Свій перший роман Анастасія Нікуліна написала у 2013 році, він (у вигляді п’єси) став переможцем «Коронації слова» у 2016 році. Ії «Сіль для моря» здобула міжнародну українсько-німецьку літературну премію імені Олеся Гончара 2018 року в номінації «Проза» та відзнаку «Найкраща книга для підлітків» за підсумками року премії «Глиняний кіт – 2018». Повість «Зграя» потрапила в довгий список премії «Книга року BBC-2018». І от зараз — у видавництві Vivat вийшли «Викрадачі снігу» — зимове фентезі. Анастасія Нікуліна розповіла Kyiv Daily про те, як (чому, та для кого) писалася ця книжка. Та про два світи: наш і чарівний підземний, у якому живуть чорноборці.

Визначимося з жанром, «Викрадачі снігу» — це різдвяна книжка і це фентезі. Що ще?

— Пригоди. Подорож. Гумор. Родинні цінності. А ще в основі давня українська традиція плести різдвяних «павуків»-оберегів. Сьогодні такі павуки – популярна прикраса інтер’єру, і звуть їх геометричними фігурами. А насправді вони – наші!

Чому взагалі фентезі? Чому не реалізм, звичайні діти та тварини?

— «Викрадачі» – зимова історія, а взимку якнайбільше хочеться казки. Хочеться бачити щось чарівне у звичайному. Хочеться свята, пригод, чарівних світів і щоб все закінчувалось тепло й душевно. Хоч зима – холодна пора, але здається, саме взимку наші серця найбільше розмерзаються. 

Що було відправною точкою — ідея, світ, герої? Хто з них?

— Два роки тому весь грудень не було снігу. Виходиш на вулицю і настрій одразу йде на дно. Мене це страшенно бісило, а до голови лізли думки: а що як снігу більше не буде взагалі? І… 

Я побачила бруднющого малого, який вперто лазить між закинутими гаражами по калюжах. Його всі чіпають, питають, куди він, нащо то йому, де його батьки. А він втікає від усіх, бо щось шукає. А точніше – когось. Що могло вигнати дев’ятирічного хлопця з теплого дому самого в мерзокапосну хляпу? Тільки бажання допомогти. Тільки бажання врятувати. Бажання зробити хоч щось. Навіть у дев’ять ти можеш змінити світ. Свій світ. Світ своїх батьків. І світ своїх дідусів та бабусь. І навіть… Повернути сніг? 

Розкажіть, як ви створювали світ «Викрадачам снігу»

— Це одразу два світи: наш і чарівний підземний, у якому живуть чорноборці. Для нашого світу я вечорами досліджувала калюжі біля гаражів. А для підземного – надихалась горами, печерами, стародавніми палацами та пішла на шінкендо. У творі чорноборці володіють даґами – схожими на катани. У мене є катана і я подумала – варто навчитись нею володіти.  

Чи ви наділяли персонажів «ВС» рисами свого характеру?

— Свідомо писати і думати, що от Річі буде такий самий добрий, як я, а Кір – такий самий впертий, – не моя історія. У письменництві це може відбуватися несвідомо. У кожному герої є частина мене, адже я їх пишу. Люблю створювати цілісних персонажів, які не раз мене дивують, бо хочуть поводитися по-своєму у моєму ж тексті. І загалом цікавіше закинути героїв у знайомі декорації і побачити, як вони звідти будуть вибиратися. 

Ця книга — частина історії? Бо фентезі любить серійність, Саги — чи якогось продовження не буде?

— Для мене як читачки найгірше –  прочитати книгу і дізнатися, що це тільки перша частина. А друга, можливо, пишеться, а може й ні, або взагалі їх буде десять. Мабуть, тому як авторка, я люблю писати цілісні, завершені історії, які не вимагають продовження. Але ніщо мені не завадить написати нові пригоди з цього ж світу з уже знайомими героями. Та це вже – інша історія. ☺ 

Поки книга писалася, чи відчували ви, що персонажі починають жити своїм життям?

— Це найцікавіше ☺ Коли пишу про героя, я розповідаю не про вигаданого персонажа, а про справжнього. Він справді живий, він існує, у нього є минуле, є страхи, мрії, бажання. Я бачу, як він може повестися у певній ситуації. А потім раз! – і герой мене дивує. Він поводиться не так, як я очікувала. Всі герої – скарбнички з таємницями, які ти відкриваєш уже в процесі писання. І коли тобі здається: ти знаєш про нього все, ти ж його створив – о ні. Не все. Далеко не все. 

Чи існує ваш внутрішній канон для фентезі? Як ви працюєте з вигаданим світом?

— Мабуть, найбільший внутрішній канон – світи Толкіна і Мартіна. Для мене світ – це карта. Я мушу це побачити. Малюю картинку в голові і заходжу на Pinterst: збираю собі візуал, і світ одразу набирає матеріальності. Реалістичності світу додає побут. Що роблять герої щодня, як вони прокидаються, що їдять, де беруть їжу, як працюють, де вчаться, чому вчаться. Це розуміння, як цей світ існує у звичайному режимі – поза основною пригодою. Це не обов’язково має бути в тексті, але як авторка я маю для себе це розуміти. 

У який момент ви зрозуміли, що історії, про які думаєте, потрібно записувати?

— З дитинства писала у зошитах, згодом перейшла на клавіатуру. Моменту: «клац! Я мушу стати письменником» чи «клац! Я мушу записати цю історію» не було. Я не думала, що буде з моїми історіями потім, я просто писала. У цьому, мабуть, найбільший кайф. Ти ні на що не відволікаєшся, не хвилюєшся про читачів, відгуки, гонорари, обкладинку, видадуть-не видадуть, ти просто там, де хочеш бути і робиш, як хочеш. 

Зараз я розумію, що історії треба записувати, бо я їх забуду. Особливо ті, що приходять вночі чи перед сном. Тому записую все в телефоні. Часом ідея відгукується, часом ні – і я її видаляю. 

Дитяча література — складне поле, навіть у світі дорослих не так однозначно, що таке добро і що таке зло. Як ви, дитячий письменник, думаєте: чи існують недозволені теми для дитячих книжок?

— Чим складніше тема, тим легше про неї хочеться писати. Щоб вона не підштовхувала до прірви, а навпаки – давала надію. У мене так було з «Сіллю для моря» і тематикою самогубства. Я писала її для батьків, а читають у тому числі й діти. Психолог рекомендує цю книгу з 8 років. Я думаю, що важливо говорити про те, що тобі болить. 

І взагалі так класно, що письменники пишуть на гострі теми – читаєш і знаєш, як би ти поговорив на цю тему зі своїми майбутніми дітьми. 

Є відома скарга: сучасні діти дуже мало читають та більше часу приділяють гаджетам. Що з цим робити?

— Якщо ми говоримо про умовний «дитячий» маркетинг – то це яскраві, кольорові обкладинки і цікаві сюжети. Ще добре працюють трейлери. З гаджетами ми все більше стаємо візуалами. І якщо показати дитині короткий фільм про те, що її чекає у книзі, – її може це зацікавити.  

Можна заходити з боку інтересів:  що цікавить дитину зараз? Єдинороги – книга про єдинорогів. Тік-ток – книга про блогера-тік-токера. 

Пам’ятаю експеримент з хлопцями на футбольному полі. Вік – 10-14. Питаю: читати любите? Нє. Чому? Нудно. А якби це була книга про відомого футболіста, читали б? Ну… А якщо про таких, як ви – хлопців, які грають в футбол, – читали б? Ну та, можна. 

Згадуючи осінні зустрічі у школах – всюди по-різному. Але загалом сучасні діти читають. Мангу, комікси, графічні романи. Люблять трилери, жахастики, містику, твори про сучасність. Менше цікавлять романтичні книги. 

Чи є для вас різниця у якому жанрі писати?

— Цей жанр має мені подобатися. Часом я знаю, що буде – як з «Викрадачами», часом історія змінюється сама, як було з «Більше нікому», який з фентезі перетворився на трилер. От зараз прийшла назва нового твору разом з кількома епізодами, і я бачу його містичним, а от чи поясниться містика у фіналі, чи залишиться містикою – це вже мені розкаже сама історія. Коли напишеться. ☺

Які книги ви любите читати?

— Обожнюю трилери: Мейн, Фітцек, Еботт, Керк, Рут Веа, Кінг і водночас душевність Бакмана та підтексти Маріам Петросян. Психологічні теми: Ялом. Мандрувати фентезі-світами: Голі Блек, Сари Маас. Ціную якісний гумор у книжках. Читаю сучасну українську літературу. Обожнюю комікси: «Гарлін» та серія «Сага» – мої улюбленці. Читаю манги – зараз це третій топ «Ательє чарівних капелюхів». Нонфік про творчість, сторітелінг, роботу мозку, психологію. 

Анастасія, ви — дитяча письменниця?  Чи є у вас плани сісти та написати щось для дорослих?

— «Я не обмежуюсь одним жанром. Якщо запхаєте мене в коробку, я виберусь звідти», – каже Колін Гувер. Це й про мене. 

Я не дитяча письменниця. І не підліткова. Не люблю обмежень однією книжковою поличкою, бо й сама маю багато інтересів. Експериментаторка, люблю працювати з різними жанрами і писати для різного віку. Бо до мене приходять різні історії і я хочу розповісти їх усі ☺. 

Спілкувалася Віка Федоріна