Лютий виявився надзвичайно багатим на події, зокрема на презентації художніх проектів.
Один мабуть з найпотужніших – це демонстрація в ONFAM / Одеському національному художньому музеї Мистецько-інформаційної виставки «Небачена Сила» (попередньо її мали нагоду побачити в Українському домі в Києві та у Пороховій вежі во Львові). Відкриття разом з першою кураторською екскурсією від Ольги Мухи, кураторки виставки , відбулося 7 лютого.
«Небачена сила» – це історія спротиву російської агресії, точніше, різноманітних його форм, від політичних акцій і до протидії загарбникам в окупації та хроники незаконних ув’язнень (кримськотатарські діячи, Олег Сенцов), від проектів ненасильницького спротиву на окупованих територіях («Жовта стрічка», «Зла мавка») до історій воїнів ЗСУ, від сатири (карикатурні фігури “російських визволителів” Сергія Захарова, вірусні меми Максима Паленка) до високої трагедії. Фактично перед нами потужна експозиція, присвячена історії спротиву – ймовірно, унікальна. Спротив зазвичай асоціюється з маскулинністю, але важко не звернути увагу на феміністичний аспект виставки (про свідомий акцент на «жіночому ракурсі» говорять і самі організатори). Так, ми тут маємо багато суто жіночих прикладів спротиву (та ж «Зла мавка»), художніх акцій (зворушливий проект «Двічі врятовані» Олени Маляренко, присвячений реконструкції та зберіганню традиційних українських вишивок, що постраждали від рук загарбників), або робіт, де війна та російські злочині сприймаються через жіночу оптику (скетчі-життєписи Алевтини Кахідзе).
Так, «Небачена сила» – це (з релізу) «інформаційно-мистецький проєкт, що досліджує та документує свідчення ненасильницького спротиву українців на тимчасово окупованих Росією територіях України», але й не тільки – скажімо, «спеціально для виставки в Одесі в експозиції буде презентований ексклюзивний третій епізод циклу «Поранена культура» — «Одеса. Усна історія», в якому зокрема розповідається історія прильоту російської ракети в Одеський художній 5 листопада 2023 року та відновлення після нього» (презентація одеського епізоду проєкту відбулася 8 лютого, її провела Ольга Гончар, засновниця Музейного кризового центру та директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору».
На відкритті представники організаторів розповідали про те, які виклики поставила війна перед суспільством взагалі і перед митцями зокрема – і нам протягом шести тижнів пропонується можливість розмірковувати про проблеми, які повстають перед нами у зв’язку з війною.
Виставка велика – мабуть одного разу недостане, щоб опрацювати всі експонати, і можна тільки подякувати кураторам, які спромоглися підняти цей, майже непід’ємний обсяг матеріалу.
Досвід війни, яка торкнулася майже всіх мешканців України, ще чекає на опрацювання, але показово, що це опрацювання почалося вже зараз, бо матеріал, з яким працюють гуманітарії та митці – це не тільки факти, а й час, який може допомагати, або заважати інтерпретації наявного, живого досвіду. Звісно, зараз, коли ми ще всередині, це боляче, але біль – це те, що притаманно людині.
З релізу: «На виставці представлені роботи Сергія Захарова, Максима Паленка, Антіка Данова, Марії Куліковської, Алевтини Кахідзе, Лії Достлєвої, Юлії По, Еміне Зіятдін, Юлії Данилевської, Діани Берг, Віри Процких, Яни Голубятнікової та Альони Маляренко, відеоісторії про поранені об’єкти культури в Тростянці й Охтирці, зафільмовані Музейним кризовим центром у рамках проєкту «Поранена культура», документальний фільм «Спротив» Акіма Галімова та відео Ukrainer із проєкту «Деокупація»» .
Спротив може бути різним. І парадоксальним чином затишна та на перший погляд традиційна виставка портрету роботи Катерини Білетиної в Nesterenkogallery – це теж спротив. І не тільки тому, що кошти від продажу робіт йдуть на закупку мавіків для 154 ОМБР. І не тільки тому, що роботи Катерини несуть суто національні коди (Катерина автор серії популярних в Україні листівок «Традиційні українські народні строї» та книжки «Беззахисність перед красою» (вид-во «Родовід», 2016), а з 2004 працює над галереєю портретів сучасників «Український портрет», яка портретує відомих та невідомих українців в українських народних строях.). Художниця, яка закінчила Одеське художнє училище та Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури в Києві, тісно пов’язана з Херсоном – і деякі її роботи присвячені саме херсонцям (зокрема, проект «Херсонський щоденник» в співавторстві з Анєю Чаусовою). На виставці, де вона представила портрети друзів та знайомих, намальовані в техніці папір, пастель, створені протягом 14 років – серед них малюнки, створені на матер-класах, які Катерина веде останнім часом.
Все це факти. Що до змістів – то можливість в серці Одеси, який нещодавно розтрощила російська ракета (я йшла на відкриття по уламкам скла, що досі лежать на плитках тротуару та на бруківці торкнуться того, що ми всі вважаємо «нормальним життям» дорогого коштує. Утримувати норму – це до речі теж суто жіноча справа, і жіноча місія, і майстер-класи в Одесі, де тривоги майже щоденні, і виставка потретів друзів художниці, і люди, які зібралися на відкритті, щоб її привітати – це та норма, якої ми всі прагнемо.
Виставка проводиться за підтримки військового адвоката Вікторія Нестеренко.
Марія Галіна
