1989 року впала Берлінська стіна. Східна і Західна Німеччини об’єдналися. І тут же країною понеслася прикра ностальгія за тоталітарним режимом, її назвали остальгією. Комуністичне минуле і посткомуністичне теперішнє цікавило німців: кого в якості спогаду, кого в ролі навчального анти-посібника. В другій половині 1990-х в цій темі голосно зазвучали жіночі голоси, дебютувала майже одночасно плеяда цікавезних письменниць, народжених на початку 1970-х, які обмірковували німецьку ідентичність «через стіну». Їх назвали «дівочим феноменом». Юдіт Германн була однією з найцікавіших письменниць «дівочого феномену». 1998 року вийшла її дебютна збірка оповідань «Літній дім, згодом». Юдіт прокинулася «голосом покоління». На добрі півтора десятиліття книжки «дівчат» визначали сучасну німецьку прозу, згодом і поволі їхні прози розчинилися в сонмі нових і новіших авторів. Але не проза Германн.
Наприкінці літа в київському видавництві «Темпора» має вийти український переклад історичного роману «Кривавий меридіан». Це одна з найпопулярніших книжок американського письменника, лауреата Пулітцерівської премії Кормака Маккарті, який помер 13 червня 2023-го у віці 89 років.
Автор понад десятка поетичних збірок, книжки оповідань, роману, чотирьох збірок есеїв, перекладач поезії Збіґнєва Герберта, Богдана Задури, Януша Шубера, Анни Фрайліх, Васко Попа, Ґоттфріда Бенна, Джона Ешбері. Український письменник, що вже близько двадцяти років мешкає в Нью-Йорку. Друга частина розмови з Анною Грувер.
Цитата із нової книжки Василя Махна «З голосних і приголосних»: «Цього разу, як, зрештою, й кілька минулих, я не почув річки. Вона живе собі за кілька вулиць від центру, а я тільки перейшовся історичною дільницею, почасти відреставрованою, але з неодмінним базарчиком. Проминувши збоку Тернополя автобусну станцію, колись велелюдну, та з’їжджаючи в братовому джипі з крутої височини, я тільки глипнув на Серет крізь автомобільну шибу, прихопивши на мить вересневу зеленавість річки. «Річка,— подумалося,— готується до зими. Не заважатиму їй».
Молодята приїздлять до Венеції. Першої ж ночі чоловік рушає на пошуки французького вина (в Італії, саме так). Блукає всі ніч закапелками міста. Жінка раптово припускає, що її обранець пішов шукати пригод, але осмикує себе: він боїться хвороби, скупий на гроші та і до жінок йому байдуже. Він повертається до готелю, де нічого не пояснює, бо вона й сама має все зрозуміти. Позаяк що ж то за шлюб, коли треба все один одному пояснювати?! Вона у відчаї, втомилася його не розуміти. Він у відчаї, він потребує розуміння. Ніхто нічого не говорить… Заповідається на веселеньку історію прийдешнього розлучення, скажіть. За пару днів чоловік вийде з потягу на Рим, де залишиться його дружина, і попрямує в іншій бік країни.
У видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла книга оповідань та есе Ігоря Померанцева. З дозволу видавництва Kyiv Daily публікує уривок із неї. Але спочатку – цитата автора.
Зовсім скоро у «Видавництві Старого Лева» вийде з друку книжка есеїв українського філософа Володимира Єрмоленка, що досліджує вплив античної та середньовічної історії про кохання на культуру Європи доби Ренесансу, бароко, рококо та постромантизму.
Софія Андрухович вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе.
Ігор Штікс народився в Сараєво наприкінці 1970-х. Війну застав тинейджером і втікав від неї спочатку до Загребу, а потім світ за очі. Зараз він живе в Сербії. Але перед тим була Франція і США, і Австрія, і Британія. Штікс – науковець-політолог, він пише про громади в Югославії і пост-Югославії. Болить йому кореляція націоналізму і соціалізму на тих теренах. Як науковець він – послідовний соціаліст. Як письменник цікавіший. У прозі Штікс тримається Балканських воєн і красиво демонструє свою начитаність. Пише він «нашою мовою»: Штікс – адепт ідеї, що ніякої боснійської, хорватської, сербської, чорногорської мови нема, а є тільки «наша».
