Голос між небом і землею

Світ «Кассандри»

В київському драматичному театрі імені Франка знову звучить «Кассандра» за однойменною драматичною поемою Лесі Українки. Вистава про гірку правду, невідворотне майбутнє і про людей, які оглушені брехнею й безпорадно сліпі перед істиною. 

В режисерській концепції «Кассандри» Давида Петросяна особлива роль відведена звуку. Музичне оформлення спектаклю посилює пророчий зміст твору письменниці, та апелює як до нашої свідомості так і до архаїчних інстинктів. Звукове оформлення вистави Давид Петросян створював разом із Сусанною Карпенко, яка стала хормейстром вистави. Сусанна – співкерівниця фольклорного ансамблю «Божичі». Минулого року під її керівництвом як хормейстера франківці поставили «Украдене щастя» (2020). До цього був також досвід роботи з режисером Дмитром Богомазовим: «Morituri te salutant» (2013 – муз. оформлення) та «Радість сердешна, або Кепка з карасями» (2014, хормейстерка, в Київському театрі на Лівому березі). Вона створювала музичне оформлення до режисерських робіт Андрія Приходька: «Райськеє діло. Автопортрет перед дзеркалом» (2012), «Лунаса» (2019), і була автором музики до його спектаклю «Життя – це сон» (2017). Досконало володіючи фольклорним співом Сусанна Карпенко привносить в постановки драматичних театрів народний голос через автентичну манеру виконання. Так сталося і в «Кассандрі».

Звукове полотно вистави складається з різних пластів: людський/народний голос («голос тілесний», «голос душі»), звучання академічної музики, яку підбирав до спектаклю Давид Петросян, а також містичний, потойбічний фон, що створюється електроакустичними засобами (звукорежисери – Дмитро Дроздов, Владислав Коломійченко) та спеціальними шумовими ефектами, котрі виникають від застосування символічного реквізиту.

Світ людей у виставі поділяється на два полюси – на одному із них троянці, як уособлення наївного, приземленого, цілком архаїчного ядра, а на іншому полюсі – Кассандра (Ксенія Баша) – людина, яку відрізняє від інших божественний дар передбачення. Ці два полюси, окрім смислового наповнення, протиставляються за своїм музично-звуковим рішенням. Троянки – молоді дівчата – ніби ті чарівні німфи-мавки, які безперервно вигукують, чи то пак виспівують хором якимись пташиними інтонаціями. Їхня звукова партія наскрізь пронизана гуканнями-закликами: «хвалився він що піде в бій сьогодні і всіх своїх лідійців поведе, і що не зайде сонце як вже буде розбите вдень вороже військо» — як заклинання на успішний похід лідійського царя Ономая (Павло Москаль), і  речитацією в унісон з вигукуванням наприкінці фрази, що характерно для народного співу й пов’язується в українській традиції зі зверненням до потойбічних сил та душ померлих.

Світ «Кассандри»

Кассандра ж немає у своєму голосі інтонацій казкових чи легких. Вона плаче-голосить, згадуючи брата Паріса. А інколи вони кричить – кричить, коли народжуються пророцтва, чи від відчаю. Цей крик і плач є лейтмотивами вистави, її атмосферою, символом внутрішнього і зовнішнього протистояння Кассандри та троянського народу, який їй не вірить.

Ще плаче Поліксена (Снігур-Храмцова Ганна),  яка чекає на шлюб, але йому не судилось відбутись. Плаче Андромаха (Мамчур Олена) від горя та туги за чоловіком. А крик звинувачень, крик страху та відчаю виникає повсякчас в усіх троянців як одна можлива зброя слабкого духу перед невблаганною долею. Єдиним, хто просто і відкрито промовляє у виставі є коханий Кассандри – Долон (Печериця Олександр). Його мова тиха і мирна, як і сам герой, що уособлює невинну жертву на полі кривавої війни.

Цікаво, що негативний персонаж вистави – Гелена (Косолапова Світлана) – одна з усіх співає і сміється. Проте сміх цей страшний, а спів – магічний, заколисуючий, заманливий. Кассандра до неї мовить – «і ти і смерть – обидві рідні сестри». І справді, саме Гелена, а не Кассандра, справжня віщунка лиха та смерті у спектаклі. Її тиха присутність пронизує всю дію: вона легко і залюбки подає героям зброю, і всім своїм спокоєм та царською впевненістю протиставляється схвильованій Кассандрі, яка бачить її єство, але не може зупинити. Адже долю відвернути неможливо. Голос Гелени звучить ніби з потойбіччя – загрозливий сміх, зловіщий шепіт, гіпнотичні повтори низхідної однотипної інтонації (мала терція) в момент маніпулюванням Кассандрою та спокушанням її. І все це доповнюється акустичним відлунням, що нагадує про нелюдський, безжалісний простір, що немає часу.

Потойбічний світ ще звучить у дзвіночках: вони звучать протягом всієї вистави і постають неначе тихим передвісники лиха, символом передбачення похоронного дзвону загибелі Трої; стук дерев’яних палиць, що кількісно поступово збільшується – як неминучість, невідворотність подій; електро-акустичне завивання вітру – передвісник бурі; брязкіт ланцюгів – передбачення долі Кассандри, що могла стати рабинею в шлюбі з Ономаєм.

Світ академічної музики у виставі нерозривно з’єднаний з електроакустичним фоном. Проникаючи в цей фон та об’єднуючись з людським голосом композиторська музика додає нові смисли. Tabula rasa (Silentium) Арво Пярта звучить, коли між Кассандрою та Геленом (Акмал Гурєзов) відбувається розмова про правду і неправду. В цей час через флажолети струнних, що звучать все вище і вище, зображується підйом від землі до небес, прокладання шляху до єдиної можливої істини, символ наближення кінця.

Особливо влучним є підбір уривку з «Страстей по Іоану» Й. С. Баха (перший хор «Боже, Господи наш»), що з’являється наприкінці вистави після фінальної фрази Кассандри, котра незважаючи на всі свої страждання оптимістично проголошує: «Кассандра все неправду говорила. Нема руїни! Є життя!». Цей хор органічно вписаний в ситуацію і демонструє звільнення Кассандри від її важкого тягаря і від всього людського, відкриття нового, правдивого світу.

Християнські символи пронизують всю виставу: в роботі з декораціями (імітація хрестів), використанням реквізиту («райські яблука»), вживанням певних фраз («Радуйся, царице», як «Радуйся, Маріє»), сценічною інтерпретацією героїв (Кассандра – пророчиця/перша жінка з гріхом/мучениця.., Долон – символ пролиття невинної крові/мученик, троянці – маловіри і т.д.). Тому не дивно, що на завершенні звучить саме музика Баха. Режисерський вибір не викликає дисонансу в сприйнятті, навпаки – дозволяє зрозуміти текст драми по новому, читаючи її між рядків.

Отже, в звуковому світі «Кассандри» в постановці Давида Петросяна переплелися архаїка та сучасність, звукова магія та християнський світ. Поєднання фольклорного співу, зразків академічної музики та електроакустичного фону – сьогодні це все демонструє творчі пошуки сучасного українського театру, де охоче експериментують з музикою. 

Текст: Наталія  Носаченко

Фото: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

Найближча вистава 26 травня, квитки тут.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *