Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

Володимир Прокопенко

До 31 березня у Національному музей історії України триває виставка «Козацька звитяга під Хотином і доля Центрально-Східної Європи». Присвячена 400-річчю Хотинської війни. 1621-го на території сучасної Чернівецької області відбулося перше повномасштабне зіткнення Османської імперії та Речі Посполитої, до якої входили й українські землі.

Історичний реконструктор Володимир Прокопенко розповідає про своє захоплення та зразки зброї, спорядження і предметів побуту, які надав для виставки. 

Ви кандидат хімічних наук,  співробітник  Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії імені Валерія Кухаря НАН України, як прийшли в  історичну реконструкцію?

— 15 років тому друзі запросили взяти участь у військово-історичному фестивалі. Вирішив зайнятися трохи глибше історичною реконструкцією. З часом комплекти одягу та образи мінялись і зараз я мирний османський мандрівик Східною Європою. А поза практичної частини реконструкції XVII століття, ще пишу науково-популярні статті, огляди по матеріальній культурі того часу.

 Якісна реконструкція потребує зусиль та хисту до пошуку джерел. 

— Щоб відтворити комплект одягу та спорядження, нам треба знати, не тільки про те як ця річ виглядала, але і які вона мала особливості конструкції та крою, який матеріал та технології були використані.

А сувора реальність часто каже нам зась щодо джерел. І дуже часто ми маємо  обмежене коло археологічних знахідок. 

Одні із болісних проблем в реконструкції костюма XVII століття – це відсутність повного комплекту одягу, за яким ми могли би відтворити його. Від спідньої білизни до плаща, від взуття до капелюха. Іноді гарні знахідки трапляються в болотах, бо безкисневе середовище запобігає процесу розкладу і гарно консервує органічні рештки. Можемо побачити і крій, і матеріал, і пошаровість використання елементів. Але для нас це мрія, що можливо колись хтось знайде потопельника XVII століття у поліському торфі.

Володимир Прокопенко 

Враховуючи поховальний обряд із закопуванням у землю і у християн, і у мусульман, з текстилем на кладовищах важко. Рятують католицькі крипти, наприклад, в Дубно на Рівненщині чи в інших містах Західної України, де збереглися храми, монастирі римського обряду.

У Криму по костюму фактично нічого нема. Навіть у поховання ханів у Бахчисараї, яке відкрили більше 10 років, відсутній одяг, є лише зразки тканин. В ісламі небіжчика оголеним загортають у саван, і саме за появою цієї традиції археологи можуть простежити хронологію розповсюдження мусульманства в Золотій Орді. Ідеться про відхід від кочівницької традиції поховання в повному комплекті одягу та зі спорядженням.

З Туреччиною простіше: використовуємо матеріали з палацового комплексу Топкапи у Стамбулі. Там зберігається велика колекція одягу султанів, членів їхніх родин, почту. Не зважаючи на те що лише окремі зразки вбрання експонуються, ми можемо ознайомитись із значно ширшим колом предметів завдяки публікаціям турецьких науковців. 

На жаль, в Україні цілеспрямовані дослідження цілісних комплексів XVII століття та ґрунтовні їх публікації є лише по  битві під Берестечком 1651 року. В усіх інших випадках матеріалу значно менше, як і інтересу до нього, що досить дивно враховуючи інтерес суспільства до цього століття. Звичайно, поле  під Берестечком на Волині унікальне, завдяки природній консервації предметів із шкіри та дерева. Навряд інший археологічний об’єкт в Україні може порівнятись із ними. Але всі ці унікальні знахідки потребують уваги до себе з боку науковців та реставраторів. Величезна колекція зброї та спорядження, за великим рахунком, все ще чекає свого дослідника. 

Чому обрали саме  XVII століття?

— Пов’язане зі знаковими подіями в нашій історії — передусім, це повстання Богдана Хмельницького. Реконструктори зацікавленні у відтворенні цих буремних подій, в тому числі і через наявність значної кількості однодумців, здатних створити масовий та видовищний захід.

Важливим приводом займатися історичною реконструкцією певних періодів є можливість виїжджати за кордон. Кожна країна має свої визначні історичні події та дні загальновідомих битв які масово відмічають. Зокрема в  Польщі вже досить давно проводяться масові фестивалі на які збираються реконструктори зі всього світу. Не виключенням є і XVII століття, а тому участь у масштабних заходах сусідів – це теж  стимул для власного розвитку.

Сагайдаки

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

У XV столітті османи здійснили революцію у військовій справі. Яничари були однією з перших регулярних армій Європи. Вони підкорювалися безпосередньо султану і їх можна було використати у будь-який момент на відміну від довгої мобілізації в християнських монархіях.

Ефективний досвід вогнистої піхоти від османів перейняли й козаки.

У Західній Європі теж оцінили переваги вогнепальної зброї, і у поєднанні із розвиненою

металургійною базою, досить швидко змогли перевершити османів. На початок ХVII століття вже з’явилися драгуни — вершники з пістолями або короткоствольними мушкетами. Але у більшості випадків коней використовували, лише для того щоб дістатися до певного місця, де солдати спішувались і вели бій. Такі підрозділи були і в турків з татарами, але в значно меншій кількості.

Сагайдак все ще залишався одним із основних елементів спорядження кіннотника. Складався з налуччя в якому знаходився лук та колчану – ємності для стріл.

Лук клеїли із шарів дерева, рогу та сухожиль. Такі біокомпозити потребують особливої уваги та певних правил зберігання. Зокрема,  не можна постійно тримати в натягнутому вигляді, і доводиться експонувати в спущеному. При підготовці виставки ми зіткнулися з цією проблемою, і наразі вирішили її використавши дешеві пластикові копії  які створювались саме із розрахунку бути постійно натягнутими. Це більш правильно і виглядатиме ефектніше.

Турецькі і татарські луки конструктивно ідентичні, але відрізняються геометрією плечей, майже непомітною для пересічного глядача. А автентичні татарські луки можна побачити в багатьох музеях України, зокрема, в дніпровському історичному  імені Дмитра Яворницького, львівському історичному  та прилуцькому краєзнавчому. На виставці  два наші сагайдаки, які ми зроблили за музейними взірцями із Дрездена та Стокгольма.

Перший  вважається татарським, але скоріш за все це саме турецький тип сагайдака, аналоги якому можемо побачити в музейних колекціях Туреччини, австрійського Відня та навіть Іспанії, де зберігаються трофеї з битві при Лепанто 1571  року.

Дрезденський колчан виглядає дещо непропорційно широким, бо має збільшену місткість, а на лицьовій частині десять прорізів для ефектного розміщення стріл. Лицьовий бік сагайдаку

прикрашений тонкою шкіряною аплікацією із популярним в Османській імперії рослинним мотивом. Тут поряд із зображенням птахів можна побачити переплетені гвоздики та тюльпани.

Ми змінили трохи розмір нашої реконструкції – для того щоб налуччя відповідало розмірам тих луків, які використовуємо. Така неточність на деяких рівнях реконструкції допускається. Зокрема при підгонці розмірів одягу на статуру сучасних людей. 

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

Сагайдак із Стокгольма прикрашає тиснення. Доволі прості але вишукані візерунки повністю

відповідають оригіналу. А загалом окрім тиснення та вищезгаданої аплікації, при декоруванні сагайдаків часто використовувалась вишивка по шкірі, в тому числі і металізованою ниткою, або ж покриття  коштовною тканиною. Різноманітність технік, кольорів та візерунків створювало неперевершене видовище і такі сагайдаки чудово прикрашали   воїна.

Ціни на луки в ХVII столітті були досить високі. В Києві турецькі коштували від 15 до 30 злотих, шаблю можна було придбати за 2 злотих і 10 грошей. За сагайдак могли правити 45 злотих. Дешевше можна було придбати в Криму, де за згадками мандрівників, були цілі села, які спеціалізувалися на виробництві сагайдаків та луків. Під час облоги Хотинської фортеці татари, як легкоозброєні вершники із луками, були малоефективними. Але їх основна роль полягала в іншому – тримати фортецю та ворожий табір в ізоляції. Розвідка, фуражування, швидкі атаки на війська, які поспішають на допомогу обложеним тощо.

Гаманці 

— Одним із яскравих предметів на поясі турецьких фігур є парні шкіряні гаманці з аплікацією. Їх оригінал зберігається в Німецькому національному музеї міста Нюренберґ. Потрапили туди з приватної колекції купця Паулюса Прауну, який помер 1616-го. Чому їх саме дві наразі не відомо, цілком можливо, що в них тримали монети різних номіналів. В експозиції представлений як подвійний гаманець, що повністю відповідає оригіналу, так і його одинарна версія, створена нами на основі  перських мініатюр.

Треба відмітити, що спорядження людини тої епохи відрізняється від сучасних уявлень і потреб.

Це створює певну проблему для початківців реконструкторів. Наприклад, оскільки в наш час звикли мати при собі певну кількість речей, без яких нам не комфортно, а усі вони потребують місткостей. Але аналіз мініатюр показує, що люди того часу зовнішньо часто не мали при собі великих торбинок, а гребінці та дрібні речі містились у маленьких гаманцях, які в свою чергу могли бути заховані в поясах.

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер
Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

Є велика кількість і інших нюансів по одягу та спорядженню, які ми лише починаємо вивчати, практично реалізовуємо, перевіряємо на практиці і вже тоді розуміємо, чи спрацьовують наші здогадки. Наприклад, не все що виглядає як кишеня – кишенею виявилося. Це міг бути просто отвір у верхньому вбранні, з якого визирало руків’я шаблі, або через нього можна було дістатися нижнього шару одягу.

Тут треба згадати і чудового майстра який виготовив як ці гаманці, так і сагайдаки представлені на виставці — це Костянтин Клецов. 

Пояси 

— Пояси слугували додатковою прикрасою, тому виготовляли їх з дорогого матеріалу, а кінці могли оздоблювати вишивкою та китицями.

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

На виставці представлені два так звані «сітчасті пояси», створені за спренговою технікою. В таких  шовкові нитки сплітаються між собою утворюючи мережу схожу на риболовецьку сітку.  Особливість такого поясу в тому, що він дуже еластичний і може вільно скручуватись без заломлюваннь, як це могло б бути із поясом з тканини. Ефектний і дозволяє дуже зручно формувати різні гарні вузли. Шовковий пояс представлений на виставці має довжину 3,5 метри, що відповідає історичному зразку з Дрездена, на основі якого він був зроблений. А сам оригінал є турецьким трофеєм з битви під Віднем 1683-го року.

Чоботи 

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

— Для виставки  надали дві пари  взуття. Татарські чоботи із характерними отворами на халявах, одні із найстарших речей мого комплекту – їм вже більше 10 років. Звісно за цей час ми дізнались значно більше про історичне взуття , а майстри змогли підвищити свою кваліфікацію. І рік тому вони пройшли так би мовити «апгрейд» у вигляди заміни підошви із встановленням залізних підковок. Виконують функцію протекторів на сучасному взутті,  дуже допомагають на слизькій траві та схилах, але занадто голосно цокають на бруківці.

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер
Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

Друга пара  — це парні турецькі черевики, які складаються із м’якого взуття в якому можна ходити у приміщенні та низьких туфель які одягались зверху і в яких виходили на двір. Також протектувались залізною підковкою і  цокають. А виготовили їх майстри чоботарі – Олексій Малев та Сергій Юдін.

Шаблі 

— Також для виставки  надали дві шаблі. Одна з них, це без жодних перебільшень, перша в Україні якісна репліка так званої «чечуги». Цей тип холодної зброї назвали на честь риби, яка водиться в Дністрі. В історичних хроніках такі шаблі ще часто називають«ординками». 

Виготовив  коваль Андрій Зубрицький використавши доступні матеріали оригінальних «чечуг». В своїй кузні в Пирогово Андрій давно займається експериментами з плавки поліської болотної руди, за технологіями Давньої Русі, а також виготовляє елементи спорядження для реконструкторів різних епох. Наприклад підковки для взуття.

Плавка руди за технологіями Давньої Русі та 3D-принтер

Такі шаблі мають легко вигнутий клинок, добре пристосований для швидкої рубки, дрібне перехрестя, відлите з кольорового металу, та специфічні піхви із обоймицями крильцями. Піхви спереду покривалися шкірою, а задня поверхня – березовою корою, щоб менше витиралася. 

Руків’я покрите шкірою ската, за тодішньою модою, що прийшла з Кавказу. При виготовленні цієї шаблі ми навіть використовували сучасні технології, зокрема модель перехрестя перед литвом було змодельовали та віддрукували на 3D-принтері.

Друга шабля з руків’ям у формі голови орла. З самого початку ми намагалися зробити повноцінну «карабель», але зіткнулися з технологічним нюансом який гарно ілюструє поступ реконструкції.

Власне на піхвах є два металевих елементи які слугують точками підвісу шаблі до портупейного поясу. І технологія їх виготовлення, підгонки та фіксації  потребує певної майстерності, досвіду та знань. На жаль, на момент створення цієї шаблі правильно виготовити обоймиці на піхви «карабелі» в нас ще не вміли. Вирішили стилістично перетворити шаблю на «вірменську-карабель» яка має обоймиці іншої конструкції, і які вже могли якісно виготовити. Зараз ситуація вирівнюється і вже українські майстри починають звертати увагу на ці важливі дрібниці радуючи нас гарними виробами. 

Лезо нашої «карабелі» виконав багато років тому коваль з Миргорода Петро Федоряка. В 2014 році він командував взводом 25-ї повітряно-десантної бригади. Загинув під час танкової атаки російських найманців із засідки під Шахтарськом на Донеччині. Дещо з його ковальського спадку залишилось у мене. Згодом оправу та руків’я зробив Руслан Анисенко, він же Росланд.

Текст: Іван Столярчук 

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.