Суміш Бі Бі Кінга і «Звуків Му»

Влад Дебрянський

Він американець в душі й українець по крові. Людина, яка не зрадила музиці у скрутний час, і музика відповіла йому взаємністю. 26 грудня в Будинку актора вперше в Україні виступить гітарист-віртуоз  Влад Дебрянський. 

З якою програмою ви приїхали? 

— В США у мене вийшло  5 платівок, але будемо грати музику не записану на жодній з них. 

Унікальність туру  October у тому, що публіка буде робити власний альбом. Виступ можна буде записати, скажімо, на телефон й залишити на пам’ять.  

Півтори-дві години буду імпровізувати.  Це гітарна музика, прихильникам цього інструменту має бути цікаво. Українська аудиторія  не звикла до таких концертів. Захотілося приїхати, побачити  реакцію людей. Зі мною на сцені буде лише барабанщик Андрій Надольський. Фантастичний ударник, колись грав у групі Петра Мамонова. Друзі вже назвали майбутні концерти в Україні сумішшю  Бі Бі Кінга і «Звуки Му». 

Як виникла ідея такого експерименту? 

— Придумав влітку вдома у  Лос-Анджелесі. До мене зайшли друзі-репери. Один з них має 28 років, музичний продюсер Пост Малоуна. Почув мої імпровізації й узяв один з фрагментів на семпл для свого хіп-хопу.  Я подумав: якщо вже моя музика вийде  на його диску, навіщо мені її записувати? Буду лише наживо грати. В Америці меломани залюбки ходять на джемсейшени. Мене вже запросили з цією  програмою імпровізацій в Австралію, Сингапур, Таїланд, Південну Корею. 

Своїй звукозаписувальній компанії сказав, що можуть випустити  вже готовий блюзовий альбом, зараз в студії мені не цікаво працювати.  

Хочу грати унікальну музику. Аби люди відчули, як вона створюється на сцені, почули, як я намацую потрібну ноту, вибудовую композицію. 

Люблю виступати в маленьких клубах перед трьома десятками чоловік. Такі концерти більше схожі на дружню розмову. Відчуваємо  з кожним слухачем  емоції одне одного. 

Бізнесмен би сказав: гей, а де тут зелені папірці? В справжніх  артистів мозок працює трохи інакше. Стаю щасливий від чиїхось позитивних вражень. 

З  October вже поїдзили Штатами, виступали в Лондоні, Парижі. Для України приготував імпровізацію на деякі народні пісні. 

Суміш Бі Бі Кінга і «Звуків Му»

Чогось чекаєте від аудиторії? 

— Хочу показати музику, яку в Україну ніхто не привозить. Сподіваюсь побачити на концерті  композиторів, які цікавляться нотами, а не звуками.

Тих, хто не просто хоче технічно опанувати інструмент, а навчитися самовисловлюватися через музику, творити мистецтво. 

На скрипці не ту ноту узяв – й усі вже кривляться. А про гітару є думка, що все пробачає. Зробиш помилку, а все одно виглядаєш круто. 

Насправді це не так. Гітара дуже складний інструмент. Має повний  регістр. На фортепіано  ноту  можна зіграти в одній позиції. На гітарі вона на ладу  в 4-5 позиціях. І як до неї підійти? Плюс 6 струн. Це багато. І натискати на них можна по-різному. По грифу рука рухається як горизонтально, так і вертикально. Мозок думає інакше, коли починаєш опановувати цей інструмент. Стаєте науковцем. Тому так мало хороших гітаристів. 

Технічна освіта допомогла вам в музиці? 

— Я вчився у львівському Політехнічному інституті. Математику любив ще зі школи. Мені й досі подобається ця наука. Але цифри для мене не мають значення.  Уявіть матрицю. Це куб, в якому є багато позицій. Оце для мене математика.  Я її бачу. Навіть в інституті ніколи не запам’ятовував формул,  я до них логічно доходив. Закінчив Політехніку з червоним дипломом.  Мене хотіли забрати в  Массачусетський технологічний інститут. Тобто Бостон в моїй долі так чи інакше з’явився. Тільки я вибрав музику. Поїхав за океан вчитися в коледж Берклі. 

Я не терплячий.  Хочу бачити результат швидше, ніж до нього дійти. А музика це дозволяє.  Ти знаєш позицію якоїсь цифри і це дає звук. Далі комбінація звуків, комбінація комбінацій і  вже є готова композиція. Тобто результат  очевидний. 

Суміш Бі Бі Кінга і «Звуків Му»

Живете у Каліфорнії, часто про цей штат кажуть «тут безхарактерне небо», бо жодної хмаринки цілий рік.   Звідки у вашій композиції October стільки сентиментальності, справжнього осіннього суму?

— Якби я не був українцем і не мав індивідуальності, ніколи б не зробив кар’єру в США.  Бо все, що в мені є — коріння із Калуша. Мої батьки,  мова, українські пісні — це те що мене зробило. 

Для мене Каліфорнія чистий аркуш паперу. Тут навіть пташки не співають, а дощ може раз на рік  піти.  Але якраз тут моя свідомість почала креативити. Тобто на  чистому аркуші  можу малювати що завгодно.  Звичайно, коли я зробив композицію  «Жовтень», не думав про погоду  чи щось таке. Був страшенно спекотний день. Записали  на телефон-андроїд  живий звук.  Дивлюся,  а колір кімнати стає золотистим. Зрозумів, як я хочу справжньої  осені. Відчути себе в дитинстві, коли  мама мене вела у садочок, а довкола падало листя.  Нема кращого доказу, що відпускати щось це прекрасно. 

В США ви пройшли  довгий  шлях — від прибиральника до успішного музиканта і продюсера. Можна зіграти справжній блюз не маючи такої складної біографії? 

— Я вчився в Берклі. Брав уроки у видатних музикантів Майка Стерна,  Джона Аберкромбі й можу заявити, що ніякий наставник  не навчить вас грати блюз. Це неможливо. Блюз —  ваше відчуття, що з’являється блискавичніше за  швидкість світла в момент, коли визначаєтесь  як правильно передати ноту. Це  емоція, яка через спинний  мозок посилає сигнал в руку музиканта.  Як професіонал можу сказати, що блюз це – мінорна пентатоніка  на мажорний акорд. Але якщо ви хоч сто років  будете вправлятися у грі — це не стане блюзом.  

Має бути лише ваша особиста  історія, яку  можете розповісти.

Після коледжу нелегально  залишився у Нью-Йорку.  Мій радянський паспорт анулювали,  грошей не було. Англійську погано знав, спочатку  спав у парку на лавці, подружився з  безхатченками.  Їв недоїдки біля ресторанів. 

Й ця  ситуація  пішла на мені користь. Я відкинув усі ілюзії. Бажання щось комусь довести, здивувати. Зрозумів, що в житті мені  треба стати важливим для суспільства. Не для того, щоб задовольняти чиїсь забаганки. А показати, що я можу дати музику. В цьому моє щастя. Й цей шлях до себе був найскладнішим. Внутрішній голос завжди говорить тихо, і ми часто його ігноруємо. Сприймаємо лише галас довкола. 

Через шість місяців  я вже працював  у студії. За рік у Нью-Йорку  вперше взяв  гітару. Почав грати музику і не міг повірити своїм вухам. Звідкись прийшов  ритм, фрази. 

Гітара наче сама почала розповідати історію. 

Текст: Іван Столярчук

  • Що: концерт Влада Дебрянського (Vlad De Briansky) в рамках October World Tour 
  • Коли: 26 листопада, 19.00 
  • Де: Будинок актора, вул. Ярославів Вал, 7 

Возможно вам также понравится

1 комментарий

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *