«В неділю рано зілля копала» в театрі імені В. Василька (Одеса, реж. Олександр Самусенко, ми знали його по головній ролі в спектаклі «Саша, винеси сміття!» ) – як каже анонс — «сучасне сценічне прочитання однойменного твору Ольги Кобилянської, пристрасна драма з романтично-пригодницьким сюжетом, давніми віруваннями, трагічним фаталізмом й автентичними піснями».
Ольга Кобилянська, яка створила цю повість, спираючись на буковинський варіант народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».у 1909 році, відійшла від канону і розповіла нам не історію Марусі Чурай (що мабуть на найкраще), а я би казала, збудувала на західне-українському підґрунті щось на кшталт латиноамериканської драми – з двома трикутниками коханнь, з родинною тайною, підкинутим немовлям, роковою пристрастю, загубленими та знайденими родичами, циганською (про політкоректність Кобилянська ще не знала), магією, зловісним фатумом і навіть з натяком на гомоеротику – одним словом, всім, що треба для захоплюючого сюжету.
Насправді, якщо прибрати всю екзотику, залишається психологічна драма юнака, який ще не знайшов себе і любить одразу двох дівчат – «одну чорноброву, одну синьооку», хоче зробити щасливою кожну, кожній дає обіцянку заручитися, – і звісно, робить нещасними обох. Треба сказати, що жіночі образи в спектаклі, як і в самій повісті, значно сильніші, ніж чоловічі; не дуже віриться, щоб отій Гриць був здатен причарувати двох таких дівчат та викликати таке палке почуття… До речі всі ключові для сюжету сцени в постанові свідомо опущені – глядач(ка) може реконструювати їх самостійно, спираючись на власну уяву – ми бачимо лише наслідок самих подій…
Показово, що «прочитання однойменного твору» не стільки «сучасне», скільки позачасне – постановці спектаклю уникають фейкової етники, якою зараз зловживають всі, кому не ліньки, костюми та декорації універсальні, і натякають на те, що події могли відбутися будь-коли, навіть зараз (навіщо там дві іржавих автівки з країв сцени я, щиро кажучи не дуже все ж такі зрозуміла). Можна додати, що Карпатський регіон зараз є справжнім місцем сили для наших митців – тут треба згадати не тільки «Карпатський вестерн» того ж театру, а ще звісно «Памфіра» та «Довбуша», а до того «Мої думки тихі», тощо…
Ну а взагалі колектив театру, як завжди, подарував нам яскраве свято, яке нам зараз конче потрібно!
Ну й останнє — Театр ім. Василька окрім всього відомий ще й тим, що завжди безкоштовно запрошує до вистави волонтерів та військових — цього разу там було багато хлопців в одностроях, і зал, стоячи, аплодував наприкінці спектаклю не тільки акторам, але й нашим захисникам.
Марія Галіна
