Сьогодні перечитування творів Миколи Хвильового набуває нового виміру рефлексій аби зрозуміти де ми є, і що мотивує людину залишатися людиною. Його перцепція дійсності подій 1920-х років та відображення цього досвіду в літературі була цілковито новим підходом до сприйняття дійсності, яка поривала із передньою літературною традицією, але так не змогла прийняти основ більшовиків.
«Відколи традиційними цінностями українців стало жерти ближнього?» — дослідниця літератури Тетяна Трофименко на презентації книжки «Усе, що ви хотіли знати про українську літературу. Романи» у Варшаві.
«Поезія може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини», — зазначено в ухвалі ЮНЕСКО. Цьогоріч у Всесвітній день поезії сучасні українські поети воюють на фронті, пишуть важливі актуальні вірші, волонтерять, або роблять майже усе одразу, наближаючи перемогу. Галина Крук, Любов Якимчук, Василь Махно, Олег Коцарев, Дмитро Лазуткін, Борис Херсонський, Ігор Мітров, Ія Ківа та Олена Гусейнова діляться авторськими визначеннями поезії з читачами Kyiv Daily і розповідають про важливість та силу поезії в часи війни, відповідаючи на питання:
У видавництві «Фабула» спільно з видавництвом «Ранок» виходить книжка історика Володимира В’ятровича «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну». Публікуємо уривок з неї — «Чому сталася ця війна?»
Здавалося, що це неможливо. Проте місяцями весь світ у прямому ефірі спостерігав, як російська армія знищує Маріуполь. Холод, голод, страх, зруйновані будинки і близькість смерті — усе це стало реальністю мешканців міста після початку блокади. Серед тих, кому довелося пережити цей жах, була і авторка цієї книжки Надія Сухорукова.
Катастрофи, що визначають націю, стають об’єктами рефлексії художньої літератури. Це природно. Завдання таких творів – не надати нам інформацію чи сформувати наше ставлення до історичної події (про трагедії національних масштабів ми щось та знаємо). Метою таких творів є комеморація – потреба ритуально узгодити окремі елементи колективної історичної пам’яті. Поволі випрацьовуються механізмі співпереживання щодо різних ролей (не людей, саме ролей) проявлених у трагедії. Так пишуться романи травми.
Уривок з нової книги Євгенії Кузнєцової «Драбина» про велику родину, яка тікаючи від війни, опинилась у іспанському містечку. Розмови, пошуки, жарти та сльози, коти й собаки, мрії та втрати. Як же ми чекали!
Валер’ян Підмогильний – визначний представник українського модерного літературного процесу 1920-х років. Перекладач та письменник, який досліджував особистість у вирі революції. Ми досі читаємо його переклади французьких класиків, а також завдяки видавництву «Віхола» маємо чудову нагоду поміркувати над його романом «Місто», який стрімко став популярним та закинув сумніви марксистському світогляду суспільства.
Надворі 1899 рік. У штаті Флорида, у місті Маріанна, відкривають школу-інтернат для хлопчиків. З одного боку, нічого незвичайного, але з іншого — наступні 111 років вихованці школи Дозьє замість уроків проводитимуть час у медблоці та в «Білому домі» — одноповерховому будинку, відведеному під тортури, залишити який живими зможуть не всі.
