Цю розмову ми записали у Львові для циклу про війну та мир. Хоча вона цілком належить іншому циклу — «Разом». Про людей, які створили й роблять спільну справу. Зазвичай вони не підписують між собою трудових угод, їх мало цікавлять корпоративна етика чи комерційна вигода. Героїв цієї рубрики об’єднує справа, яку їм важко назвати роботою у звичному сенсі цього слова. Ця історія присвячена подружжю музикантів — Лілії Нікітчук та Максиму Римарю.
Наталка Половинка — художня керівниця театрального центру «Слово І голоС». З перших днів війни театр став прихистком для багатьох людей з різних міст України. Й ще на Городоцьку запрошують усіх охочих до спільноспіву, вечори мають назву «Під грушкою».
«У нас тут тихо взагалі, — коментує пані Наталка, коли я скаржуся на сусіда у Львові, котрий за повітряних тривог дрелює стіни, — тут тихо. Я живу в районі, де приватні будинки. Зазвичай тут нічого не мовчить: хтось десь пиляє, хтось десь стукає залізом. А зараз більше місяця уже тихо». Наталчине «тихо» не стосується виття сирен (які я чую під час нашої онлайн розмови), вибухів, обстрілів, різних прильотів. Наталка Маринчак дома зараз — в своєму будиночку в приватному секторі Харкова: «У мене взагалі спокійний район. Нам повезло: у нас є світло, є вода. Можемо хоч щодня мити голову. Зранку сміттєвоз приїздив. Зараз от водовозка проїхала», — хвалиться наче. І це уже дуже харківська якась новітня звичка: з ким би звідки не говорила, всі в один голос запевняють: «У мене спокійний район, не звертайте, тут тихо».
Очередной разговор из цикла «Украина, война и мир». Мы встречаемся с дизайном Федором Возиановым во Львове. Солнечно. Холодно. «То, что было до войны — условно мирная жизнь, и все равно была какая-то постоянная побочная угроза, которая могла реализоваться. Но могла и не реализоваться» — начинает Федор.
Музиканти Чернівецької обласної філармонії зіграють його у бомбосховищі разом із колегами з інших міст, які втратили домівки та знайшли тут прихисток. Між творами вимушені переселенці у прямому етері розкажуть власні історії.
Психотерапевт Олександр Фільц про тривогу й невизначеність сьогоднішньої війни, інформацію як нову релігію, а також — про катарсис і перспективу створення нової філософії людства. Це — друга розмова циклу про війну та мир в Україні.
Львів, війна. Ми прийшли до майстерні львівського художника Сергія Савченка утрьох — ідейна натхненниця та засновниця фестивалю Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська, Марія — моя донька та школярка й я. Після розмови вирішили, що обов’язково буде продовження, важливо говорити про війну та мир в Україні з художниками, мислителями, поетами. Це —перша розмова циклу.
Це — остання розмова Kyiv Daily на фестивалі Meridian Czernowitz. Але вона поєднується із рубрикою «Разом» — циклом статей про людей, які створили й роблять спільну справу. Зазвичай вони не підписують між собою трудових угод, їх мало цікавлять корпоративна етика і комерційна вигода. Героїв цієї рубрики об’єднує справа, яку їм важко назвати роботою у звичному сенсі цього слова. Ця історія — про Євгенію Лопату та Святослава Померанцева, людей, що творять Meridian Czernowitz.
Так, це — розмова, яка відбулася на Meridian Czernowitz. Але вона ж… разом. Зараз побачите. «Разом» — це цикл статей Kyiv Daily. Герої й героїні цієї рубрики не підписували одне з одним трудових угод, їх мало цікавить корпоративна етика і комерційна вигода — їх об’єднує інше. Нова історія присвячена подружжю митців, наразі герої — режисерка Ірина Цілик та письменник Артем Чех.
