Фільм «Стоп-Земля» режисерки Катерини Горностай у широкий прокат вийшов ще минулого року, але наразі кіно можно подивитисяна онлайн-платофрмах. І ще — в «Жовтні».
Міжнародна прем’єра стрічки відбулася на 71-му Берлінському міжнародному кінофестивалі, де фільм отримав «Кришталевого ведмедя» юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus. Також картина здобула гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю у 2021 році та 5 нагород на премії «Кіноколо».
Це фільм-споглядання про дорослішання 11-класників звичайної київської школи. Головна героїня Маша, а також її друзі — Сєня і Яна, — підлітки, які тут і зараз перебувають у моменті самопізнання. Вони намагаються дослідити і зрозуміти не тільки, що діється навкруги, але у першу чергу – відрефлексувати власні переживання, моменти дружби і першу закоханість.
У фільмі немає якогось конкретного конфлікту, навколо якого вибудовується сюжетна лінія. Це і не є класична драма про підлітків, яку ми очікуємо зазвичай побачити. До речі, поняття героя у картині трансформується не у певний типаж чи поведінку, а у певне світосприйняття людини. Кожен підліток — це мов космічний світ, у якому життєвий досвід (або його відсутність) — настільки різноманітний і контроверсійний, що провокує нову хвилю для пошуку себе. І на цьому шляху кожен з них має власні секрети — травму, яка поглинає його свідомість. У цьому контексті великий план кадру — деталізує на молекули реальність кожного з персонажів. Маша — інтровертна дівчина, яка переживає закоханість, виділяється своєю неординарністю.
Невипадково, на початку фільму серед глядачів є певні побоювання щодо тем цькування, стигматизації, або психологічних розладів. Але ні. «Стоп-земля» — це фільм трохи про ідеалістично-космічну реальність сучасної школи.
З одного боку, режисерка не акцентує гострі кути булінгу чи інший травматичний контекст шкільного життя. А з іншої — показує міжсвідомий тісний зв’язок дружби, інтимний імпульс закоханості підлітків. Тобто, крізь інтровертних героїв, котрі намагаються зрозуміти — що ж коїться з ними.
Школа, як світ, де кожен з підлітків – це особистість, що прагне до саморефлексії. І роль батьків або школи у самопізнанні себе – у фільмі десь на другорядному рівні. Звичайно, освіта і родинний зв’язок має певний вплив на героїв, але фокус зміщено тільки на життя самих підлітків.
У фільмі багато епізодів деталізовані і трохи уповільнені, завдяки чому підсилюється невербальний рівень сприйняття глядачем. Це і можливість згадати свою школу, а також – спроба зрозуміти сучасних підлітків.
Фільм «Стоп-Земля» — це простір для розуміння як самих себе, так і своїх дітей, сестер чи братів. І на екрані межа між реальністю і кінокадром, з одного боку – очевидна. Час від часу сюжет ігрового кіно перетинається з інтерв’ю сами виконавців: кожен герой сидить на стулі перед камерою і говорить свою думку про щось важливе для неї чи для нього на цей момент життя. Документальність, як фактаж, як свідчення, як врешті-решт фіксування реального життя має ефект розмови з глядачем на одному рівні: мовляв, Маша — це така ж сама дівчина, як і ти. Або Сєня. Це діалог з глядачем, який іноді нагадує сеанс психотерапії.
Можливо для когось, фільм є утопічним і трохи інфантильним. А для когось — незрозумілим і дивним. Але якщо підліток, який подивиться цю картину, то можливо у нього промайне думка про те, що він не один у світі переживає моменти дорослішання. Таких, як він, мільйони. І кожен день є кроком до постійного пізнання себе і світу.
Текст: Ірина Голіздра
