Сьогодні ввечері Національний симфонічний оркестр України виконав концерт для скрипки з оркестром ре мінор Яна Сібеліуса та Першу симфонію ля-бемоль мажор англійського композитора Едварда Елгара, диригувала Наталія Пономарчук, солістка — скрипалька Богдана Півненко.

В обох відділеннях звучання оркестру було таким повноцінним, і мені подумалося: у наш час, коли головне питання для всіх: «як ти? чи ти в порядку?», оркестр та його концерт у Філармонії — організм, який успішно і діяльно протистоїть травмі. У концерті фінського класика привабливим було інтонування і чуйна взаємодія всіх учасників великого оркестру (до того вона диригувала камерним, і здавалося, що це — свідомий вибір). Як вдається Наталі Пономарчук утримувати напружений інтерес оркестрантів до опрацювання таких важливих у класичному творі технологічних деталей, як тембр звучання, чистота інтонації, єдність штрихів, баланс звучності… залишається її секретом. Всі ці переваги більше помітні вуху фахівця. Для успіху у глядачів, крім цього, потрібно було оголити ще й прийом – диво музичної форми. У концерті ці труднощі подолали — Наталія Пономарчук неймовірно артистична і при цьому завжди сповнена гідності.

До речі, виконанням симфонії № 1 Елгара  Наталія Пономарчук анонсує прем‘єру проєкту, в якому будуть виконані обидві його симфонії. Такий проєкт відбуватиметься в Україні вперше й має на меті презентувати всі завершені симфонії Елгара – у форматі циклу концертів. Підтримує проєкт – The Elgar Society.

Скрипалька Богдана Півненка свої партії провела яскраво, зосереджено, з великою внутрішньою переконаністю. Причому з місця глядачеві здається, що солістці імпонує приваблива, повна чіткості, іноді навіть зухвалості манера Пономарчук, з її інтонуванням та глибоким розумінням тексту.

Прочитання Наталії Пономарчук відкрило нам значну і водночас рухливу та чутливу музику та ще раз показало, що легенда про надмірну складність сприйняття класичної музики легко спростовується гарним виконанням.