Мабуть приходить така пора, коли треба збирати камені. Останнім часом ми зустрілися з кількома проектами, присвяченими історії Одеського неформального мистецтва – про один з них, фільм Ігоря Гусева, присвячений галереї «Норма» я вже писала тут,  а зараз в WEartMuseum / Одеський музей західного і східного мистецтва відбулася виставка «Журфікси на Сонячній. 

Феномен Одеських квартирників Маргарити Жаркової та її друзів*  в роки застою». Квартирник – суто радянський феномен існування неформального мистецтва, який передбачає по-перше, високу степінь довіри між організаторами та гостями (враховуючи ймовірну можливість доносів), по-друге – тісне коло однодумців. Юлія Жаркова, донька Маргарити, організатор події,  в есеї, присвяченому виставці тут (текст-експлiкацiя до проекту “Журфiкси на Сонячнiй”) назвала проект «Iсторичною реконструкцiєю пiдпiлля епохи застою».

Підпілля – слово, яке асоціюється зі спротивом, і як я вже не раз писала тут, форми спротиву можуть бути різними, і мистецтво – одна з них. Квартирники на Сонячній тривали від відлиги через застій, і закінчилися тільки з перестройкою, бо необхідність в них відпала, але за цей чималий час вони встигли сформувати плеяду блискучих майстрів – Сергія Ануфрієва – найяркішого  концептуаліста Одеси, Валентина Хруща, Юрія Коваленка та ін…

Деяких з них на жаль вже немає з нами (зокрема художника-нонконформиста Миколая Новікова, який тут був представлений дуже нетиповою для нього технікою; або Бориса Айзенберга, який загинув на фронті, рятуючи побратима). І ми маємо бути вдячними колекціонерам та хранителям, що зберегли для нас роботи, представлені сьогодні в експозиції (Наталія Літвінова та Сергій Шольц, Наташа Айзенберг, Сергій Костін, Тетяна Вербицька та Фелікс Кохріхт, власне Юля Жаркова), та іншим небайдужим, хто допоміг організувати цей теплий (і ностальгійний вечір). 

Звісно саме ця плеяда нонконформистів і стала якщо так можна сказати, кінець-кінцем творчим мейнстрімом, гордістю Одеси і України, бо конформістського мистецтва не існує. Але саме для них, які (знов відсилаю до Юлі) «не мали змоги просуватися вперед у творчості, бо не було відгуку від товаришів, не мали змоги заробляти – не існувало навіть арт-ринку через обмеження радянської влади» спілкування у тісному колі однодумців мало суттєве значення, формувало їх і сформувало врешті-решт, як митців –  студенти Маргарити навіть перейняли стриману гаму її гобеленів, як було відмічене на відкритті.

Треба також відмітити дуже влучне оформлення невеликої зали (а навіщо велика, якщо квартирник), яка допомогла події перетворитися на щось на кшталт перформансу – з музикантами, вже традиційною чайною церемонією Сергія Ануфрієва, та небайдужою публікою… 

Марія Галіна

*Зокрема студентів архітектурного, де вона 20 років працювала викладачем.