Соломія Мороз – композиторка і флейтистка українського-канадського походження – учасниця музичної програми цьогорічного «Книжкового Арсеналу», що нещодавно пройшов у Києві. Мешкає у Британії. Концерт «Синтез Аеро Струни», в якому вона виступила із бандуристом Володимирем Войтом – один із найбільш незвичних: бандура й електронна музика. Про свою «українськість» та «канадськість», пошук нових звучань, руйнування музичних стереотипів і про своє бачення майбутнього нової музики Соломія розповіла Kyiv Daily. 

У Британії ви відчуваєте свою українськість?

Ні, скоріше відчуваю себе «дуже-канадкою». 

Тобто?

За моїм північно-американським акцентом англійці відразу визначають, що я з Канади. Крім того, звичаї, моє не британське виховання… Британці загалом досить стримані у соціальних відносинах. А я більш відкрита у спілкуванні. Можливо, це вплив мого українського виховання. 

В Україні часто буваєте?

Так, останнім часом навіть частіше, ніж у Канаді. В Україні гублю свою «канадськість». Мені тут страшенно подобається, я хочу допомагати друзям, колегам, всіляко підтримую культурний розвиток. Тут дуже багато музикантів, які прагнуть міжнародної співпраці. Намагаюся сприяти реалізації різних проектів.   

Ви спершу були просто флейтисткою, а тоді стали також композиторкою? Як внутрішньо перестроюєтесь із виконавства у композиторство, і навпаки? 

Я навчалася на бакалавраті і по флейті, і по композиції. Завжди мала бажання не тільки виконувати музику, але й творити її. Чесно кажучи, перестроюватись із виконавства у композиторство і навпаки у мене досить легко виходить. Можливо, тому, що я вже дуже давно займаюся цими двома напрямками професійно. Колись дійсно треба було себе ментально настроювати на різні сфери. Але відколи граю свою авторську музику, внутрішніх перестроєнь практично немає. 

Ви маєте докторський ступінь із композиції. Ризикну спитати, про що ваша дисертація? 

Про композицію з міждисциплінарними і тілесними підходами у камерній музиці. Я вживаю також електронну й інструментальну музику, іноді із сенсорами. 

Що таке «тілесні підходи у камерній музиці»? 

По-англійськи це embodiment, тобто втілення звуку у рух та жести, і навпаки – керування музики цими жестами.

Цікаво, хоч і не зовсім зрозуміло. Ви викладаєте?

Композицію – ні. Даю приватні уроки гри на флейті. Тепер більше працюю з людьми із обмеженими можливостями. Це робота зовсім немузична, радше, соціально-адаптивна, але досвід цікавий.

Хотіли б викладати композицію? 

Так, дуже би хотіла. 

Чого б ви навчали своїх учнів передусім?

Напевно, не обмежувати себе якимось переконаннями, уявленнями про музику та композиційні підходи. Вчила би бути відкритими до різних напрямків у процесі пошуку самих себе, свого стилю. Також дуже важливо постійно ділитися власним досвідом з колегами, приймати і переймати чужий досвід. Якщо й критикувати когось, чиюсь творчість, то робити це із пошаною. 

Як народилася ідея проекту, що ви представляли в Києві?

Я познайомилася з Любою Морозовою, авторкою й кураторкою музичної програми «Книжкового Арсеналу», коли вона була в Хаддерсфілді, як делегатка з України. Хаддерсфілд – містечко на півночі Англії, цікаве тим, що тут проходить найстаріший в Європі фестиваль сучасної музики. Люба приїхала на цей фестиваль і шукала виконавців з Англії для своєї програми. Я їй декого порадила, але подумала, що й сама можу дещо запропонувати. Це наша програма із бандуристом Володимиром Войтом. Ми з ним давно знайомі, ще із часу його канадських гастролей (це було ще задовго до пандемії). Маємо з Володею спільні творчі інтереси: сучасна музика, імпровізація; крім того, мій вітчим – бандурист Віктор Мішалов. Володя Войт грає на Харківській бандурі. Для мене цей інструмент завжди був символом нелегкої української емігрантської історії. Ми знаємо про всі ці переселення бандуристів, багато з них залишилося за океаном. Хтось оселився в Америці, хтось – у Канаді, хтось – в Австралії. Але майже всі вони продовжували свою справу. Так ось, я запропонувала Любі цю нашу програму, й вона відразу сказала: «О, чудова ідея!». 

Любина музична програма приурочена до 150-річного ювілею Лесі Українки та 180-річного ювілею її дядька, Михайла Драгоманова. Ваш концерт якось перегукується із цими постатями?

Назва програми – «Сім струн для дядька Михайла» – виникла вже після нашої зустрічі в Хаддерсфілді. Але коли я про неї дізналася, то розуміла, що назву слід тлумачити у широкому сенсі, вона метафорична. Тому тут немає і не повинно бути прямих зв’язків чи натяків на поезію Лесі Українки. Завдяки цьому програму вдалося зробити дуже різноманітною. Це всього чотири концерти і всі вони дуже різні. Наприклад, тут звучала музика українських шістдесятників. Водночас, об’єднуючим фактором тут стали струнні інструменти, бандура – одна з них. 

Бандура і електронна музика – досить незвичне поєднання. Ви хотіли здивувати публіку, зруйнувати стереотипи? 

Для мене будь-який інструмент може бути частиною мого звукового світу. Мені цікаво розширювати темброву палітру, шукати нових музичних барв та інтонацій. Звичайно, я завжди хочу трошки здивувати публіку. Бандура – взагалі дуже цікавий інструмент, особливо на Заході він сприймається з великим інтересом. Втім, цього разу я хотіла не просто здивувати слухачів, а показати, наскільки чудово й сучасно із повністю новими композиційними підходами може звучати флейта й бандура, підсилені електронною музикою. Це заслуга також Володі Войта, він дуже відкритий до всього нового, і сам запропонував чимало цікавих ідей. Так народився наш дует SAS (Strings Air Synthesis). Стосовно стереотипів, то так: багато хто думає, що бандура – інструмент старого світу, але це не так.

Ваша програма – це була суто імпровізація чи вона включала авторські композиції? 

Лише дві композиції – це була імпровізація, а більшість творів повністю структуровані. Крім моїх авторських робіт, звучав, наприклад, твір Юліана Китастого, було декілька композицій Володі Войта. Володина бандура була настроєна у мікротональній темперації, тобто це не був звичний темперований стрій. Тому я мислила геометрично, уявляла трикутник, лінії, будувала навколо них композицію. У мене був синтезатор і я також грала на флейті. 

Як би ви оцінили рівень сучасної музики в Україні? 

Мій досвід дещо обмежений музичними середовищами Києва та Львова. Але із того, що я чула, можу сказати, що рівень доволі високий. Особливо у виконавстві. Музиканти дуже зацікавлені грати і вивчати сучасну музику. Разом з тим, у композиторстві очевидно є певні складнощі – як в освіті, так і у функціонуванні цієї сфери. Інакше так багато композиторів не виїжджали б закордон на навчання, причому, дехто там і залишається. В Україні, мені здається, дуже важко вижити композиторам, якщо вони заробляють на хліб одними лише замовленнями. Попри все, тут є цікаві композитори, які пробують об’єднувати композицію з іншими напрямками, наприклад, музичним менеджментом. 

Чи можна сказати, що майбутнє сучасної музики – за електронікою? Чи акустика теж має свої невичерпні ресурси? 

Це цікаве питання, тут можна роздумувати вічно. Дехто каже, що майбутнє всієї культури – не лише музики – за електронікою, штучним інтелектом і т. ін. Я не прихильник таких категоричних висловів. Зрештою, я сама створюю музику електро-інструментальну. Усвідомлюю великий вплив цифрової науки і культури на діяльність людини, але не без самої людини, без людини нічого не було б. Тому, думаю, акустична музика буде розвиватися паралельно з електронікою. Іноді – всупереч їй (як, наприклад, Wandelweiser, є такий напрямок дуже тихої інструментальної музики), а іноді – одночасно з електронною і мульти-медійною музикою.

Довідка: Соломія Мороз народилася 1981 року у Львові. Мати – піаністка, викладачка фортепіано, акомпаніаторка для балету. Батько – художник, помер під час служби в армії. Коли Соломії було 12 років, мати вийшла удруге заміж і сім’я переїхала до Канади. Вітчим – бандурист, дослідник українського кобзарства Віктор Мішалов, засновник і очільник Канадської Капели бандуристів у Торонто. Закінчила консерваторію у Торонто й музичний факультет Університету в Оттаві. Навчалася у Монреалі, де отримала магістерський ступінь, а також в амстердамській консерваторії у Голландії. Завдяки стипендії від Канадського уряду вступила у докторантуру британського Університету Хаддерсфілда. Постійно бере участь у різноманітних фестивалях нової музики («Gaudeamus Muziekweek», Міжнародні літні курси нової музики в Дармштадті, Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти» у Львові та інші), виступає, як флейтистка, у дуеті Electric Noise та з колективом Thin Edge. Живе у Манчестері. 

Текст: Олеся Найдюк

ФОТО: Zhenia Perutska