«Ми граємо меланхолійний фанк, або ж блюз, який прагне стати фанком, — каже фронтмен гурту Blooms Corda Данило Галико. — Восени презентували альбом Fog Lavender відразу на концерті. Публіка ще не чула матеріал, який ми грали. Тепер час виконати вживу вже добре знайомі людям пісні. Готуємо невеличкий сюрприз».
Можливо на сцені з’являться музиканти, які трохи доповнять склад і звучання Blooms Corda.
Концерт групи Данила Галико відбудеться 14 травня у Caribbean Club.
Розмовляємо з музикантом про найважливіші в історії Blooms Corda і його творчості точки на глобусі.
Кутаїсі, Грузія
2013-го вирішив скористатися недорогими квитками і злітати в Грузію. Це при тому, що відчуваю сильну аерофобію. Чув, що у багато кого є страх перед літаками, бо в такій мандрівці не можеш ні на що впливати, повністю довіряєш життя пілотам. Поставив собі челендж: якщо все буде добре по поверненню з Грузії – запишу альбом під акустичну гітару. Ніби я десь сиджу на кухні і граю для друзів. Так з’явилася перша платівка Blooms Corda. До цього в мене була група Dojo. Втомився від цього проекту.
«Блумс Корда» – назва, складена зі слів двох різних мов. Якщо перекладати, це означає «Квіти серця». У Веліміра Хлєбнікова є рядок: «Девушки, те, что шагают сапогами черных глаз по цветам моего сердца».
В Грузії я, до речі, пробув два тижні. Страх польотів навчився бороти за допомогою музики. Намагаюсь в літаку слухати те, що мене заспокоює. Останнього разу це був єдиний поки альбом Іnji англійця La priest. Випадково на нього натрапив, та він подіяв на мене терапевтично. Важко визначити жанр цієї музики. Виконавець бере елементи від багатьох і вдало їх міксує.
Флоренція-Рим, Італія
В пісні «Вечірка на одного» з альбому Fog Lavender звучить акустична гітара. Її звук залишився з демо-версії. У мене була гітара Takamine з нейлоновими струнами, на якій я записав велику кількість речей, тому що вона легка і її можна всюди з собою брати. Влітку був концерт Radiohead у Флоренції, і я, щоб купити квитки, продав цю гітару. Коли повернувся, потрібно було перезаписати інструменти, мені стало так шкода, що це останній запис цієї гітари, що я вирішив залишити її такою, як є.
Для мене це водночас і сумна і надихаюча історія. Від Італії отримав купу вражень. Досі з приємністю згадую поїздку. Це повпливало і можливо ще повпливає на написання нових пісень. Крім Флоренції побував у Болоньї. А Рим тепер взагалі одне з моїх улюблених міст, в яке хочеться повертатися, залишатися на довше.
Деякі знайомі нарікали, що в столиці Італії багато туристів. Мені це не заважало. Вразила своєрідна атмосфера, яку важко описати словами, вона проявляється в мікродеталях. Наприклад, як римляни взаємодіють один з одним, навіть якщо не знайомі.
У крамницю заходить дідуган, починає розмову із чоловіком, якого, зразу видно, вперше побачив. І ця розмова затягується на довго. Спільні теми моментально знаходяться. Місто не ідеальне порівняно з іншою вилизаною Європою і трамваями чітко за розкладом. У Римі навпаки сміття і траспортники часто страйкують.
Ми через це ледве не запізнилися до аеропорту. Але в міста є душа до якої хочеться доторкнутися.
А щодо концерту Radiohead – не сподобався. Проходив на місці старого іподрому. Простір більший за стадіон, велике поле, десятки тисяч людей. Мабуть це заважало отримати ті враження, які хотів. Стоячи на великій відстані від сцени в натовпі, слухав пісні, під які проходили важливі моменти мого життя і розумів, що ніяк не зачіпають.
Рига, Латвія
Маю упередження до занадто фолкового для мене звучання акордеону. Але якось їхав у таксі і по радіо почув пісню «Мумий Тролля» 2004 року «Такие девчонки». В ній цей інструмент був дуже незвичний.
Подумав, що було б круто в мою пісню «Сапфір» вставити соло в схожій спокійній манері. Почав запитувати у всіх знайомих з Глієра, чи є акордеоніст, який може так ніжно зіграти. Виявилося, це велика проблема. Засмутився. Коли ж прочитав, що платівку «Похитители книг» Ілля Лагутенко з групою записував у Ризі, вирішив знайти того латвійського музиканта. Виявилося, що Каспарс Тобіс зараз читає лекції на TEDx про еволюцію електронної музики. Грає на клавішах у знаній в Латвії групі. Списалися у Facebook. Він погодився записати соло. А потім додав: звичайно, дивно, що ти просиш мене зіграти на акордеоні, я не робив це вже років 15.
Каліфорнія, США
Сполучені Штати для мене не та країн, куди я в першу чергу хочу поїхати. Більше приваблює Європа. Фраза «Моя Каліфорнія» якимось дивним чином з нічого виникла в голові. І вже довкола неї почав розкручувати інший текст пісні.
В будь-якому разі Каліфорнія – це місце, яке варто було б відвідати. Тут, напевно, найбільше скупчення творчих особистостей.
Багато різних музикантів приїздять всотати каліфорнійську атмосферу, долучитися до цього місця. Це також закладалось мною в пісні «Моя Каліфорнія».
Форос, Крим, Україна
Лагідне море,
Гальковий пляж,
Тут мої друзі
входять в кураж,
1000 років пройде і вони
Знову сидітимуть біля води,І я.
Багато хто в цих рядках з пісні «Коло» вловлює нотки ностальгії. Крим – важлива частина мого життя. Більше 10 років мав традицію з наметом їздити в гори неподалік Фороса. Компанії іноді були різні, але місце майже незмінне.
Кіото-Токіо, Японія
Вважаю себе японістом, який не відбувся. Давно люблю цю культуру, вона вабить. Читав багато художньої літератури: Юкіо Місіма, Кендзі Маруяма, Ясунарі Кавабата, Такесі Кайко, Кендзабуро Ое. Харукі Муракамі можна ще назвати, хоча він скоріше не японський, а європейський автор з точки зору літератури.
Давно була думка хоча б одну пісню присвятити Японії. Додатковий поштовх до створення пісні «Кодзуро», дав фільм «Токіотрус» про хікікоморі (в Японії на социофобію страждає 20% молоді). Гарно ілюструє це явище і дозволяє зрозуміти. Для запису альбому Fog Lavender кошти збирав, продаючи свої малюнки. Придбали 15. Під час роботи на піснями іноді відволікаюся, аби щось створити на папері. Стиль чимось схожий на традиційну японську каліграфію. Зараз працюю над самурайською серією. В ФБ показав лише «Самурая з котом».
Текст: Іван Столярчук
- Що: Концерт Blooms Corda
- Коли: 14 травня, 19.00
- Де: Caribbean Club, вул. Симона Петлюри, 4
