У моїй домашній бібліотеці й досі зберігається той ошатний том перекладів Григорія Порфировича Кочура. Беручи час від часу його в руки, пригадую милу усмішку Майстра, його нелегку в поважному віці ходу.
Микола Костьович Зеровбув найтаємничішою персоною з «неокласиків» і не менш трагічною. Професор КІНО, що цитував на лекціях латиною цілі уривки з Вергілія, Сенеки, Овідія, міг написати: «ми знову тут, в болотяній Лукрозі…». «Лукроза» — це була Баришівка під Київом, перейменована на латинський лад, як робітня.
