Починаючи з четверга у нас відбулося кілька важливих подій: по-перше в Одеському Музеї Західного та Східного мистецтва в колаборації з Музеєм Сучасного мистецтва відкрилася потужна виставка «Теофіл Фраєрман та Олег Соколов. Засновник та Послідовник». 

Теофіл Фраєрман для Одеси значить приблизно те, що для Львову та Західної художньої школи – Роман Сельский та Магріт Райх, тобто він приніс до Одеської художньої спільноти сучасні на той момент живописні напрямки. Випускник Одеського художнього училища, учень Киріака Костанді, Фраєрман навчався також в академії мистецтв у Мюнхені і студії Антона Ажбе; в 1905 році — в академії мистецтв в Парижі у майстерні П’єра Боннара та у Габріеля Ферр’є, а з 1920 року викладач (пізніше професор) Одеського художнього училища. Фраєрман, як сказано в релізі, був одним з ідеологів першої хвилі Одеського модернізму; і дійсно – його роботи того часу тяжіють до модернових  європейських шкіл і варти прикрашати собою паризькі салони (як це й дійсно було під час його праці во Франції). В Одесі Фраєрман та однодумці входять до кола «Незалежних», які протиставляють себе «старому» товариству Південно-руських художників, а пізніше приймає участь у комісії по атрибуції предметів мистецтва, реквізованих владою* – серед безлічі фальшивок знайшлись справжні шедеври, які лягли в основу колекції музею Західного та Східного мистецтва, першим директором якого і став Теофіл Фраєрман, все життя якого було потім нерозривно пов’язане з музеєм. Фраєрману, можна сказати, пощастило – він прожив довге життя, зберіг колекцію музею в часи Другої Світової, повернувся до міста, яке любив (він навіть відмовився їхати до Києву, коли така можливість виникла), і у відлигу, яку встиг застати, навіть повернувся до ранніх експериментів.  Пощастило й музею.

Життя іншого учасника виставки і саме «людини відлиги» – Олега Соколова теж нерозривно пов’язане з музеєм; учень Фраєрмана і  представник художнього андеграунду 60-80-х, він основну частину свого життя провів на посаді завідувача виставкового відділу ОМЗСМ. Якщо Фраєрман був авангардним для свого часу (і може саме тому замовчувався за радянські часи), то роботи Соколова – безперечно прорив для свого. І як буває, коли учень справді талановитий, вони радикально відрізняються від робіт вчителя, це авангард, але авангард інший. Роботи Соколова (і фігуративні, і абстрактні) дуже 60-кі за духом, недарма одна них  відсилає до творчості американського фантаста Роберта Шеклі, улюбленця радянської інтелігенції. Навіть пізніші його твори зберегли отой дух вільності та пізнання, яким були відмічені 60-ті. 

Треба додати тут, що виставка, яка поєднує роботи майстрів та біографічні матеріали,  блискуче організована – навіть пропонує щось схоже на дорожню карту творчих шляхів митців.

І на кінець – не дивно, що виставка організована саме зараз. Вона присвячена століттю Музею, яке відмічалось 8-го червня; за день до того на Одеському Головпоштамті навіть була погашена поштова марка, присвячена ювілею. Треба сказати, що саме в війну музеї стали для нас базою культурного опору, і навіть своєрідними психотерапевтичними установами… То бажаємо улюбленому закладу вистояти в наші важкі часи і залишатися транслятором і пропагандистом високого мистецтва.

(В експозиції представлені твори із колекцій МСМО, ОМЗСМ, Вадима Мороховського, сім’ї Осадчих, галереї Артсвіт, Фонду «Український авангард» та ін. Проєкт присвячено людині, котра зберігала пам’ять про цих видатних одеситів декілька десятиліть, та, коли прийшов час, передала її колективу МСМО – Євгенію Михайловичу Голубовському. Дослідницька група проєкту: Ірина Глєбова, Володимир Кудлач, Кларісс Богдасар. Кураторська група проєкту: Едуард Поронік, Любов Заєва, Анна Мороховська. Координатор проєкту: Семен Кантор).Біографію Фраєрмана див. тут.

Інша виставка мов би перекидає мостик від минулого до сучасного. В art gallery #ARTODESSA (вулиця Дерибасівська Літній театр. Одеський міський сад) відкрилась виставка«Інверсія життя: відлік з «нуля» –  виставка графікі Андрія Роїка – аеророзвідника за війсковим фахом, у цивільному житті – архітектора. Ми мали нагоду побачити серію робіт, створених олівцем на папері протягом 2022-2024 років. І оскількиіїх автор приймав безпосередню участь в бойових діях, всі вони так або інакше досліджують війну. Роїк – архітектор за мирним фахом, тобто людина, яка володіє навиками академічного малюнку. Але на війні немає нічого академічного, і роботи стають своєрідною рефлексією, спробою аналізу нелюдської ситуації саме через мистецтво. Це теж авангард, авангард нового часу, і водночас літопис нового часу. Виявляється (і це не перший вже випадок в історії новітнього мистецтва), що сприйняття війни може реалізувати себе переважно через метафору – як щось нелюдське, або позалюдське. Війна – місце, де не працюють закони фізики,  а якщо так, треба звертатися до метафізики. Показово, що дивні потвори, якими автор населив воєнні ландшафти, підсвідомо сприймаються глядачем як норма – бо це і є норма війни, яка суттєво відрізняється від норми мирного життя. Реліз каже про «змінену реальність». Це вона і є.

Серію графічних робіт доповнюють роздруківки віршів воїна ЗСУ Олександра Аванесова – це незалежні твори, але в даному випадку їх можна сприймати як коментарі до картин, які забезпечують експозиції певну поліфонічність. Один з кількох віршів, які були прочитані на відкритті, розповідає про смерть, яка прийшла до окопу, і її ніхто не гонить, бо вона ж жінка, голодна та заклякла. І її годують та пригощають кавою, але коли вона піде, вона обов’язково забере когось із собою. 

До речі на відкритті можна було придбати перевидання збірки віршів Олександра Аванесова та графічних творів Андрія Роїка «Акорди війни».

(Команда проєкту висловлює щиру подяку одеській арт-галереї  та особисто Катерині Соколовій за наданий простір. Команда проєкту: Художник – Андрій Роїк (зовнішній пілот БПЛА, солдат)
Поет – Олександр Аванесов (головний сержант роти, старший солдат). Координатор проєкту – Володимир Бурдейний (командир групи бойового управління, капітан). Куратор проєкту – Катерина Міхейцева (культуролог, продюсер)).

І нарешті – на Де Воланівському узвозі на нас чекав Володимир Умма з експозицією робіт від одеських художниць Youlika Ryahina і Liza Kniga. Де Волановській узвіз завдяки новому простору АртГараж та діяльностіі споріднених з ним кураторів – зокрема Олександра Ревякіна та Володимира Умми поступово перетворюється на творчій простір. Щиро кажучі, незважаючи на розкішні сходи, які традиційно вже поновлює художня спільнота, локація сама по себе хоч і романтична, але вбита, і як на мене навіть трошки небезпечна (принаймні в пригодницьких фільмах такі кам’яні джунглі з графіті по щербленим стінам та руйнованими будівлями завжди загрожують герою).

І те, що небайдужі люди почали з нею працювати і джентрифікувати – саме через мистецтво, як це й завжди робиться з джентрифікацією – як на мене велике діло. До речі ця прикольна та мальовнича урбаністична локація знаходиться в самому центрі міста, в його серці. Минулого тижня Володимир  Умма презентував роботи двох художниць. Юліка Ряхіна працює з напрямком lettering, підбираючи для кожного висловлювання відповідний мессиджу шрифт; Єлизавета Книга – з саморепрезентацією жіночої тілесності; від вимушеного спротиву булінгу до прийняття себе; також вона працює з біллю, яка завжди так або інакше але є супутницею жіночої тілесності. Жінка на її жорстких постерах поступово проходить трансформацію від жертви до незалежної і сильної істоти.  Загалом кожна робота може існувати окремо, але як серія вони дійсно справляють потужне враження. До речі роботи двох художниць настільки різні, що не гасять а підтримують одна другу. Мистецтво виходить із музеїв на вулиці; в мирні часи це можливо, в бурхливі – необхідно.

Текст: Марія Галіна