«Друге вiдлуння» Кочура

Григорій Кочур

У моїй домашній бібліотеці й досі зберігається той ошатний том перекладів Григорія Порфировича Кочура. Беручи час від часу його в руки, пригадую милу усмішку Майстра, його нелегку в поважному віці ходу.

Вперше я його побачив у помешканні Максима Стріхи, куди майстер приходив у якихось творчих справах. Йшлося в розмові звичайно про перекладацькі версії. Максим перекладав чи то Чосера,чи то Данте. Він акуратно й неспішно проводив Григорія Порфировича до сходової клітки, а далі до найближчої зупинки.

І досі пригадую ставну постать Ліни Костенко, яка щось довго говорила Кочуру, проводжаючи його до жовтого автобуса. Кочур стоїть у дверях автобуса й уважно слухає Ліну Василівну. А вона неодноразово провідувала перекладача й користувалася його бібліотекою.

Григорій Кочур

Кочур застав ще ту велику традицію ще не репресованої української культури. Він навчався, як сам то називав у КІНО, Київському інституті народної освіти, де викладали українські «неокласики», зокрема,  Микола Костьович Зеров. Та репресії згодом не оминули й самого Григорія Порфировича, тривае пребування в таборах Інти, неподалік відомих воркутинських шахт. Табори для репресованих були не тільки ізоляцією від навколишнього світу, а й трудовим «перевихованням» політичних в»язнів.

Зрештою, в тих таборах можна було підзаробити якісь особисті кошти (шахтарів таки оплачували).

Після таборів Кочур повернувся в Київ з не зовсім порожніми кишенями. Ним зацікавився один з когорти «неокласиків», відомий і популярний у тогочасному суспільстві віршем «Не вставай, тумане…» Максим Тадейович Рильський. Через допомогу Максима Рильського Кочур почав споруджувати в Ірпені під Києвом будиночок.

Адреса того будиночка — Баумана, 12, була вписана кульковою ручкою на невикористаному квитку Київської Опери. І я відправився електричкою зі Святошина на Ірпінь. Вулицю Баумана я знайшов напрочуд легко (зараз би не знайшов!). У літературних колах розповідали, що по тій вулиці бродив «вічний черговий», який рапортував відповідним органам про те,  хто відвідує Кочура й з ким проводжаючи перемовляється сам господар.

Григорій Кочур

Сам дім зі входу в нього вражав величезною кількістю книжок, прочитаних і перечитаних господарем. В стосиках, на полицях, була велика кількість букіністичних видань. Одне з них досить примітне, в шкіряних палітурках, з тисненням. Коли я запитав Григорія Порфировича, що це за видання, він відповів, що то «Граматка» Куліша…

Ми з ним розмовляли про Оксану Ашер, дочку Михайла Драй-Хмари, про переклади чеської поезії, про обігрівач-самовар, як його жартома називав хазяїн. Тоді ще стояла надворі прохолодна погода.

Найзаповітнішим для мене звичайно залишалася бібліотека письменника й узяти автограф на серійному виданні «Майстри художнього перекладу», в якому задяки «неокласичній школі», містилися давньогрецькі й давньоримські поети, чимало зразків європейської поезії, а також незрівнянна версія шекспірівського «Гамлета».

Літературознавці, дослідники українського художнього прекладу іноді проводять паралелі між перекладацькою діяльністю Бориса Пастернака і Григорія Кочура. Кочур, правда, мав у руках поліфонічний інструмент української мови. І тут «музичний» Верлен звучить всіма гранями українського поетичного мелосу. На таке був здатний приятель Григорія Кочура Микола Лукаш та ще неповторний і непоказний з виду Михайло Москаленко.Читання Москаленком своїх перекладів я чув на радіостудії.

Колись у бібліотеці Києво-Могилянської Академії читав свої переклади Андрій Содомора. На вечорі Содомори сидів син Григорія Порфировича Андрій з дружиною, які опікувалися батьковим домом в Ірпені. Присутність молодшого Кочура на читаннях Андрія Содомори була і данина українській перекладацькій традиції, і велика повага до неї. На жаль, уже не має між нами й самого Андрія Кочура.

Содомора тоді висловився про свіжість первозданність сприйняття світу антиками. Вони були першими в тому поетичному відтворенні. І не дивно, що Зеров, Кочур, Борис Тен, Андрій Содомора залишили нам ці прекрасні версії 

Окремою сторінкою в перекладацькій діяльності Кочура є класична чеська поезія. Чехія й зараз активнго співпрацює з нами в цьому напрямку, хоч у чеському середовищі ім’я Кочура чомусь залишається призабутим. А могла б бути перекладацька премія імені Григорія Кочура

Кочур є доказом того, що душа мистецтва живе донорською кров’ю перекладачів. 

Петро Мiдянка


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *