Про оперу «Вишиваний. Король України» розповідають режисер Ростислав Держипільський та автор лібрето Сергій Жадан.

Ось питання, які Кyiv Daily задав режисерові і письменнику: 

• З чого у вас все почалося з цією оперою? 
• (Як ви вперше дізналися про Габсбурга — спочатку були його тексти, або історії про нього?)
• Як ви працювали над постановкою?
• Про що для вас цей спектакль?
• Що головне для вас у фігурі Габсбурга?

Ростислав Держипільський

З чого почалося…? Для мене взагалі в українській історії і в історії світовій завжди цікаві особистості-пасіонарії, які не бояться робити те, що на перший погляд виглядає неможливим, нездійсненним, нереальним.  Мені цікаво досліджувати шлях людини обраної, людини-героя, генія. Насправді історія з постановкою опери «Вишиваний. Король України» почалася для мене зі дзвінка Олександри Саєнко, організаторки Днів української культури (фестиваль UStream) в Австрії, ініціаторки проекту. Вона зателефонувала мені і спитала, чи цікаво мені б було стати режисером  опери про Василя Вишиваного – ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа-Лотаринзького. 

Чи я чув про Вишиваного? Так, я знав, хто такий Василь Вишиваний, бо в мене є друга історична освіта. Але щоб я був глибоко знайомий, занурений у його долю, уподобання політичні – цього не можу сказати. На той час, коли я включився в роботу, уже була написана чорнова версія лібрето Жаданом і була в розробці музика Алли Загайкевич. Я думаю,  що кожній нормальній людині, нормальному українцю і митцю, звичайно, це з одного боку і виклик, а з іншого – внутрішні лестощі – працювати в команді метрів української культури, тих, хто є лідерами у своєму напрямку. Сергій Жадан, сьогодні один з найкращих письменників в Україні, Алла Загайкевич – одна з найсучасніших, найцікавіших композиторок, вона створила неймовірну багатопластову партитуру до опери, ви знаєте, що вона і авторка музики  до фільмів «Козак Мамай» і «Поводир», «Будинок “Cлово”», зараз вона працює на фільмом «Довбуш» Олеся Саніна. Я сказав одразу: для мене це виклик – працювати  в форматі опери, класичної, на базі театру опери і балету, сказав, що такого досвіду у мене немає. Але  я одразу додав: чи це плюс, чи мінус – треба ще подумати. Бо  у мене немає штампів. Так, я працював з великими форматами на фестивалях, маю досвід на фестивалі актуального мистецтва Porto Franko, поставив нео-оперу  HAMLET. І для мене завжди цікаво робити те, чого я ще не робив. 

Далі була зустріч в Києві з Аллою Загайкевич і Сергієм Жаданом. Я прочитав лібрето. Це звичайно була неймовірна зустріч, неймовірне знайомство. У спілкуванні Сергій сказав: я це написав.  Я назвав свої зауваження після прочитання лібрето. Жадан відповів: я написав – далі ваша історія. Я не буду проти, якщо ви щось зміните. І це фантастична позиція. 

Далі я почав думати над концептом. Прем’єра у нас, як ви знаєте, трохи перенеслася з об’єктивних причин, але з кожним разом, коли повертався до лібрето Жадана, пересвідчувався, наскільки митці мають здатність дивитися вперед, знають набагато більше, на радість чи на жаль. І Сергій Жадан, на мою думку, написав геніальне лібрето, це є інша історія — не є біографічна історія про Василя Вишиваного.

Звичайно, я перечитав купу літератури – ми знаємо, що є роман Наталки Сняданко, де присутня художня вигадка, але основою, хрестоматійною основою є праця історика Тимоті Снайдера «Червоний князь», написана 2008 року і видана в Україні 2011-го після перекладу Павла Грицака. Я з величезним задоволенням занурився в його історію. Для мене заглиблення в цю епоху, в цю геополітику кінця XIX і початку XX століття було дуже цікавим. Але звичайно головним моїм завданням було зануритися у світ Василя Вишиваного, який закохався в чужу країну, котра стала йому рідною. Сьогодні є багато матеріалів про генеалогічне коріння Вишиваного, і я думаю, що цей без перебільшення амбітний проект стане тільки початком дослідження цієї непересічної особистості.

Я мав такий внутрішній виклик – взятися за роботу, пов’язану з героєм. Бо для мене Василь Вишиваний — герой. Герой-особистість, герой-філософ, герой, який занурився в невідомі для себе світи і всесвіти. Неймовірний факт: як для неукраїнця українська земля – ця для мене свята земля – стала другою батьківщиною, яку він захотів вивищити, вивести на перші позиції у світі.

Далі мені вже треба було, відштовхуючись від лібрето і від музики, творити свою історію про Вишиваного. Я інколи боюся забігати наперед, та насправді історія уже створена, бо це дуже складний механізм – опера. Надзвичайно габаритний проект, величезну кількість виконавців задіяно. На промоцію проекту працюють сьогодні багато амбасадорів – лідерів думок. Я чесно скажу, що так відповідально і скрупульозно я не знаю коли підходив до режисерської роботи. Мені вдалося створити – мені прийшло, як часто приходить, власне вирішення образу самого героя – супергероя Василя Вишиваного. Ви знаєте, що він загинув у Лук’янівській в’язниці в Києві, його викрали у Відні, на літаку радянські спецслужби доправили до Києва і там проводили допити. Там він і загинув. Як не парадоксально: в Україні за Україну. Я не переповідатиму його історію, ми самі маємо знати і читати.  Недавно ми довідались, що за версією історика, генеалога Євгена Чернецького  руська князівна Анна Ярославна – Анна Київська —  доводилася Василю Вишиваному або ерцгерцогу Вільгельму фон Габсбурґ-Лотаринзькому рідною пра-пра-пра…бабусею?! Тобто Василь Вишиваний був нащадком київських князів Рюриковичів. 

Не буду повністю відкривати концепт. Скажу, що опера надзвичайно  соборна, з кожного слова дихає любов до України, до однієї-єдиної неподільної. Звучить рефреном питання: чому ми воюємо, чому нема єдності, тому дуже актуальною на сьогоднішній день буде ця вистава, хоча засоби вираження  — надзвичайно сучасні і європейські. 

Що головне у постаті Вишиваного? Моє тлумачення, мій художній вислів про постать Василя Вишиваного представити світові супергероя, українського, нехай це буде міф, але це має бути приклад для наслідування українцям і не українцям. Йому пророчили трон, і в кінці життя цей трон став його Голгофою, його електричним стільцем, на якому він загинув. Цього не треба боятися. Це чергова хресна дорога унікальної особистості, якій дуже багато дано, тому ще більше випробувань вона має пройти. Вишиваний — людина, яка вірила в унікальність нашої землі, ця віра безмежна – я переконаний, не пройшла даремно. Ми маємо результати цієї великої любові сьогодні. На жаль,  не все легко, відбуваються повтори на певних кармічних колах, але скажу словами з лібрето Жадана: «Бо коли все здається таким безнадійним, крізь товщу каміння,  крізь шпарини бруківки б’ється в повітря свіжа трава. І ніхто не здатен спинити наш спів, ніхто не годен переконати нас у марності наших надій». 

У нашій опері звучать Голоси: лунайте цієї ночі, зшивайте тишу, ніби вирване  знамено. Нитками болю, лініями перетину, лунайте, не дайте запасти важкій німоті, долаючи минуле і майбутнє, долаючи смерть, завжди долаючи смерть. Тобто для мене робота режисера опери «Вишиваний. Король України» – це данина  всім героям минулого і майбутнього, котрі здолавши смерть, дали нам життя. Також це ода вірі у світле майбутнє України. І які б наша нація не переживала страшні потрясіння – сто років тому і сьогодні — ми ще повернемося на береги річок, з яких відійшли.   

Сергій Жадан

Я давно про нього знав. Вишиваний — постать яскрава, його важко не помітити, якщо цікавишся історією. Ясна річ, працюючи над виставою, дізнався більше, читав літературу. Але в цілому давно цікавлюсь цими подіями. Спочатку був інтерес до подій 1917—1920 років. Загалом — інтерес до історії.

Лібрето — це була цікава творча робота. Визначився зі структурою, з персонажами, з якимись стилістичними прийомами й доволі швидко все зробив.

Ця опера — про історію, яка нас не відпускає. Про минуле, в якому є відповіді на сьогоднішні питання. Про вибір, про відданість, про віру.

Мені цікаво спостерігати, як люди приходять до українства, як вони його для себе відкривають, як приймають ого. Це було цікаво й непросто сто років тому, щось подібне відбувається й сьогодні. Це надзвичайно складний, але зворушливий процес, пов’язаний із пошуками ідентичності, з переоцінкою якихось важливих речей, з прийняттям тих чи інших цінностей.

Той історичний період дав цілу низку яскравих імен. Деякі з них присутні в нашій опері — Скоропадський, Болбочан, Шептицький.

(І одне додаткове питання про видання лібрето окремою книгою) —  Так, буде окреме видання.