Цитата із нової книжки Василя Махна «З голосних і приголосних»: «Цього разу, як, зрештою, й кілька минулих, я не почув річки. Вона живе собі за кілька вулиць від центру, а я тільки перейшовся історичною дільницею, почасти відреставрованою, але з неодмінним базарчиком. Проминувши збоку Тернополя автобусну станцію, колись велелюдну, та з’їжджаючи в братовому джипі з крутої височини, я тільки глипнув на Серет крізь автомобільну шибу, прихопивши на мить вересневу зеленавість річки. «Річка,— подумалося,— готується до зими. Не заважатиму їй».
Молодята приїздлять до Венеції. Першої ж ночі чоловік рушає на пошуки французького вина (в Італії, саме так). Блукає всі ніч закапелками міста. Жінка раптово припускає, що її обранець пішов шукати пригод, але осмикує себе: він боїться хвороби, скупий на гроші та і до жінок йому байдуже. Він повертається до готелю, де нічого не пояснює, бо вона й сама має все зрозуміти. Позаяк що ж то за шлюб, коли треба все один одному пояснювати?! Вона у відчаї, втомилася його не розуміти. Він у відчаї, він потребує розуміння. Ніхто нічого не говорить… Заповідається на веселеньку історію прийдешнього розлучення, скажіть. За пару днів чоловік вийде з потягу на Рим, де залишиться його дружина, і попрямує в іншій бік країни.
У видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла книга оповідань та есе Ігоря Померанцева. З дозволу видавництва Kyiv Daily публікує уривок із неї. Але спочатку – цитата автора.
Зовсім скоро у «Видавництві Старого Лева» вийде з друку книжка есеїв українського філософа Володимира Єрмоленка, що досліджує вплив античної та середньовічної історії про кохання на культуру Європи доби Ренесансу, бароко, рококо та постромантизму.
Софія Андрухович вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе.
Ігор Штікс народився в Сараєво наприкінці 1970-х. Війну застав тинейджером і втікав від неї спочатку до Загребу, а потім світ за очі. Зараз він живе в Сербії. Але перед тим була Франція і США, і Австрія, і Британія. Штікс – науковець-політолог, він пише про громади в Югославії і пост-Югославії. Болить йому кореляція націоналізму і соціалізму на тих теренах. Як науковець він – послідовний соціаліст. Як письменник цікавіший. У прозі Штікс тримається Балканських воєн і красиво демонструє свою начитаність. Пише він «нашою мовою»: Штікс – адепт ідеї, що ніякої боснійської, хорватської, сербської, чорногорської мови нема, а є тільки «наша».
Збірка есеїв Костянтина Москальця, одного з найцікавіших сучасних українських письменників, виходіть в Видавництві Старого Лева. Тексти, зібрані під обкладинкою книжки, умовно можна поділити на декілька змістових частин: есеї медитативні, світоглядно-споглядальні; есеї про улюблених — письменників, філософів чи святих, а також про письмо й літературу; есеї, присвячені світові цифрової і технічної реальності, якою цікавиться автор; есеї-оповіді із життя; і есеї, написані як рефлексії на події війни.
Сьогодні перечитування творів Миколи Хвильового набуває нового виміру рефлексій аби зрозуміти де ми є, і що мотивує людину залишатися людиною. Його перцепція дійсності подій 1920-х років та відображення цього досвіду в літературі була цілковито новим підходом до сприйняття дійсності, яка поривала із передньою літературною традицією, але так не змогла прийняти основ більшовиків.
«Відколи традиційними цінностями українців стало жерти ближнього?» — дослідниця літератури Тетяна Трофименко на презентації книжки «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу. Романи» у Варшаві.
