Зовсім скоро вийде нова книжка Євгенії Кузнєцової — новий теплий роман про звичайних людей серед українського села. А ще про зиму, блекаути, вибір, Свята та нас. Київ Дейлі розпитав письменницю про персонажів, назву й мову роману, та навіть, щастя. Отже, десять питань про головне. І посилання про те, де передзамовити.
Про ідею книги
Навряд можна сказати, що перед тим, як писати я ставлю собі певні цілі. Мене переслідує якийсь настрій книги, загальне відчуття її, потім починають прояснятись герої і доєднуються до переслідування. Допоки можна не писати, я не пишу, а коли вже розумію, що мені вже у майбутньому тексті все більш-менш видно, то сідаю писати і, зазвичай, швидко закінчую.
Про конструкцію книги
Я мала відчуття різдвяної книжки, яка би рухалась із циклом зимових свят і кожен розділ можна було б читати у режимі реального часу від Романа до Йордана. Проте ситуація із друкарнями (брак світла і робочих рук) цього року не дозволила нам надрукувати книжку так, щоб втрапити у цей передріздвяний настрій, коли ми тягнемось до такого читання, женучись за давно втраченим відчуттям зимового дива. Ясно, що так, як в дитинстві вже не буде, але це ж не привід не шукати цього настрою далі? Тож наступний захід «Вівці зроблять» перед Різдвом 2025 року. Якщо доживем, звісно.
Про назву
Я би лишила трактування назви на розсуд читачів. Не хотілось би детально пояснювати. Загалом це про намагання вберегти своїх і про ілюзії того, що це можливо.
Про бекстейдж та роботу над книгою
Про літо найкраще писати взимку, коли кожен літній запах та епізод відзивається у серці ностальгією, а про зиму – влітку, коли згадуєш відчуття холоду, браку кольорів, як щось приємне, атмосферне. Я писала цю книжку в селі влітку, під час денного сну своєї доньки.
Про світлі людяні історії серед смерті й горя
Насправді мені хотілось написати світлу історію, але вона вийшла досить темною, тривожною. Звісно, ті, хто любить мої книжки за людей і людські ситуації, їх там знайдуть. Але там багато незручних питань. І більшість з них лишаються без відповіді. Навряд це можна назвати feel-good-literature. Але й не feel-horrible. В нинішні часи і на цьому можна подякувати.
Про те, що саме зараз потребує умовний уявний читач (чи прав персонаж роману Едік?)
Едік у книжці конформіст. Я думаю, література нікому нічого не повинна…Треба писати для себе і обов’язково знайдуться ті, до кого це теж промовляє. От мені дуже бракує сучасного українського різдвяного читання, де б ніхто не замерз посеред лісу. Я намагалась щось таке написати. Цього разу, мабуть, вдалось не супер затишне Різдво. Побачимо, може буде наступний раз.
Про прототипів та стосунки з персонажами
Я люблю своїх персонажів, навіть противних. Власне я і не пишу про абсолютне зло, в якому немає нічого людського, тому мені легко любити героїв своїх книжок. Вони звичайні неідеальні люди. У «Вівцях» реальних прототипів в героїв нема.
Про те, що робити письменнику, щоб його персонажі були «як живі» й їм вірили
Якщо чесно, я не знаю точно. Слухати людей? Звертати увагу на них? Не бути снобом? Щось таке.
Про майбутні переклади роману
Я коли пишу не думаю про майбутні переклади взагалі (може й дарма). Тут трохи важко буде перекладати Яниних інформанток – бабусь, які оповідають про звичаї. В них мова дещо діалектна. А так мовно книжка нескладна. Тут скоріше може бути проблемою якесь наше вже трохи буденне ставлення до війни. Максим, наприклад, в готелі не хоче йти в укриття при тривозі, хоче доспати. Іноземні читачі можуть подумати, що він просто людина в страшній депресії, якому вже байдуже житиме він чи ні. А він просто нормальний, так робить дуже багато людей, просто думаючи: те, що мені в ліжко прилетить ракета дуже малоймовірно, а голова від недосипу болітиме майже сто відсотків… Мабуть, гідом для іноземних читачів може стати Яна, бо вона аутсайдерка. Зараз вже маємо домовленості на переклад від видавців, які видали обидва мої попередні романи – Ніко Аула з Фінляндії та Знак з Польщі.
Про самопідтримку
Живу надією на краще, дітьми, книжками, висіяною розсадою і планами на традиційний сезон в селі.
Вівці цілі. Євгенія Кузнєцова, Л.: Видавництво Старого Лева, 2025, 296 ст., Передзамовити тут.
Спілкувалася Вікторія Федоріна
