Перше, що хочеться зробити, поки читаєш «Сатурніна» Зденека Їротки, перевірити, що раніше було написано – цей роман чи історії Пелема Вудхауза про Джівса. Хай би для того і довелося відволіктися на мить від пригод Сатурніна і його господаря. А це, скажу вам, нелегко.
Джівс старший за Сатурніна десь років на двадцять шість, Джівс Сатурніну явно доводиться кревняком, але Сатурнін в цій парі – таки не «бідний родич».
Класичний чеський роман гумориста-фейлетоніста Зденека Їротки починається з дивакуватої класифікації людей. Її відтоді можна дуже часто побачити в чеській популярній культурі. Початково ж гіпотеза ця належить доктору Влаху. Той мудрий чоловік у романі виконує роботу здорового глузду. Саме так, він тут відповідальний за «перевірку на реальність»; і то важливо знати, щоб оцінити загальний рівень тамтешнього абсурду і карнавалу. Отже, існує три психологічні типи людей. Припустимо, перед вами поставили повнісіньку миску тістечок «Картоплина», поки ви відпочиваєте в шикарній кав’ярні спокійного недільного ранку. Якщо належите до першого типу, то будете дивитися на ті тістечка аж до обіду, нерухомо і уважно, без обтяжливих думок. Другий тип зовні себе проявляє так само, просто дивиться на тістечка, а от в голові його вирує історія: якби він бомбардував солодощами відвідувачів кафе, що б з того було? І нарешті третій тип. Ці таки починають кидатися «картоплинами» і то винятково через чари самої ідеї таке вткнути. (Це ж анітрохи не дивно, що людський тип, який просто скуштує страву, гіпотезою Влаха не передбачений? Їсти запропоновані до сніданку тістечка в цьому світі є занадто адекватною дією.)
Оповідач неохоче, але констатує: він належить до першого типу. Тут же розкаже, що його новий слуга Сатурнін – ідеальний зразок третього типу. Протягом сюжету вони мають зустрітися на пів дорозі, десь «посередині» другого типу. Себто, обидва мають навчитися уявляти можливість вчинити абсурдно і по-дурному та не робити так щоразу все таки.
Сатурніну з його шаленою енергією нудно в цьому житті. Він прагне пригод і авантюр. А на службу наймається переважно до людей пересічних і занадто нормальних. І виключно через це він вигадує своєму новому пану нову особистість: спортсмена, авантюриста, героя-коханця. Ця роль тридцятирічному тюхтію наче й не підходила категорично. Але виховний процес пішов… Наступна «картоплина» полетить в того, хто візьметься переказувати сюжет «Сатурніна» і псувати тим задоволення від книжки.
Втім. Є ще люди (припускаю: зовсім ненормальні люди), які перед мискою «картоплин» спитаються: «А чому власне “Картопля”?». Між іншим, є вказівка в теорії доктора Влаха, що місцем дії має бути неодмінно шикарна кав’ярня. «Картоплина» ж – десерт таки дешевий, його роблять, щоб утилізувати залишки ванільних сухарів. Незбіг на незбігу в цій картинці.
Картоплю в раціон чехів вводили майже століття і не самими лагідними методами, а слово це у чеській повсякчас нагадує про «експортне» походження овочу з германських земель. Чужорідне звучання «картоплі», здається, важить. У Сатурніна не саме розповсюджене ім’я (він ім’я на відміну від пана господаря хоча б має зрештою). Сатурнін відсилає до Сатурна, цікавого тут не як дітовбивця, а як бог плодючості, на честь якого влаштовували карнавали-сатурналії. Сатурнін – чужинець і зайда, кілька разів в романі люди хапатимуться за думку: «Звідки він?» і тут же її забуватимуть. Доста тривожний малюнок у цього комічного персонажа. А тут ще звернути увагу на час написання твору – 1942-й. І в око впаде побіжно за сюжетом згадане затемнення вікон (двічі навіть згадане – так що точно не випадкове). Це у нас сатурналії в зачумленому місті відбуваються, комічні чеські куплети звучать із відчутно німецьким акцентом. Хоча тістечко тут не винувате, звісно.
А ще вам теж здається, що оригінальна назва того частунку, Bramborové тобто, елегантно відлунює в мені чарівної пани, в яку закоханих господар Сатурніна – Барбора Теребова? Мені здається. Їротка до жіночих образів дуже чуйний, між іншим, ми цю дівчину таки бачимо очима закоханого в неї чоловіка. І вона – солоденька-солоденька.
Та зовсім уже очевидний символізм: тістечко «картопля» – це їжа, що імітує іншу їжу. Оригінальна картопля (повсякденна, дешева і звичайна) перетворюється на десерт, отож щось за замовченням надлишкове і розкішне, але десерт той – так само дешевий і повсякденний, і звичайний. Так в романі і є: складне імітує просте, що імітує складне, але обоє – однакові за призначенням (втамувати голод чи розповісти кумедну історію). Грубо кажучи, феєрверк-авантюрист Сатурнін і його невротичний господар – це картопля і «картопля», і обох зараз швиргонуть в чиюсь безневинну голову.
В комедійній прозі найскладніше не перетворити героїв на маски, типажі, гротескні алегорії. Сатурнін – авантюрист, наприклад. Милий дідо, від якого оповідач має намір успадкувати мільйони, – ексцентрик. Тітка Катаржина, яка теж полює на спадок, – ханжа. Барбора – емансипатка. І таке інше. Їротка написав всього два романи, але мав гострий зір журналіста. Він зауважує якусь деталь, яка розриває зсередини типаж, що він його щойно і створив. Оте дівча, скажімо. Вона спортсменка, незалежна і вольова дівчина, кермує авто, має роботу і кар’єру, є активним суб’єктом у сексуально-романтичних стосунках. В одній сцені чоловік-розповідач підглядає за нею, роблячи вигляд, що читає газету. Вона вдягнена в короткі тенісні шорти. Над коліном у «нової жінки» є тонкий «дитячий» шрам. Чоловік розчулений і готовий її захищати від будь-чого. За мить вона розгромить його на тенісному майданчику на порох. «Емансипатка» вибухає іншим стереотипом – «діва в біді», образ стає складним і харизматичним.
Їротка в роботі з літературними штампами – еквілібрист екстра рівня. Щодо цього в «Сатурніні» є один злий жарт, явно самоіронічний. Сатурнін там доводить одного юнака тим, що міняє в його книжках сторінки, вклеює в одні романи розділи з інших романів – нумерація і шрифти збігаються, а от змісти ясно що ні. Але ошуканий читач підмічає підміну чи не в третій книжці тільки. Може Їротка саме тому написав тільки два романи?
«Коли я згадую про це сьогодні, то дивуюся, чому не лишився радше у ліжку, і думаю, чого можна було б уникнути, якби я ввімкнув струм уранці після сніданку. Якими мізерними з такої перспективи є всі спроби людей зазирнути за непевну завісу майбутнього, адже ми не знаємо навіть того, що чекає на нас наступної хвилини.
“Ви проживете щасливе сімейне життя, а на старості будете мати хворобу печінки”, – твердить ясновидець і не здогадується, що за годину його самого зіб’є автобус»
Текст: Ганна Улюра
