У видавництві «Фабула» спільно з видавництвом «Ранок» виходить книжка історика Володимира В’ятровича «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну». Публікуємо уривок з неї — «Чому сталася ця війна?»
Щоденники Володимира В’ятровича, історика, коло наукових інтересів якого — український рух опору. «Нотатки неучасника бойових дій», як він сам їх називає, — це 45 розділів, 45 життєво важливих уроків історії, які ми маємо засвоїти, щоб відстояти незалежність і саме існування держави Україна. Це 45 важливих питань, які стосуються кожного, і від вирішення яких залежить життя українців. Історія — сувора вчителька, яка повторює незасвоєні уроки неуважним учням.
В’ятрович В.М. Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну / В’ятрович В. М. — Харків : Вид-во «Ранок», 2023. — 256 с. — (Серія «HISTORY»).
1. ЧОМУ СТАЛАСЯ ЦЯ ВІЙНА?
Доброго дня, я Володимир В’ятрович. Я з України. Усім привіт просто з виру історії. Напевне, ніхто в Україні та світі не має сумнівів: ми переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книжках. Так, ми справді опинились у круговерті історії. Через це важко, часто страшно й дуже складно зорієнтуватись у швидкозмінних обставинах. Проблема не лише у великому обсязі інформації, якою нас завалює реальність, не лише в щохвилини важливіших новинах. Багато з того, що відбувається навколо, неможливо збагнути, не занурившись у минуле. Тож спробую пояснити те, що ви бачите нині, розтлумачити причини подій сьогодення, які криються в минулих роках і століттях.
Почну з базового. Чому сталася ця війна? Для декого це питання звучить навіть драматичніше: як стала можливою ця війна? Чи навіть ще драматичніше: як стала можливою війна між братніми народами?
Щодо останнього — одразу забудьмо вислів про братні народи, а надто — про братні український та російський народи. Це теза совкової пропаганди, яка не має нічого спільного ані з історією, ані із сьогоденням.
Історія України та Росії — це історія протистояння, а не братерства. Росія як така з’явилася саме після поглинання українських земель. З поступового знищення української козацької держави розпочалося народження імперії з украденою в українців назвою «Росія» — грецьким перекладом слова «Русь».
А далі — століття імперської політики, мета якої полягала в розчиненні українців в імперському морі, чи пак болоті. Це здійснювали в різний спосіб — від інкорпорації нащадків козацької старшини в російське дворянство (таке привабливе для української еліти) до системного знищення української мови та культури, що самим лише фактом свого існуванням кидала виклик імперії.
Та Кремль зазнав краху. І на початку ХХ століття він боровся уже з розвиненим українським національним рухом. За умов ослаблення Російської імперії цей рух переріс у національну революцію, а відтак спричинив до створення національної держави.
Проголошена в 1917 році, Українська Народна Республіка майже одразу опинилась у стані війни з новим імперським проєктом на чолі з більшовиками. Українці програли цю чотирилітню війну, проте серйозно ослабили Росію, через що деякі її території змогли здобути незалежність: Польща, Фінляндія, країни Балтії.
Падіння української держави не стало кінцем українського національного руху. Ще сто років він залишався головним викликом для російського імперського проєкту. До середини 1920-х років українці ослаблювали імперію повстаннями в Центральній та Південній Україні, у 1930-х злякали Сталіна масовим рухом опору колективізації, на що режим відповів, організувавши штучний Голодомор. Пізніше українці розгорнули масштабний повстанський рух у Західній Україні, кинувши виклик СССР, який щойно переміг нацизм і завоював пів Європи. Цю боротьбу Кремль не міг придушити ще понад десять років після Другої світової.
Українці продемонстрували вміння протистояти імперії ненасильницькими методами, організувавши один з найактивніших дисидентських рухів у 1960–1980-х роках. Зрештою, добили проєкт під назвою СССР, проголосивши незалежність у 1991-му.
Утім, смерть СССР не стала кінцем Російської імперії. Остання лише тимчасово змирилася з утратою України. Зібравшись на силі, накопичивши ресурси завдяки нафті й газу, Росія з 2000-х років активно намагається повернути Україну. Спершу політичними методами, тобто через проросійські сили, які довго визначали політичний курс України.
Обидва Майдани — національні повстання 2004 та 2013– 2014 років — фактично позбавили Росію цього інструменту. Проросійські політичні сили в Україні (комуністи, СДПУ(о), ПР, тепер ОПЗЖ), попри колосальну підтримку Москви, втрачали електоральну базу. Тому з 2014-го Росія взялась за повернення України військовими методами. Спершу окупувавши Крим і захопивши частину Донбасу, тепер розгорнувши широкомасштабний наступ на Україну. Тому нині маємо енний день дев’ятилітньої війни, яка триває понад сто років.
Особливість цього етапу нашої столітньої війни: Україна ще ніколи не була такою сильною, Росія ще ніколи не зазнавала таких колосальних втрат від українців, а світ ще ніколи так солідарно не підтримував нас. Це значить, що саме нам випала нагода, шанс і честь завершити нашу довгу війну за незалежність.
29.03
Для України мир з Москвою завжди був більшим лихом, аніж війна з нею.
