Театр, як терапія для душі: «Тату, ти мене любив?»

Тату

Виставу Театру Золоті ворота — «Тату, ти мене любив?»  у грудні було обрано найкращою на IV молодіжному театральному форумі країн Співдружності Незалежних Держав, Балтії та Грузії у Ташкенті.

Трохи раніше, у листопаді, режисера цієї вистави — директора-художнього керівника Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Стаса Жиркова було визнано найкращим режисером на X Міжнародному театральному фестивалі COM•MEDIA, який проходив у Литві. А найкращим актором фестивалю став український актор Роман Ясіновський, який виконує роль Саші у цій виставі. Міжнародний успіх вистави українського театру корелюється з аншлагами на рідній сцені. 

Вистава «Тату, ти мене любив?» за п’єсою «Тихий шорох зникаючих кроків» Дмитра Богославського поставлен Стасом Жирковим 2018 року у «Золотих воротах». Того ж року вистава була відзначена спеціальним призом Всеукраїнського фестивалю-премії ГРА.

За жанром зазначено, що це «сімейні спогади», співучасником яких стає і глядач, бо глядачі сидять не десь там, а на одному рівні з акторами.  Вистава поліфонічна у багатьох вимірах, кожен з яких розкриває певну проблему з точки зору людських відносин, не/розуміння і родинного кола. У фокусі тема зв’язків — наявних і уявних, людини і родини показана у антропоцентричному контексті. Символ криниці і дому, не тільки у фізичному вимірі, актуалізується і набуває ціннісного осмислення через життєподібні образи, які створюють тут і зараз актори: Роман Ясіновський, Олександр Ярема, Віталіна Біблів, Антон Соловей, Ірина Ткаченко, Лілія Цвєлікова.

 Через пандемію театр тривалий час вимушено не мав, так само як і інші, можливості гастролювати і брати участь у міжнародних фестивалях в офлайн-режимі. А участь у фестивалі COM•MEDIA була запланована ще два роки тому, завдяки шоу-кейсу OPEN OPEN OPEN THEATRE FESTIVAL, на який було запрошено директорів, менеджерів різних театрів. Серед них — директорка Алітуського театру Інесса Пільвеліте «Вона дуже хотіла, щоб «Золоті ворота» показали цю виставу на фестивалі у Алітусі. Ми працювали над поїздкою майже два роки. Взагалі, Литва дуже прихильно відноситься до українського театру», — зазначає директорка театру «Золоті ворота»  Ксенія Ромашенко

Тату

За її словами, у Європі є великий попит на психологічний театр живої людини, більш «людські вистави»: де тема важливіше за форму, за мультимедійні засоби виразності.

Що для Вас відгукується у цій виставі?

— Тема родини, батьків,  яких ми залишаємо, коли їдемо в інше місто будувати своє життя, є болючою. Ти постійно думаєш: чи достатньо ти телефонуєш їм, приділяєш уваги, турботи. Наприклад, мої батьки  раніше жили у Севастополі, а з 2014 року я не могла приїздити до них. Лише вони інколи до нас навідувалися у гості. Це складно. Наразі ми забрали їх до себе. А моя старша сестра живе у Греції. І тому для мене це історія про взаємовідносини дітей і батьків. Це історія про наше вічне питання – чи долюбили нас батьки, близькі;  чи маємо  ми право запитати  у них про найважливіші речі поки маємо цей час. Любов буває різною – словами або дієвою. “Тату, ти мене любив?” – це історія про те, як ми переживаємо травми нашого життя. Вистава багатошарова, тому кожен глядач побачить саме те, що тригерить йому. 

Для мене — це про мій зв’язок з батьками, любов яких я відчуваю на 100%. 

Вони дивилися цю виставу?

—Так.

Як її сприйняли?

По-різному Для мами болісною темою є дім, у якому вона виросла. Він зараз у занепаді, тому що ніхто ним не займається. Родинний дім, як точка початку формування особистості, має значення. Батьки виросли у радянські часи, коли зазвичай не говорили постійно про любов, турботу. Для мого тата чуттєвим моментом є відносини з батьком: мій дідусь був надзвичайно трудоздібною людиною і працьовитою, турбувався про родину, завжди приділяв увагу онукам, але ніколи не говорив про свої почуття. 

Зараз, виховуючи сина, завжди йому говорю, як я його люблю;  цікавлюся його переживаннями, думками. Це важливо, тому що це фундамент особистості.

Хтось може вірити в це чи ні, але у виставі є жива душа. І кожен з артистів це відчуває і розуміє, тому вистава «наростила м’язи», набула потужної енергії. Ця вистава про людину, її переживання, вміння адаптуватися в складній ситуації. Якщо б це була історія не про людину, а скоріше про обставини, в яких вона опиняється, то можливо вона не була такою тригерною для багатьох. Але з іншого боку, для цього і є в нашому житті театр, який має функцію терапії. Я можу прийти на виставу і знайти відповіді на хвилюючі мене питання, подивитися на них під іншим кутом. Таким чином, ми дозволяємо висловити власні почуття — сміятися, сумувати, радіти. На деякі вистави ходжу постійно, як на терапію. Так само робить певна частина глядачів.

Режисер вистави Стас Жирков намагається інколи приходити і дивитися виставу: у залі чи за кулісами. Актори можуть і не знати про його візит. «Мені здається, у виставі склалася хороша команда: всі актори дуже люблять  її, бо  у кожного своя  на це причина. І доказ цьому — глядацька любов  і нагороди на фестивалях», — зазначає він.

Тату

Вам, як режисеру і як людині, чим резонує ця вистава?

На сьогоднішній виставі (22 грудня – ред.) був Маттео Спьяцці, який сказав: ти маєш зробити італійську версію вистави. Тому що вистава має загальнолюдський контекст — таке могло статися в Італії, Іспанії чи будь де. У виставі мова про те, як бути зі смертю, як з нею жити. Чи можна з цим змиритися? Практично неможливо. 

Чи були ідеї щодо показу цієї вистави, наприклад, на великій сцені Театру на лівому березі, щоб залучити більше глядачів

Такі думки є, але варіант показу для 400-500 глядачів можливий, але не у постійному режимі. Це може бути фестиваль або гастролі. Камерний простір (для 70-80 глядачів) у «Золотих воротах» дуже важливий для вистави «Тату, ти мене любив?», тому що вона потребує контакту і сінергії з глядачем. 

«Треба чистити свій колодязь»

Повернувшись до Києва з фестивальними нагородам, акторська команда     встигла зіграти виставу і для киян. Після спектаклю Роман Ясіновський і Антон Соловей розповіли про власні рефлексії до цієї вистави.

Тату

Що для Вас резонує у цій виставі? Які точки перетину з власним життям?

Роман Ясіновський: Я відчуваю цю виставу. Так, я дуже люблю свого тата: він дуже хороший. Він був вихований в системі Радянського Союзу, тому він не говорить про свої почуття. Але я не можу сказати, що герой Саша-Сасік, якого  я граю, є повним відзеркаленням мого життя. Ні. Скоріше, це зібраний образ. Кожен актор може  на сцені пережити ті емоції, які сам переживав через власний життєвий досвід.

Ваш батько дивився цю виставу?

Ще ні.

Ви б хотіли, щоб він її побачив?

Дуже. Мрію, щоб наступного року ми поїхали наступного року на фестиваль «Тернопільські театральні вечори», де він би її побачив.

Антон Соловей: Для мене резонує питання життя і смерті: як ми туди потрапляємо, що там відбувається і що на нас чекає там.

Як сприйняли виставу у Ташкенті, які були відгуки?

Антон Соловей: Дуже добре і тепло приймали глядачі.

Роман Ясіновський: Згоден. Але з іншого боку, був мовний бар’єр. Певна частина глядачів не розуміла мови, хоча ми намагалися максимально русифікувати виставу. Але не можна ж повністю перейти на російську.  Після вистави місцеві актори говорили, що  за енергію і відчуттям було фантастично і потужно.

Як розповіла директорка Ксенія Ромашенко, то кожного разу ця вистава  на виїзді грається з різними декораціями — встановлюється «стінка» з меблів, бо на рідній сцені театру задіяна повноцінна «гола» стіна. Чи впливає це на акторську гру на сцені?

Антон Соловей: Так, для ції вистави ми маємо так би мовити «виїздний варіант» вистави.

Він легше, ніж у рідних стінах?

Навпаки. Трохи складіше.

Роман Ясіновський: На фестивалі у Литві ми грали у залі на 500 місць. Є різні зали: в Алітусі — на 500 людей, у Ташкенті — на 300. А на рідній сцені, «Золотих воротах» — 60  місць. Так,  дещо змінюється, але сутність залишається незмінною. Що мені подобається в цій виставі, так  це атмосфера, яка органічно створюється завдяки режисурі, акторам. Це суперкоманда, тому отримані нагороди на фестивалях — наша спільна перемога.  кожним разом вистава росте  і розвивається, росте як живий організм. Атмосфера — це дух, магія того, що відбувається  на сцені.

Для чого треба піти на цю виставу людині, яка вагається?

Роман Ясіновський: Щоб подумати про саме важливе: пам’ятаєте як у заповідях — «Шануй своїх батька і матір». Найважче полюбить саму близьку людину. Всі, хто дивився цю виставу, одноголосно говорять, що це вистава про любов, яка вона є — деколи вона нестерпна, деколи болюча, але вона справжня, а тому і різна. Треба піти на виставу, щоб задуматися:  що я роблю, як я ставлюся до батьків, до своїх близьких. І зрозуміти і щось змінити в своєму житті. 

Напевно, ці питання загострилися у нас через пандемію і тому цінність родини набула іншого виміру у кожного.

Роман Ясіновський: Якщо взяти глобальний контекст, то це вистава і про Україну: нас і наше коріння постійно намагаються знищити. Хочеться сподіватися, що після цієї вистави люди задумуються — а хто ми? І для цього треба, «почистити  свій колодязь», про шо власне й йдеться у виставі. У кожного з нас є свій колодязь, який треба час від часу чистити —  вийняти «гнилу землю». І зробивши такий «внутрішній капремонт», напевно, відкриється кожного портал любові. 

Ця вистава має такий собі «терапевтичний ефект». І більшість вистав репертуару також тяжіє до театру-терапії. 

А що для Вас театр?

Антон Соловей:  Для мене це, насамперед, робота, бо я актор. Знаю  і вмію як працювати з п’єсою, персонажем, режисером і партнерами.

Роман Ясіновський: Так, це робота, яку я люблю і без якої мені б було б важко жити. В моєму житті був момент, коли я думав, що можливо це не моє. Але життя мене знов повернуло у акторську течію, що стало для мене знаком. Театр для мене — це можливість запропонувати кожному глядачу змінитися, сподіваюсь — у кращий бік. 

Наступний показ вистави «Тату, ти мене любив?»  у театрі «Золоті ворота»  19 січня.

Про майбутні прем’єри

А на що чекати глядачам у 2022 році, розказує Ксенія Ромашенко.

Які прем’єри будуть цього сезону?

— Наразі режисерка Тамара Трунова працює над новою постановкою, яку ми давно вже планували. Поки що не можу говорити конкретно — ми її анонсуємо на початку року. 

Потім буде дослідницький проект з американцями: проведемо воркшопи у театрі “Золоті ворота” і ще в пяти містах України.

В рамках  проекта OPEN_MIND_СТУДЕНТ, у січні вийде прем’єра за п’єсою Лєни Лягушунковою, яку ставить режисерка Таня Губрій.

І наприкінці сезону – режисер Макс Голенко випустить виставу за п’єсою також Лєни Лягушунковою “Кортес”. 

І звичайно, моє надзавдання – продовжувати шоу-кейси, тому що це дає потужну міжнародну культурну дипломатію, можливість співіснувати, бачити інших колег і обмінюватися досвідом.

Також будуть відбуватися, як і завжди, театральні лабораторії, читання п’єс.

Взагалі у нас вже настільки щільний репертуар, що треба якісь вистави вже знімати.

Наприклад, які?

Відверто кажучи, то поки що важко сказати, бо ще є півроку до завершення сезону і час проаналізувати репертуар. Завжди борюсь за ті вистави, які може і не користуються великим глядацьким попитом, але мають важливий соціальний аспект.  І всій команді говорю про те, що заради цих вистав ми і працюємо. Зокрема, вистава “Мій номер. Бабин Яр” — це  усвідомлення молодого покоління щодо трагічних подій Холокосту, Бабиного Яру. Так, ця вистава не користується попитом, але мені дуже хочеться, щоб глядач не боявся говорити на серйозні теми, розуміючи, що якраз саме театр і мова театру може розкрити ці теми з точки зори усвідомлення минулого і сьогодення.

Ща раз: наступний показ вистави «Тату, ти мене любив?»  — 19 січня.

Текст: Ірина Голіздра

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.