Cусанна Карпенко: «Фольклор — це Термінатор»

Сусанна Карпенко

31 жовтня та 1 листопада у стінах Мистецького Арсеналу відбудеться прем’єра опери «Чорнобильдорф» / Chornobyldorf композиторів формації NOVA OPERA Романа Григоріва та Іллі Разумейка. 

Музична мова опери базується на інтеграції фольклорного матеріалу Дніпро-Дунайського басейну (від Полісся до Адріатичного узбережжя Боснії) із мікротональною музикою та деконструйованими цитатами класично-романтичної епохи. Напередодні прем’єри Kyiv Daily поговорив зі співачкою і фольклористкою Сусанною Карпенко і носієм чорнобильскої традиції співу Олексієм Зайцем — про фольклор, автентику й оперу.

Cусанна Карпенко

Чому кожен із вас вибрав для себе професією фольклор?

Сусанна Карпенко: Одним реченням важко сказати, як так вийшло. Кожна людина щось таке в житті шукає, і обирає професію, відштовхуючись від дуже яскравих вражень або натхнення, споглядання краси. Черпає силу в тій чи іншій діяльності. Я відчула, що ця музика дає мені дуже глибоку внутрішню радість, й інтуїтивно через цю радість обрала професію. Я так тепер думаю. Всі обставини склалися так, що це стало моєю професією. Мабуть, я хотіла цього підсвідомо. Я не формулювала це чітко: ось — хочу бути фольклористом чи фольклорною співачкою. Не було таких формулювань, але внутрішній стан, внутрішнє покликання вело до цього, і, зрештою, це стало моєю професією. Якщо коротко — ось так.

Олексій Заєць: Ой, у мене коротко не вийде !

Як вийде.

Олексій Заєць: Ото пробачайте, є рождьонний і учоний, і от вона — учоная, а я — рождьонний. Де ж росли ми? Коло бабів, я сам з села, батьки в колгоспі на роботі, а коло нас хто? — Баби. Шо от баби роблять? Куховарять, печуть щось в печі. Цікаво мені: «Бабусю, шо це ви робите, як це отак його зробить?». Вони розповідають. І воно цікаво, і як начнуть ото співать, ой, це красота ж! Вечором полягаємо, коло баби притулимося, вже ж ніч, баба казки розказують. Потом надоїсть, каже: «Так, іди, бо я вже втомилась, мені спать вже хочеться». А ми: «А розкажіть іще, ще розкажіть». 

Коли баби співають, коло старих учишся, учишся, учишся. Більш професійно став займатися фольклором після приїзду етномузикознавиці — Ганни Миколаївни Родниченко, це мені було років 15, як вони вперше приїхали в село. Записувала вона спочатку переселенців з Чорнобильського району. Коли ми вже начали співать, вона й каже: «Давайте його сюда, до кучі, хай співа». 

Вона приїхала, позаписували пісні, а через деякий час рекомендує нас другому етномузикознавцю, Євгену Васильовичу Єфремову, керівнику фольклорного гурту «Древо». Вони приїжджають —  і знов ми починаємо співати пісні з місцевими бабусями. Це мені було років 16, від того часу Єфремов запросив мене у Київ, в «Древо».

Сусанно, у вашому житті гурт «Древо» зіграв теж важливу роль?

Сасанна Карпенко: Так, звичайно. Якщо говорити про початки, я теж була не далека від сільської культури і свого часу жила в селі з бабусею, але в такому контексті повного сприйняття традиційної культури — разом зі співом, — у мене не відбулося. Я застала побут, а от культуру пісенну…. У нас якось так не було заведено, як каже Олексій, щоб усі співали в родині. 

Потім так склалося, що в Києві, коли я почала займатися в музичній школі, доля мене звела з Іриною Клименко. Вона привила мені цей смак, вказала вектор фольклорного напряму, бо я тоді співала в фольклорному ансамблі «Володар» при 22-й музичній школі. Потім виявилося, що вона — одна з учасниць ансамблю «Древо». Ну, і пішло-поїхало, що називається, — спочатку співала в «Володарі», тоді вона мене довела фактично до того рівня, щоб співати в «Древі». В «Древі» я отримали колосальний досвід вокального ансамблювання, там був дуже сильний склад. І той період був дуже важливим для мене, це — період становлення мене як ансамбліста, музиканта-вокаліста. Зараз я відчуваю — це була дуже хороша школа. Після того вже пішли різні експерименти, були «Божичі», сольні проєкти, але основу дали вчителі – Ірина Клименко та Євген Васильович Єфремов.

Коли фольклор став не тільки предметом інтересу, а ще й знанням, ваші відносини з ним змінювалися?

Сусанна Карпенко: Бувають такі періоди, коли стосунки з фольклором стають багаторівневими, охоплюють навіть різні складові. Раніше як було — тобі це цікаво і дуже подобається, ти занурюєшся в експедиції, сидиш, розшифровуєш, і це — як би такий рух всередину, ти насищаєшся цим. Насищаєшся, насищаєшся і — вивчаєш. А потім наступає інший період у цих стосунках, коли ти продовжуєш насичуватися інформацією, але ти  починаєш і більше інформації видавати, тому що ти працюєш, аналізуєш досвід, виконуєш музику, в тебе виходить більший обіг музичного матеріалу. Ти приїжджаєш в експедицію, і якщо раніше тобi було важливо побільше записати, то зараз хочеться спілкування. Навіть більше скажу, зараз туристи часто їдуть в експедицію, можливо, не всі себе на цьому ловлять, але їдуть вони не за матеріалами, а за цим спілкуванням. Тому що люди в селах ще зберегли таке просте ставлення до життя, таку повноту проживання свого життя, й хочеться тої справжності у них трохи позичити. Оптимізму, простоти ставлення до життя, гумору. Ми їдемо тепер, щоби насититися не тільки музикою, а взагалі людською теплотою. Ми приїжджаємо, можемо разом співати, щось розказати, тобто, це той рівень, який гармонізує тебе, коли ти вже не однобоко до цього всього ставишся.

Олексій, а ваші відносини з фольклором змінювалися?

Олексій Заєць: Як? Я в цьому живу, воно для мене було однаково що тоді, що тепер.

У вас не змінювався спосіб життя, але ви стали більше про це знати.

Олексій Заєць: Так я і знав. Ну, а шо може зміниться? Колись ото бабуся готовила, тепер я печусь, маю знання. Шить — пошию те, що мені потрібно, вишить – вишию. Ага, прийшло Рождество, так ти вже готовишся, знаєш, що стола треба накрити, там коло хати обойти, там десь маком треба посіять. Я в цьому і жив, нічого не помінялося.

Тобто, Олексій в опері Chornobyldorf — ціла внутрішня експедиція?

Сусанна Карпенко: Так. Хотіла ще сказати, які позитивні зміни є у цих стосунках «фольклор-я» і « я-фольклор», — це зменшення радикалізму в питаннях вокальної техніки:  правильно – неправильно, традиційна – нетрадиційна. Коли ти дуже багато досліджуєш, — а є багато різних манер, не тільки фольклорних, — то розумієш, що грані між ними дуже тонкі, вони не залізобетонні. Коли ти знаєш щось одне, тобі здається, що  «ось тільки так правильно». Зі збільшенням досвіду цей радикалізм зникає, тому що ти розумієш, що від тої манери до тої — міліметр. Особливо коли працюєш із людьми і вчиш їх, треба йти від тої фізіологічної особливості конкретної людини, щоб не казати їй: «Ось це правильно, це — неправильно», треба робити все це дуже м’яко. Радикалізм просто розчиняється, оце я вважаю плюсом.

Cусанна Карпенко: «Фольклор — це Термінатор»

Про вашу участь в опері Chornobyldorf — екологія, антропоцен і — фольклор. Про що для вас ця опера?

Олексій Заєць: Хай вона каже, вона грамотна.

Сусанна Карпенко: Я також над цим думала, про свої відчуття присутності в цій роботі, й у мене виникло таке відчуття: фольклор — це Термінатор, вiн просто проросте крізь все: традиційну музику, скепсис щодо традиційної музики, що «о-о-о, все вмирає, все, пісні пропадають, ніхто їх не співає» ( хоча є, звичайно, там доля правди). Люди, які все одно співають і будуть співати, є. Їх буде, можливо, менше, але вони будуть, бо це такі речі, в яких завжди буде потреба людської душі. Вони не зникнуть безслідно. Тобто, вони зникнуть, коли зникне все. Тому в цій опері фольклорні наспіви місцями взагалі поєднуються зовсім з іншим текстом, з яким би вони в житті не поєдналися. Наприклад, в  живій природі вони б не поєдналися, а тут поєднуються, або якісь звуки, або навіть просто цитати вибраних пісень, я їх інакше як термінаторами не відчуваю, вони просто проростають крізь усе, куди б вони не потрапили. Вони потрапили в оперу — й у ній проросли, вони потраплять в якийсь інший жанр — і там проростуть. По суті, це якесь зерно, що весь час проростає, тому я відчуваю, що це дуже природне поєднання.

Для мене від початку  моєї участі в опері «Чорнобильдорф» – відчуття великого експерименту. Це адреналін та кураж, адже раніше в таких проектах не брала участі. Для мене самої це велика інтрига – що врешті вийде. Відчуваю, що народжуємо зараз таке, що дасть нові враження про традиційну музику, яким чином вона може зараз існувати в сучасних умовах. Як говорити про трагедії суспільства, екології , як Апокаліпсис можна прожити завдяки новій музично-перформативній  мові.

Ми з Олексієм співаємо і русальну пісню, що її наші предки виконували в обрядодійствах. Вона дуже архаїчна.

Місяць тому  ми перебували  в експедиції  у Криворізькому залізорудному басейні. В одній із печер з Марічкою  Штирбуловою  виконали  абсолютно автентичну пісню ще часів Київської Русі.  Традиційно її наші предки виконували навесні. Територіальна фіксація цієї пісні – пограничні території між Сумською, Чернігівською і Брянською областями.  Тут характерні специфічне гукання, експресивна подача. І от на цю мелодику композитори наклали текст духовного гімну. На диво,  ми отримали органічне поєднання.  На мою думку, такий творчий експеримент розширяє простір пізнання різних культур та їхнього синтезу.

Фольклор вводить Chornobyldorf в область міфів і робить цю казку досконалою.

Сусанна Карпенко: По суті, так.

А як ви думаєте, Олексій?

— Я не думаю, я слухаю. 

В мене заготовлено запитання про те, що в українського фольклору жіноче обличчя, я дивлюся на Олексія, і мені самій незручно. Та  все ж ставлю його В українського фольклору жіноче обличчя?

Олексій Заєць: Ну так, аякже, жінки більше співають. І співали жінки, як було важко. Ви візьміть — чоловіки ж ранше, по 1925 год, находились в армії, уходили молодими, приходили вже інвалідами, старцями, або й не приходили. Яке поспівають? Ну таке, солдатське. А на плечі жінки випадало все: робота у пана, у наймах, щоб прогодувати дітей, яких чи було, чи не було. Це яка ж була робота, понімаєте, от вона уже співом, що от важко мені. У прабаби багато дітей померло, вона каже, що наче б і серце остановилося, а не може другим виплакатися, то вийде, поголосить. Каже: «Я не можу, воно мене стиснуло отут, я співаю, от наче співом виходить і боль». От настрій як трошки поганенький, то пісня якась журлива, жалобна наляже. А як настрій веселий, таку й пісню співаєш, веселішу. А так, звісно, воно все на жінках —  у обрядах жінки, у весіллі жінки, у веснянках жінки, у русалках жінки, у Купалі жінки, а де чоловіки? Воно все на жінках і завдяки жінкам. Збереглися і козацькі пісні, бо жінки попереймали манеру козацького чоловічого співу. 

У жінок більша оця потреба — гармонізовувати себе через спів. Чоловіки як? Зібралися, по чарці випили, в карти погуляли та й порозходились. А це жінки, треба ж язиком поляпать: ох кума, туди-сюди, а давайте ми заспіваємо і так, і так, і так. Це така ж натура жіноча, як єсть.

Вам цікаві інші території в музиці — імпровізація, джаз, класика?

Олексій Заєць: В принципі, так. Десь місцями приходиться… Але — дуже тонка грань, крепко не заходим. Бо воно потім  — як те болото: всмоктує і всмоктує. 

Сусанна Карпенко: Я захожу на, скажімо, інші території. Передовсім для того, щоби те, що я вже можу у фольклорному співі, інтегрувати в  інші жанри. В мене також був проєкт з джазовим піаністом, але все ж таки я там співала не джаз, а фольклор, просто це був фольклор з джазовою музикою. Виходить так, що оце фольклорне вокальне вміння я з`єдную вже з іншими стилями, інструментальними. Але, скажімо, вокально я не дуже захожу, останнім часом почала заходити просто для того, щоб більше розуміти вокальні фольклорні процеси, більше для такої мети. Пробувала я співати і джаз, і зараз в цій опері є багато експериментів, співаю собі з вокальною оперою. Зовсім іншою манерою, мені це подобається, мені легко, зручно, просто це для мене як такий тренінг самої себе. Щоби краще розуміти вокальні процеси в фольклорі, мені потрібно, я зрозуміла, особисто знати ще й інші стилі та напрями, для того, щоби розуміти цю різницю, чітко усвідомлювати і зв’язки. Для професійного досвіду, не для того, щоби на повну працювати в цьому стилі, чи в цьому. Тут все ж таки більше аналітичної роботи.

І десь епізодично для сольних якихось проявів, а не для того, щоб мати кілька рівноправних напрямів. Хоча  це дуже цікаво — пробувати і вивчати все це, проводити ці зв’язки, це все дуже корисно для вокаліста.

Ви вважаєте правильним автентичний фольклор, без всяких зрозумілих публіці аранжувань?

Сусанна Карпенко: Автентика, якщо людина має до цього смак — слухати, сприймати і виконувати, — це чисте мистецтво, воно дає абсолютну гармонію. Звісно, треба в собі цей смак розвивати і розуміти. Це — цінність і глибина. Аранжування — це вже більш такий компромісний варіант, щоб цю глибину хоч трішечки на поверхні показати, щоб якось трішки зрозуміти. Але, звичайно, я вважаю, що після всіх цих обробок й аранжувань, все одно потрібно пірнати глибше і пізнавати автентику. Вона збагачує людину. Олег Скрипка таку фразу сказав: «Обмін духовних речовин». То для хорошого обміну духовних речовин потрібна автентика. 

Коли ви приїхали до Києва, не було всіх сьогоднішніх центрів притягання — Центру традиційного танцю і традиційного співу. Як ви шукали співрозмовників?

Олексій Заєць: На кафедрі.

Сусанна Карпенко: На кафедрі була велика спільнота. Вона і зараз є. Просто всі наче притягувалися. Справді, як каже Олексій, була кафедра фольклористикикиївській консерваторії. Зараз вже її немає, кілька років її ліквідовували, лишилася лабораторія. Тоді, коли була кафедра, там були студенти, ще приходили любителі.

Олексій Заєць: Викладачі.

Сусанна Карпенко: В університеті культури теж є кафедра. Виходить, була якась певна спільнота, згуртована довкола навчальних закладів, спеціалізованих саме на фольклорі, і були планові експедиції. Кожен студент мав їздити в експедиції, привозити матеріал. Я пам’ятаю ці звіти по експедиціях на кафедрі, коли кожен студент виходив і звітував про свої експедиції, показував матеріал, розшифровував, робив якісь наукові аналізи цього матеріалу. Це було досить вузьке коло людей, зацікавлених традиційною музикою. Потім почався бум, підняття всього андеграунду на поверхню, це були 2000-і роки. У 2004 році почався фестиваль «Країна Мрій», який ініціював Олег Скрипка, постійно були якісь вечорниці, всі фірми почали робити свої івенти у вигляді вечорниць, тобто, всі раптом повернулись обличчям до традиційної культури. І фольклорні ансамблі раптом отримали роботу, починаючи з 2004 і аж до кризи, до війни. Те молоде покоління, яке б уже ніколи не дізналося про фольклор, завдяки цим заходам, цим вечорницям, почало  гуртуватися навколо музеїв. 

Музей Івана Гончара багато всього робив, але коли включилася оця сила, коли людина рівня Скрипки почала все це робити, то відразу пішла інформаційна кампанія, всі про це дізналися, люди почали більше цікавитися — і це допомогло цьому маленькому колу вийти на широку публіку.

Олексій Заєць: А ще, я переб’ю, Сусанна, чую, не каже за танці.

Сусанна Карпенко: Школа танців (Школа традиційного народного танцю) зорганізувалася в 2005 році, десь паралельно.

Олексій Заєць: Молодь сходилась — танцювали, обмінювались. І цікавляться тепер, звідкіля все пішло. Це ж вони спочатку були безграмотними, сходилися, танцювали коло Іллі Борисовича Фетисова, і привчилися, зацікавились, виросли. От Андрій Левченко зацікавився бубнами. 

Сусанна Карпенко: Просто це все в комплексі. В Іллі давно була ідея організувати школу танців. Ілля багато працював над організацією фестивалю «Країна Мрій», паралельно відкрив школу, яка функціонує, і завдяки всім оцим заходам молоде покоління почало рости в оточенні справжнього, глибокого знання.

Текст: Вiка Федорина

Фото: Артем Галкін

***

  • Разом з композиторами над постановкою працюють хореографиня Христина Слободянюк, художниця Катерина Маркуш (створення костюмів), знімальна група у складі операторів Дениса Мельника, Анни Сороколет та звукорежисера Андрія Нідзельського.
  • Артистичний склад виконавців поєднує в собі надзвичайно різних за бекграундом перформерів, серед них: співачка та фольклористка Сусанна Карпенко, унікальний носій чорнобильської традиції співу Олексій Заєць, актриса та співачка Марічка Штирбулова, солісти формації NOVA OPERA: Анна Кірш, Мар’яна Головко, Андрій Кошман, Руслан Кірш та Андрій Надольский, мультиінструменталіст Ігор Завгородній, танцівниця Марія Потапенко.
  • Особливі ролі у перформансі відіграють легендарний український поет Юрій Іздрик, та австрійська актриса Анн Беннент (через другу хвилю коронавірусу вона з’явиться у виставі у вигляді відео-аватару). Як перформери у  виставі діють хореографиня Христина Слободянюк і автори опери Роман Григорів та Ілля Разумейко.
  • Опера «Чорнобильдорф» (Chornobyldorf) створюється за підтримки Українського культурного фонду. Проєкт підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.
  • Співорганізатором проєкту є Мистецький Арсенал. В його стінах творитиметься опера та відбудеться прем’єра – 31 жовтня і 1 листопада.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *