Валік Лапшин, «Фентезі» — Artodessa та виставка Кирила Куленка на «Книжці».
Минулого тижня в галереї Artodessa (Літній театр Міського саду) відкрилася виставка нових творів Валіка Лапшина – як кажуть у анонсі, «плоди творчої діяльності автора протягом періоду з 2022 до 2024 року». Валік Лапшин – молодий, але вже відомий митець (тільки в інсті в нього вище за 5 тис. підписників).
Колись Валентин задався ціллю повернути глядачам інтерес до фігуративної живописи, синтезуючи традицію та елементи масової культури. Ця виставка з назвою «Фентезі» не виняток, бо як сказано у супроводжуючому матеріалі галеристів, у роботах просліджується «помітний вплив естетики коміксів», створюючи світ, в якому «художник відкриває двері до альтернативної реальності» (Марія Аврамова). Звісно, світ, який зараз спирається на цифрові технології, може пропонувати нам безліч варіантів альтернативних світів, тре однак пам’ятати, що насправді комікси існували і мали своїх дуже серйозних арт-поцінювачів задовго до появи цифрових технологій. Це дуже складний та розвинений жанр, що випрацював безліч арт-стратегій – варто згадати «Вартових» Алана Мура та Дейва Гібонса щоб урозуміти до яких висот дійшло мистецтво коміксів в наші часи.
Тому «коміксовість» робіт дуже умовна – тут, скоріш, ми маємо серію ілюстрацій до неіснуючого фантастичного роману (недарма виставка носить назву «Фентезі»), де ельфи (а можливо й не тільки ельфи, а скажімо умовно, «справжні» квадробери) співіснують на рівних з людьми, вступають з ними в складні стосунки, зокрема сексуальні, тощо. Насправді саме це (а не комиксовість робіт, яка дуже умовна і виказує себе переважно в спрощенні художних засобів та «пласких» яскравих кольорах – тут додам, в даному випадку це дійсно свідомий прийом, бо на виставці є й інші роботи, виконані в дуже складних техніках) і є дуже сучасна інтерпретація дуже старої теми – відношень «своїх» та «інших». Справа в тому, що саме цифрові технології дають можливість будь-кому приміряти будь-яку маску, брати будь-який аватар. Мабуть, якщо світ не загине від якоїсь природної або штучної катастрофи, ми прийдемо до того, що гострі ельфійські вуха, або припустимо, пухнастий хвіст в людському суспільстві існуватиме в реалі. І тут виникає старе як світ питання. Ми так любимо припускати можливе існування «мультівидових» світів, де нарівні з людьми існують, ну, скажімо, ельфи і гобити (або неандери та інші гомініди), і здається, судячи по безлічі наявних інтерпретацій, залюбки би перенеслися в один з таких світів (принаймні попит на таку продукцію є, й чималий). Але в реалі наше відношення до реальних чужих зовсім не так толерантно, як би нам хотілося уявляти собі. І як на мене, уявні світи з уявними чужими – це, скоріш, терапія, в даному випадку арт-терапія, яка перетворює нашу природну недовіру і агресію стосовно «іншого» в дещо умовно позитивне.
Певним чином доповнює цю історію одноденна виставка під відкритим небом – звісно, на «Книжці» – цифрового мистецтва Кирила Куленка, який взагалі працює в цьому галузі (ми бачили його виставку в Діалогах ).
На Книжці він презентував згідно з його словами, роботи, які відмовилися брати галеристи – тобто зображення потворних персонажів. До речі, примусити ШІ намалювати тобі саме потвору не так легко як би здавалося, через засвоєні алгоритми, бо безліч замовників бажають отримати щось красиве. Так ось, те, що нам здається потворами, з того ракурсу, про який я вже казала вище, може бути просто «іншим» – будь яке інше ми здатні сприйняти як потвору, і навпаки. До речі тут ми теж маємо синтезе сучасної поп-культури (бо що таке малювання через ШІ, якому простодушні замовники оту поп-культуру нав’язують) та, я би казала, просування певної ідеології толерантності до інших та різноманітності світу. Хоч мармизи на роздруківках, як на мене, дійсно провокативно-огидні 😊, особливо через контраст з блакиттю осіннього одеського неба, та вируючого життя під ним.
Марія Галіна
