Любитимуть такими, які є

Анна Біленька

Розмова з письменницею і журналісткою Анною Біленькою про життя в Нідерландах різницю виховання дітей в Україні та Європі та неможливість мовчати, коли писала роман «Летіла в небі чорна птаха».

— Анна, розкажіть, як вам писалося? Як читач я схильна думати, що якщо важко мені, то письменникові було ще важче. Він же під час писання жив всередині цих подій. Це що — «не можу мовчати»?

З моменту, як я зрозуміла, що писатиму роман «Летіла в небі чорна птаха», до моменту, як він, нарешті, народився, пройшло майже три роки. За цей час чого тільки не було: і повного розчарування, і безумовної радості, чим займаюся. Тому сказати, що це був натхненний процес, де сидиш на підвіконні й замріяно пишеш — так не було. Це як пригода, де, щоб виписати героїв, треба, щоб і собі боліло, бо якщо письменник не відчув емоцій героїв, то читач точно не зрезонує. 

Щодо «не можу мовчати», то це абсолютне попадання: три роки тому я взяла двісті інтерв’ю про страхи у незнайомців зі всього світу. Це був глибинний процес, коли тобі відкривають такі скелети, про які мовчати неможливо. Тому герої «Птахи»: художниця із Нідерландів Лілі, сирійський біженець Ірван та син українських емігрантів Роберт — реальні. Звісно, перероблені повністю, і, як пишуть в кіно “будь-які збіги випадкові”, але про їх історії мовчати не вийшло, і тому писалося.

— Як ви собі уявляли читача цієї книги? Чи можна її назвати повістю тільки для підлітків?

Коли почала писати, ніяких читачів не уявляла. І хоча вісім років у маркетингу в мені протестували й намагалися сформулювати цільову аудиторію, я писала в першу чергу, тому що не могла цього не робити. З самого початку підозрювала (але точно не усвідомлювала), яка це буде дорога випробувань та трансформацій.

Вже пізніше, коли дала почитати подрузі, перший раз почитала редакторка, я продумувала план для просування «Птахи», зрозуміла, що основна аудиторія роману — це жительки великих міст, від 18 до 35 років. Але навіть ця градація аудиторії мені не подобається. Куди глибше говорити, що «Летіла в небі чорна птаха» для аудиторії, яка любить заглядати за куліси, коли закінчується спектакль. Це аудиторія, яку не влаштовує та інформація, яку хочуть нав’язати й вона шукає відповідей.

А в такому випадку ні вік, ні соціальний статус, ролі не грають.

Роман «Летіла в небі чорна птаха» для аудиторії, яка любить заглядати за куліси, коли закінчується спектакль. 

Анна Біленька

— Що найголовніше зафіксовано у вашій книзі?

Мені дуже хотілося передати ідею, що у людей, як і у перелітних птахів, є внутрішній компас, який завжди знає, куди нам. Головне до нього дослухатися.

Інколи, щоб почути внутрішній голос, треба відмовитися від якихось соціальних зв’язків, стати незручною, мати силу сказати «мені так не подобається», і т.д. 

Але все те, що починається, коли починаєш йти за собою, тим, що резонує серцю, наче прокидаєшся, і вітер в крилах завжди є.

Окрім цього, в романі підняті теми ціни еміграції; шляху до себе; наслідків війни; емоційного здоров’я; життя в Нідерландах; неекологічних сімейних стосунків; боротьби творчості та грошей; залежності від соціальної думки; відношення до біженців у Європі.

— Діти ростуть — відносини в родині міняються. У нас в суспільстві є культура промовляння відносин між батьками й дітьми?

Мені важко говорити на цю тему, тому що я сама ще не мама, але, порівнюючи відношення до дітей в Україні та Нідерландах, де живу останні сім років, різниця у відношенні до дітей є. Тут батьків вчать, що дитина — це окрема особистість зі своїми потребами, емоціями та бажаннями. Навіть, якщо це полежати посеред торговельного центру, бігати босоніж у +10 чи не вдягати шапку. На жаль, таке відношення до дітей в Україні зустрічається рідше.

Все впирається у відношення до дитини, як до особистості чи як до моєї дитини. Бо якщо перший варіант, то буде діалог, а якщо другий — то роби, як тобі сказали, я краще знаю. Зрозуміло, де будуть більш відкриті стосунки.

— В чому трагізм підліткового віку — і для дитини, і для батьків?

Як каже моя подруга: «Всі проблеми людей через їх не-розмови», я б додала,  що й у замовчуванні емоцій. Головна героїня Лілі бачить, як батьки відносяться до молодшої сестри: більше уваги, і, здається, любові. Дитяча психіка не розуміє, чому вчора любові було порівну, а сьогодні по-іншому. Батькам немає часу пояснювати, і восьмирічна Лілі захищає себе, як може: вона вигадує ситуації та світи, яких не існує, і так сильно в це вірить, що вже і в дорослому віці не завжди розуміє, де правда.

У книзі How to Talk So Kids Will Listen & Listen So Kids Will Talk пропонують такий інструмент: описувати, а потім говорити, що відчуваєш з приводу цієї чи іншої ситуації. Наприклад: «я бачу, що ти розкидала всі іграшки й плачеш, мені сумно бачити тебе такою». Після цього робити паузу, щоб і дитина мала можливість виразити свої емоції. 

Я працюю у школі для дітей-білінгвів і кожен раз захоплююся, як у дітей є рішення до будь-якої ситуації, якщо тільки їм дати трошки більше часу, безпечний простір і відчуття, що їхня думка важлива.

Анна Біленька

З іншої сторони, коли батьки замовчують свої емоції, то як можна очікувати взаємної віддачі, коли діти підростають? Вони ж звикли, що батьки завжди лише про них, і ніколи про себе.

Цей аспект я також намагалася передати у книзі: в Нідерландах є правило «щаслива мама — щаслива дитина». Дітей не ставлять на п’єдестал, не їм вклоняються, а продовжують жити й займатися своїм життям, з урахуванням, що в ньому тепер ще одна людина.

— Що заважає батькам у цих відносинах — наприклад, відчуття всевладдя стосовно своєї дитини. Це відчуття обманює і засліплює.  Що ще?

Так склалося, що до дітей відносяться з надмірною турботою, тим самим зменшуючи простір, де діти вчаться самі. Замість тисячі «не чіпай праску, гаряча» дати торкнутися. Зараз на мене полетять помідори, я ж не мама, але можливість набуття власного досвіду, а не тому що я краще знаю, це місце, де росте особистість, яка вчиться на своєму власному досвіді, має свою думку і готова згодом нести відповідальність.

Так сталося з одним із головних героїв «Птахи», сином українських емігрантів в Нідерландах, Робертом. Його батьки приїхали на чужу землю будувати нове життя, ціна помилки була занадто висока, тому мова про творчу професію, Роберт мав схильність до такої з самого дитинства, навіть не велася, бо це не перспективно, нестабільно і т.д. Натомість дитині розповідали, що юрист/економіст/підставте будь-яку професію, що, на думку батьків, годуватиме дитя у майбутньому, — підходить краще. Питання про щастя окремої особи не приймалося до уваги взагалі. Не тому що не любили, а тому що хвилювалися, мали свій, часто негативний, досвід.

Любитимуть такими, які є

Тому в Нідерландах в одинадцять років складають екзамени, результати яких визначають схильності дитини та майбутні навчальні заклади. Фактично, від здібностей у такому віці, визначається, яку професію матимеш далі. І навіть якщо це столяр, це буде щасливий столяр, який працює по рівню своїх здібностей. Це не буде економіст, який всю дорогу викладався по максимуму, переживав приховані депресії та врешті решт ніким не став, і розчарував батьків.

Яку б дорогу не обрали батьки у відношенні дітей, наслідки будуть. Здається, що єдине правильне рішення — це безумовна любов. 

— Розкажіть про себе: чому ця тема стала важливою для вас?

Є одвічні теми, й питання батьків-дітей одна із них. Лілі шукає дорогу до себе, заховавшись в ілюзорному житті, Роберт повстає проти, здається, тиранічного батька, а Ірван ризикує життям, щоб врятувати сім’ю. Історії, яки мені розказали двісті незнайомців декілька років тому, не могли просто згнити у шухляді, вони, по-перше, показали, як може бути інакше, а по-друге — що ми всі ну дуже схожі, всупереч релігії, колір шкіри чи національність. Мені боліли ці історії, і, здавалося, не мала права промовчати.

Ми різні, з несхожими потребами та почуттями, і якщо буде місце, де прийматимуть і любитимуть такими, які є, а не тому що.., проблем у стосунках буде менше, а психологічно здорових людей більше. Хоча тоді нам, письменникам, доведеться шукати інші теми, але це вже зовсім інша історія.

Замовити роман тут. 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *