А на обід суп з режисером

17 Docudays UA

Через карантин і коронавірус, цьогоріч 17 Docudays UA вперше відбудеться онлайн. Тож тепер дивитися фестивальні стрічки, брати участь у правозахисних дискусіях і майстер-класах відомих режисерів та режисерок зможуть не лише кияни, а й уся Україна. 

Фестиваль пройде в мережі з 24 квітня до 3 травня. Усі фестивальні кінопокази та онлайн-трансляції будуть безкоштовними.

Виникає багато запитань: як потрапити на  Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA? Де дивитися кіно? А абонемент є? Що буде з правозахисними подіями та майстернею DOCU/ПРО? 

Поки до фестивалю лишається лише три дні, програмна директорка Docudays UA Вікторія Лещенко розповідає про те, як можна підготуватися до нього вже сьогодні:

І. Зареєструватися на  VOD-платформі docuspace.org. Всі 70 фільмів програми з 24 квітня по 10 травня будуть доступні для перегляду тут. Проте уважно: стрічки національної програми будуть доступні на платформі DOCUSPACE лише протягом доби. 

ІІ. Зайти на головний сайт docudays.ua. Це ваш основний і неповторний гід фестивальною програмою. Тут все: від каталогу фільмів до блискучих оглядів на фестивальні стрічки та інтерв’ю з режисерами/-ками від наших колег. Також на сайті ви знайдете розклад трансляцій онлайн-подій – заходів правозахисної програми, майстерні доку-клас, розмов з режисерами/-ками стрічок національного конкурсу та супів з режисерами — плануємо, що будуть основною стравою обіду глядачів.

Незважаючи на те, що ми перейшли в онлайн, все одно намагаємося максимально зберегти відчуття кінофестивалю, де найголовніше — це спілкування, комунікація з гостями. Тому ми зпустимо фестивальне онлайн-телебачення на основному сайті Docudays UA.  В цих стрімах ви зможете послухати майже усіх режисерів кінопрограми.  

Наприклад, щодня о 13.00 ми обговорюватимемо фестивальні фільми у компанії режисерів за спільним супом. Модератор  розпитуватиме творців картин про актуальні проблеми зі стрічок. У кожної такої розмови буде тема дня. Відвідувачі зможуть задавати запитання. Буде синхронний переклад іноземних гостей на українську мову.

Щовечора на вас чекає розмова кінокритика тет-а-тет з режисером/-кою фільмів національного конкурсу. Крім цього, ми організуємо інтерактивні онлайн-вечірки.

Прошу Вікторію Лещенко розповісти про найцікавіші фільми з різних програм XVII  Docudays UA.

  • Ретроспектива Клер Сімон
  • 10-серійний  серіал «Село», Франція

—  Цього року в журі міжнародного конкурсу DOCU/СВІТ буде французька режисерка Клер Сімон.  Окрім цього  представить на Docudays UA ретроспективу своїх документальних кіноробіт. Покажемо три її знакові роботи —  «Ліси, з яких зроблені мрії», «Перші самотності» та «Шкільні перерви». Родзинкою програми є 10-годинний документальний серіал «Село». 

Режисерка працює в жанрі Cinema Verite. Виразним представником цього напрямку є Жан-Люк Годар. Його знамениті слова: «Кіно — це права 24 рази на секунду» в повній мірі описує творчість Сімон.  

«Село»  оповідає про те як серед виноградників і фруктових дерев народжується кооператив з онлайн-дистрибуції фільмів. Клер приїздить  до своїх друзів у селище Люсса на півдні Франції. Там живуть  по-хорошому навіжені люди.  Майже усі вони займаються виноробством, експортують свій продукт навіть у Японію. Паралельно із цим багато років  організовують міжнародний кінофестиваль у своїй провінції.  Клер зізнається, що її давно цікавить феномен «нових професій». У ХХІ столітті більшість вже не працює на заводах, а, скажімо, стає культурними менеджерами, як фермери з серіалу «Село».  Режисерка фільмує їх за обговоренням нового проєкту. У кадрі бачимо безкінечні планування. Відчувається, що люди вже не чують один одного.  Вони втомлені, нещасні, а нарада триває й кінця їй не видно. Це в деякій мірі нагадує наші фестивальні підготовчі будні. Часом від повсюдного обговорення планів та задач втрачаєш зв’язок з реальністю і не розумієш, як з цього вийти. Настає  момент відчаю, але потім це все трансформується у результат.

Хаос дій,  нестримний потік думок природно починає набувати певної структури. У героїв «Села»  усе виходить завдяки бажанню й харизмі місцевих сінефілів.  Гадаю, цей серіал важливий, оскільки показує людей, які не є професіоналами кіноіндустрії і починають робити культурні заходи, без специфічного бекграунду, але з великим інтересом і любов’ю до справи. Магія того, як це відбувається, — універсальна.

Звичайно, влада підтримує таких ентузіастів на місцях матеріально. Але і в Україні, де з грошима на культуру все значно гірше, останнім часом теж почали народжувалися цікаві фестивалі, бо люди вирішили, що це їм потрібно.  

Серіал  «Село» не подібний на багатосерійні документалки від «Нетфліксу». Його перегляд  — це не стандартний кінодосвід. Але по-справжньому особливий. Навіть не додивившись усі 10 епізодів, можна зануритися в життя невеличкого селища на Півдні Франції.  Познайомитися з його жителями.  Таку унікальну атмосферу  може творити лише кіно від  Клер Сімон. 

  • Програма «Знаходження: Шотландія у фокусі»
  • «Голубки з передмістя»,   реж. Еллен Фіске, Еллінор Халлін,  Швеція, Велика Британія

— Ідея досліджувати  шотландське документальне кіно з’явилась після поїздки  нашої колежанки, Дар’ї Аверченко, на Единбурзький кінофестиваль. 

Дуже  надихнулась людьми, які його роблять, та Шотландією загалом.  Стало надзвичайно цікаво, як в контексті Брекзиту ця частина Спільного Королівства буде заявляти про себе. Адже шотландці хочуть незалежності,  залишитися в ЄС. 

Вивчаючі  матеріал для програми, ми зрозуміли,  що багато режисерів, які народилися й отримали освіту в Шотландії, працюють за кордоном. Та знайшли  дуже мало кіно безпосередньо знятого там.  Але те, що ми відкопали, однозначного варте пильного глядацького ока.  «Голубки з передмістя» — стрічка створена у копродукції зі шведами, втім у фокусі невеличке  шотландське містечко. Дуже депресивне,  нагадує поселення при великих підприємствах на сході України, де промисловість занепала, але люди залишилися.

Головна героїня — дівчина-підліток  Джемма. Внутрішній розпач, агресію, злість на  несправедливість світу більшість її однолітків виплескують у п’яних  бійках між собою. Вона теж махає кулаками на вулиці. Хоча дідусь дав їй можливість спрямовувати енергію на тренуваннях з боксу. В тому ж залі він  раз на тиждень проводить виставку голубів, вважаючи, що це дасть Джеммі й місцевим колишнім в’язням новий сенс життя.

У стрічці бачимо молодих людей, які  мають мрії, але реальність така, що їм нема чим зайнятися. Навіжено приречені, вони навіть не артикулюють свої бажання. Режисерки сконцентрувалися саме на Джеммі, адже вона відрізняється від інших. Хоча й обирає чоловіка  з цього середовища. У молодих людей навіть з’являється дитина. Бачимо, як вони, не завжди успішно, намагаються дати собі й малюку раду. 

Їх рідні бажають  втримати молодь від помилок, хибних  кроків, але по-справжньому Джемму вчить лише саме життя. «Голубки з передмістя» — це сумна історія дорослішання.

Програма «Вибачте. Зображення відсутнє»

«Батьківщина – це простір у часі», реж. Томас Гайзе,  Німеччина, Австрія

 — Ексклюзивна програма «Вибачте. Зображення відсутнє»  показує жанр документального есе. 

Ми розробили її спільно з Тетяною Кононенко — україно-німецькою режисеркою, яка стала співкураторкою фестивальної програми документальних есеїв. У межах програми покажемо фільми  1960-х, 1970-х, 1980-х. Із сучасних — кінороботу німецького режисера Томаса Гайзе «Батьківщина — це простір у часі». Гайзе народився в НДР, до падіння Берлінської стіни йому не давали  по-справжньому працювати зі своїм інтелектуальним кіно. 4-годинна стрічка — творча кульмінація режисера. Розповідає історію своєї родини з кінця ХІХ століття. Його батько був філософом, дід — літературним критиком. Сім’я Томаса має єврейське коріння. Тому найтрагічніша сторінка її історії —  це період нацизму. Перегляд цього фільму — справжня медитація. Те, що відбувається на екрані, не прив’язується до авторського тексту. Фільм-есе не працює за класичними законами, де зображення чи звук дає підказку глядачу, як сприймати побачене. 

Під час перегляду потрапляєш в історію, але перед очима нема подій, лише місця, люди, які нічого не розповідають, але їх настрої виразно відчуваєш, а емоціям емпатуєш. За кадром режисер вишуканою німецькою  читає листи, щоденники, інші документи своїх рідних. 

Фактично, через їхні  рефлексії аналізує історію  Німеччини. Це прекрасне кіно, яке занурює нас уроки назад. А погляд в минуле, це один зі способів зрозуміти сьогодення.

Програма TEEN SPIRIT

«Підборіддя», реж. Лайза Менделуп, США

— Блін, чим ми усе життя займалися? — вигукнув один з колег після перегляду цього фільму.

— А я насправді втішений, що у героїв не все  склалося, — додав інший.

Жартували, але лише в якійсь мірі. Бо заробляти блогерством сьогодні мріє чи не кожна друга молода людина.

Картина американки Лайзи Менделуп показує залаштунки блогер індустрії. В США ця сфера працює за усіма законами бізнесу. У блогерів є продюсери, великі агенції  проводять кастинги молоді, тримають штат професіоналів, які знімають, монтують відео з гарненькими хлопцями. Організовують їм турне, де за зірками соцмереж полюють фанати й фанатки. Уявіть, вам лише 16 років, але ви вже заробляєте купу грошей, ви — знаменитість Особливої потреби повертатися до навчання наче й немає. Нове покоління давно вийшло з  рамок: закінчи школу, вступи в університет, отримай диплом, і, можливо, тебе візьмуть працювати на завод чи в офіс.

Інтернет дав молоді можливість спробувати купу речей тут і зараз. Герої стрічки  особливо нічого не роблять: лише добре виглядають, відвідують косметичні салони, спілкуються зі своїми фанами: почасти несучи повну німсенітницю.   Вони добревміють встановити зв’язок з аудиторією дівчат, адже надзвичайно емпатичні. Піділітки ж люблять фоловити однолітків, і потребують кумирів.

Один із героїв фільму замислюється, куди  рухатися далі. Переживає внутрішню кризу. Історії з блогерми миттєві. Адже якщо людина сама собою нічого не являє, як особистість,  то інтерес до неї поступово відмирає. Штучно підтримувати хайп довго не виходить.   

В головного героя стрічки  падають рейтинги, тому він повертається додому, в провінційне містечко. Після натовпів захоплених фанів, дорогих готелів, зіркових турів, хлопець не може зрозуміти, що він тут робить. 

Програма DOCU/ART

«Чисте мистецтво», реж. Максим Швед, Білорусь, Польща

— На жаль, головний герой фільму пішов з життя. Офіційна версія — самогубство.  Уважно слідкуємо за усім, що нам надсилають колеги з Білорусі. Багато знімати можливості не мають.

Стрічка «Чисте мистецтво» розповідає про художника-абстракціоніста Захара Кудіна з Мінську. В Білорусі працівники ЖЕКів замальовують усі графіті. Зазвичай дуже важко підібрати колір фарби під тон фасаду будівлі, тому виходить своєрідна вулична абстрактна картина. Художник засновує на цьому концепт своїх картин. Ми бачимо як Захар виходить з великим полотном на міський пленер – надихаючись замальованими стінами, створює свої абстрактні полотна. Виходить своєрідне послання Казимиру Малевичу. Головний перформенс починається тоді, коли до художника починають підходити перехожі: а що тут відбувається, а чи є у вас дозвіл, потім поруч з’являється міліція. Пересічних людей лякає і дивує ця практика, що знаходиться поза їх розумінням . «Чисте мистецтво» — кіноробота про те, як молодше покоління вибудовує комунікацію зі старшими через мистецтво. Художник Захар Кудін стає феноменом Мінську, привертає до себе прискіпливу увагу,  десь недовіру, десь острах, а десь — захоплення.

Усім, хто звертається до нього, він розповідає про ідею своєї творчості, і навіть пропонує долучитися до співстворення картини. Бачимо, Захар відкритий,  без іронії і зверхності, пропагує ідею чистого мистецтва. 

Програма DOCU/ДІТИ

«Ловець пташок», реж. Сімон Леренґ Вільмонт, Данія

—  Данець Сімон Леренґ Вільмонт відомий в Україні фільмом «Віддалений гавкіт собак».  

—  Данець Сімон Леренґ Вільмонт відомий в Україні фільмом «Віддалений гавкіт собак».  У 2017-му ця стрічка отримала приз студентського журі Docudays UA. Потім режисер був у журі нашого фестивалю. «Віддалений гавкіт собак» йшов у національному прокаті. Стрічка розповідає про маленького хлопчика і бабусю, які живуть біля лінії фронту на Донбасі. Це була чи не перша вдала спроба іноземців показати українців. Не війну, а  звичайних людей, що живуть поруч лінії фронту. 

Свою 22-хвилину   стрічку «Ловець пташок» Вільмонт  зняв у Азейбарджані.

Головний герой, 12-річний Решат вирішує, що хоче займатися  голубами. Хлопець знаходить чоловіка, який працює з цими птахами професійно  і просить узяти його в учні. Спочатку отримує різку відмову. Але врешті-решт завдяки власному ентузіазму, досягає бажаного Тож голубар відкриває малому секрети своєї науки. Поступово пташки починають слухатися Решата. Збираються в певному місці за бажанням юного дресирувальника, на його втіху виконують в небі різні фігури.

Голуби —  це не лише велика мрія  хлопчини. В якійсь мірі, вони мають для нього терапевтичний ефект. У Решата помер батько  і він знаходить у спілкуванні з новими крилатими друзями відраду. Від цієї картини немов заряджаєшся.

Хочеться,  щоб юні гості нашого фестивалю познайомилися з жанром документального кіно через такі  класні історії. Надихає, пропонує дітям сценарій того, що вже у такому віці можна чимось серйозно зацікавитися, полюбити це і займатися  усе життя.

Радила б усю програму DOCU/ДІТИ дивитися і дорослим.  Інша стрічка з програми DOCU/ДІТИ – це німецька картина «Хвилі світла». Фільм оповідає про 12-річну Фріду. Дівчинка майже не бачить. Розрізняє лише контури, тіні і кольори.

Батько проводить з нею багато часу, ходить в басейн. Фріда ділиться з ним своїми враженнями,  відчуттями та, мріями.

В програмі DOCU/ДІТИ всі фільми озвучені українською. В інших програмах демонструватимуться мовою оригіналу з субтитрами.

Ми прагнемо, аби документальне кіно та фестивальні покази були доступними для всіх. Усі фільми, окрім програм DOCU/УКРАЇНА та DOCU/ДІТИ, матимуть адаптовані субтитри українською мовою. Це субтитри зі спеціальними позначками, символами та додатковим текстом, які відображають звукову частину фільму і дозволяють людям з порушеннями слуху більше зануритись в атмосферу стрічки та стежити за її змістом.

Стрічки «Наша машина часу», «Земля блакитна, ніби апельсин», «Межа» матимуть звукоопис — додаткову звукову доріжку у фільмі з описом візуальної частини стрічки для незрячих глядачів та глядачок. Звукоопис створений у співпраці з громадською організацією «Боротьба за права» в межах проєкту «Доступне Кіно». Аби отримати доступ до звукоопису, потрібно буде лише завантажити застосунок Earcatch на телефон.

Текст: Іван Столярчук

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *