Концерт київського піаніста та композитора Віталія Кияниці, що нині живе й навчається у Штутгарті, зруйнує стереотипи про жанр етюду в музиці. Принаймні остаточно розвіються уявлення про етюд як про інструктивний твір, пов’язаний із розвитком того чи іншого типу виконавської техніки. Проект називається «Сучасні етюди для фортепіано» і більшість прізвищ у програмі українському слухачеві невідомі. 

Упродовж трьох століть в історії музики етюд як жанр еволюціонував. У ХVІІІ столітті це була інструментальна п’єса, створена із навчальною метою (згадати хоча б етюди Муціо Клементі, Карла Черні), можна сказати, наступний рівень після гам та арпеджіо. В епоху Романтизму з’являється феномен так званого концертного етюду, створеного не лише для вдосконалення техніки музиканта, але й задля втілення високого ідейного, художнього змісту (етюди Ніколо Паганіні, Фридеріка Шопена, Ференца Ліста, Йоганнеса Брамса та ін.). Рахманінов дає своїм п’єсам назви «етюди-картини», поєднуючи суто піаністичні завдання, пов’язані з віртуозністю, із прагненням до барвистого «живописання у звуках», яскравої образності. У другій половині XX століття із розширенням сфери звуку, меж музики взагалі етюд стає жанром передусім експериментальним, неймовірно збагачується формальна сторона виконання, палітра ефектів, прийомів гри на інструменті, нюансів звуковидобування. Еволюціонує й традиційна для етюду музична форма. Відтепер етюд – це не обов’язково невелика п’єса, дво- чи тричастинна. Наприклад, український композитор-шістдесятник Леонід Грабовський називає свої «Гомеоморфії», цикл із чотирьох частин (для піаноли, одного й двох фортепіано і для симфонічного оркестру), «етюдом, що розрісся до гігантичних розмірів» (весь твір триває понад годину): кожна частина є фактично варіацією певного звукового елемента.

У програмі анонсованого концерту ми почуємо етюди Паскаля Дюсапена (Франція), Івана Феделе (Італія), Магнуса Ліндберга (Фінляндія), Ектора Парра (Каталонія). Усі названі композитори – наші сучасники, більшою чи меншою мірою виконувані в світі. 

Кульмінацією програми обіцяє стати «Архітектурний Етюд №1» 42-річного Ектора Парра (Hèctor Parra), випускника IRCAM та Ліонської консерваторії. У своєму творі, який є обов’язковим на Конкурсі сучасної фортепіанної музики у місті Орлеані, автор вимагає від виконавця завдавати удару по клавіатурі роялю (як і по струнах інструмента) і ліктями, і долонями, і ребром долоні, і кулаками, при цьому драйв, який передається й слухачеві, не повинен заступати усе багатство драматургії твору. 

У концерті прозвучать також твори двох класиків, один з яких, Олів’є Мессіан, розпочне програму, а інший, Яніс Ксенакіс, завершить її.

Текст: Олеся Найдюк

Програма:

• Олів’є Мессіан. Ile de Feu I, Ile de Feu II (1949-1950)
• Паскаль Дюсапен. Етюд №2 та №6 (1998-2001) 
• Іван Феделе. 2 етюди (1990-2003)
• Магнус Ліндберг. Етюд №1 та №2 (2001-2004)
• Ектор Парра. Au Coeur de l’Oblique (etude d’architecture no.1) (2016)
• Яніс Ксенакіс. Evryali (1973)

• Що: Авторський проект Віталія Кияниці «Сучасні етюди для фортепіано»
• Коли: 9 березня, 19.00.
• Де: Дім Майстер-Клас, вул. Б. Хмельницкого, 57 Б.