усмішкою. І тицьнув пальцем в остовпілого мага. — Ба більше, друже. Це ти зробиш усе, що я накажу. Тобі все ясно?

Навколо розлігся брязкіт від ритуального кинджала, що випав із задерев’янілих рук. Фрей вийшов із пентаграми, щоб підняти його. Інвокатор закрив руками обличчя, видавши скавуління, не гідне чоловічого горла.

— Нікчемний, — пробурмотів Даймон, оцінюючи ніж. — Погано вирізані знаки, бачиш? Ця паличка донизу, а хвостик має бути закручений. А ця базгранина — це що мало бути? Пентакль? Безнадійний.

У цей момент приземлився Камаїл.

— Людино, — простогнав він до інвокатора. — Зніми цей ідіотський халат із зірочками! Ти схожий на придурка. Ти так і назовні виходиш? Це дно, Абаддоне. З кожним роком вони все гірші.

Почувши титул Фрея, нещасний маг розплакався. Сльози страху текли по його щоках, розмиваючи демонічний макіяж.

— Жалюгідно, — сказав Камаїл, оглядаючи кімнату, наповнену скляними кулями, черепами, сушеними жабами та нікчемними окультними плакатами. — З чого вони взяли, що демон, який має гідність, терпітиме таке лайно? Чи може, я схожий на торговця старожитностями?

Він із огидою підняв двома пальцями муміфіковану руку.

— Рука повішеного, так? Викинь це, хлопче. Ще якусь заразу рознесеш. І перефарбуй стіни. Чорний інтер’єр пригнічує.

Об ноги Даймона потерлась чорна кішка.

— Киця, — сказав ангел, тулячи до себе тваринку. Його очі засвітилися. Кішка примружила очі, інтенсивно муркочучи. Фрей сердито стиснув губи. Він обернувся з кішкою в руках і втупився чорними зіницями в обличчя мага, який шморгав носом.

— Вона каже, що ти її вкрав. Я не хочу знати, що ти хотів зробити з цією тваринкою, падлюко, бо я відірвав би твої ноги від дупи й заштовхав би їх тобі в горлянку. Я люблю котів, розумієш? Віддаси її господарям, за якими вона сумує, а якщо ні, я вирию тебе навіть із могили і зроблю гірлянду з твоїх нутрощів. Допетрав?

Окультист упав на коліна.

— Я благаю, благаю, могутній, чудовий, прекрасний…

— Прекрасний? — пирхнув Камаїл. — Даймоне, та він здурів зі страху.

— Благаю, о великий…

— Заткайся, — відрізав Фрей.

— Ти краще його слухайся, — Камаїл весело вишкірив зуби. — Це Ангел Знищення, Абаддон. Коли його розізлити — я за нього не відповідаю.

Маг, бризкаючи слиною, виголошував якісь незрозумілі пеани. Камаїл підійшов ближче. Окультист, зойкнувши, зіщулився.

— Слухай, чоловіче. Зніми цей халат, як я попросив, йди в магазин і купи темні окуляри. Дуже темні. О, принеси мені шейк. Полуничний. Даймоне, хочеш чогось земного з магазину?

— Люльку, — сказав Той, що Танцює на Згарищі, погладжуючи щасливого кота. — У тебе є віскі? — звернувся до інвокатора.

Маг нагадував загнане звірятко. Він переводив погляд від одного ангела до іншого. Раптом він заскавулів, піднісши долоні до рота.

— Без істерики, чоловіче, — осмикнув його Камаїл. — Не маєш — то купиш. Давай, пензлюй.

Окультист кинувся до дверей і вивалився назовні.

— Він не повернеться, — сказав Даймон.

Камаїл зручно опустився на диван, вкритий покривалом із візерунками скелетів.

— Повернеться, от побачиш, — заспокоїв він свого друга. — Я вже маю досвід у таких справах. Роздобудемо тобі окуляри, бо твої очі не виглядають по-справжньому земними. Зачекаємо тут до темряви. Найпростіший спосіб зустріти Самуїла — вночі у якомусь клубі. Увечері я пошлю когось з своїх джинів, щоб знайшли його.

Фрей усівся у чорне оксамитове крісло. Кішка одразу вистрибнула йому на коліна.

— Нащо тобі шейк? — спитав він.

Колишній Головнокомандувач Лицарів Меча посміхнувся.

— Бо він мені смакує, — сказав він. — А полуничний найбільше.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *