23 вересня на терасі Всі. Свої у Києві відбудеться концерт українського електро-фолк гурту GO_A. Ми ж пам’ятаємо: Go_A стали першими артистами, які виконали на «Євробаченні» пісню, написану на 100 відсотків українською мовою. Після конкурсу Shum посідає перше місце в рейтингу Spotify в Італії та ще семи європейських країнах. Що звучатиме на концерті, що взагалі таке — сучасний фолк Kyiv Daily розповів саунд-продюсер гурту Тарас Шевченко.

2011 рік, ідея створення електро-фолк гурту. Як і чому? Здається, що тоді це було не очевидно.

— Майже 10 років я грав дез-метал, металкор… — важку музику. В якийсь момент зрозумів, що мені хочеться нового: зберегти таку енергію, як в металі, але зробити її не такою агресивною і цікавішою. Мені з дитинства подобалася електронна музика. Спочатку була ідея робити електронну музику, але зіграти її з живими інструментами, потім я хотів зробити електронну музику з реґі. Пізніше, — Катя (Катерина Павленко — солістка гурту) вже не може це слухати, бо я кожного разу про це розповідаю, — я був у відпустці в Індії, знайшов там класне місце: імпровізований театр. Абсолютно випадково потрапив на виставу — стояла дівчинка і співала вокалізи,  в якийсь момент все затихає,  і дівчина починає співати українську народну пісню. Мені це дуже вразило, щось клацнуло: «Ось воно. Ось що я хочу». 

Я приїхав до Києва, і вирішив, що треба зробити пісню з народним вокалом. І в нашого тодішнього сопілкаря жінка займалася народним вокалом, і ми запросили допомогти  ії викладачку. Викладачкою виявилася Катя, так ми познайомилися. Спробували зробити пісню, і те, що зробили, нам сподобалося. Почали шукати — чи хтось ще таке робить, зрозуміли, що ніхто, або — майже ніхто. І подумали: чому б нам не продовжувати й далі?

Першою піснею була «Коляда»?

— «Коляда» — перша пісня, яку ми випустили. Перша пісня, яку ми зробили разом з Катериною, називалась «Пробудження», Ярослав Джусь грав на бандурі.  Ярик тоді не спав дві чи три доби, між дублями він просто засинав з бандурою. Спробували записати цю пісню — нам сподобалося, зрозуміли, що треба щось ще. Якраз наближалися новорічні свята, і подумали: «А давайте зробимо якусь новорічну пісню». Зробили «Коляду».

Це який рік був?

— Вважаємо, що створення гурту датується кінцем 2012 року — ми зібралися, з’явився вокал, інші інструменти, ми видали першу пісню.

Тобто гурту скоро буде 10 років?

— У нас навіть є точна дата — 21 грудня, коли ми випустили «Коляду», себто, знаємо, коли святкувати День народження.

Перші колаборації гурту — з Катею Чілі, з «Древом» — ви шукали осередок?

— Перша колаборація була з Ярославом Джусем, він грав на бандурі. В нас ніколи  не було бажання зробити колаборацію заради колаборації. Ми хотіли створити щось нове і цікаве. Нам було цікаво послухати, як будуть резонувати разом голос нашої Каті та Каті Чілі.

«Дуже хочеться, щоб люди з Америки, Гондурасу, Чилі, Ботсвани, Австралії при слові «Україна» згадували не Чорнобиль, а нашу культуру  — бандуру, сопілку, нас»

А як відбулося  ваше занурення в тему?

— Не можу сказати, що до Go_A я багато слухав чи вивчав фолклор. Я сприймав його, як і більшість людей — як щось архаїчне. Навіщо я буду слухати щось старе, якщо  можу послухати щось нове? Мою думку повністю змінила Катя Павленко, вона за фахом фолклорист, вивчала і продовжує вивчати його на глибинному рівні. А це  ж — не просто підручник для 7 класу «Українські народні пісні», вона почала про це розповідати, я зрозумів, що справжній фолклор може бути дуже цікавим. Коли я вперше почув ансамбль «Древо»,  був у шоці. Навіть не думав, що народна музика може бути настільки складною. Коли ми переробляли пісню, яку співав «Древо» і виконували її на Folk Music, — це був челендж. Хотілося зробити ту пісню так, щоб її зрозуміли в XXI-му сторіччі. 

Я почав цікавитися, зрозумів, що фолклор — та основа, на якій може бути побудована наша музика. Тобто я почав це розуміти й раніше, але в якийсь момент усвідомив, що старе і нове нормально коннектится, просто треба знайти певні моменти. Музика, пісня — це що? Суцільні емоції. Треба знайти, де ці емоції поєднуються, енергія електронної музики з атмосферністю, лірикою та енергією фолклору.

Так вийшло, що за фолкову частину відповідала Катя,  за електронну — я.

А як правильно:  електро-фолк чи техно-фолк?

— А цього ніхто не знає. Чи це важливо?

Я з молодшою донькою вчора годину сперечалася.

— Колись барабанщика гурту Metallica Ларса Ульріха запитали: «В якому стилі ви граєте?» Він відповів: «Якби ми починали грати, та задумувались, в якому стилі ми граємо, ми, мабуть, вже б і не грали». Коли мене питають: «Яку музику ви граєте? В якому стилі?», я завжди кажу: «Краще прийдіть на концерт і після нього поясніть мені, яку музику ми граємо».  Є чудовий гурт ONUKA, який теж називається «фолктроніка», але ми  абсолютно різни.

Що головне в Go_A — звук, чи той самий фолк, чи інструменти, або їх поєднання?

— Мені здається, що в Go_A головне — щирість, саме вона дає нам змогу поєднувати інструментал з вокалом, гітару з африканськими барабанами, сопілку з електронними басами. Було пару разів, коли ми сідали писати пісні і думали: «Так. Що тут має бути основним — чи вокальна мелодія, чи партія синтезатора?», але в нас все  працює не так. Ми маємо розуміти атмосферу пісні,  робити саме те, що резонує в нас самих. Тоді все виходить. Головним є вокал чи музика? Це частка одного тіла. Що в мене головніше — оцей палець чи — оцей? (посміхається)

Ми не обираємо, так. Що таке взагалі сучасний фолк і чому він зараз такий модний?

— Є теорія, що вся музика — це сучасний фолк. Що таке фолк? Це — музика народу. А музика народу зараз може бути репом, або індастріалом, або електронікою. Більшість молоді достатньо складно сприймає український фолк в первозданному вигляді. Якщо зараз написати, що «не можна переступати через коромисло» —  ніхто не зрозуміє, про що це йдеться. 

Я думаю, що фолк сьогодні — це переосмислення нашого життя — мінулого, майбутнього. Та накладання оцього переосмислення на певні музичні фрагменти. Фолк завжди був про життя, соціалізацію, містику, ритуали. Фактично, по ньому можна  подивитися, чим займалися люди, що вони робили, як вони жили, чим цікавилися. Оскільки тоді і зараз проблеми майже однакові, то й пісні, які співались 100, 200, 300 років тому, в більш-менш сучасній обробці (не в реміксуванні, а в переосмисленні) можуть сприйматися молоддю як сучасна народна музика. Звичайно, є пісні, стилізовані під народні (ті, що з підручників), як правило, там від фолку залишилося мало, бо не має його щирості. Фолк — це душа народу. 

Фолк руйнує межі.

— Треба не забувати, ми живемо в часи глобалізації: є інтернет, є безвізовий режим (хоча карантин трошки це зіпсував). Де, наприклад, 100 років тому в Києві взяти африканський барабан чи австралійський діджеріду, чи послухати арабську народну музику? Зараз це можливо. Не те, щоб повністю стираються кордони, але людям, які займаються музикою, зрозуміло, що з чим може законектитись. Сучасна музика обростає новими цікавими фрагментами, може, з інших культур, інтегрується, і в результаті виходить абсолютно новий продукт. Так само, як в 70-х роках на Ямайці намагалися грати соло, які грали у Флориді, але так не виходило, а вийшов реґі, абсолютно новий стиль.

А як це працює: залишати старе старим, і робити це науково? Вам потрібно зробити якісний, класний звук?

— Складно сказати, що от — я роблю тільки це, а Катя робить тільки інше. По-перше, у нас є ще два учасники — Ігор, фолклорист, і Ваня, гуцул, з гір, і в нього це просто в крові. Тобто кожен вкладає в гурт якийсь свій клаптик. А якщо Катя — фолклористка, то це не значить, що фолклором в нас займається тільки одна. Є пісні, в яких партії сопілки придумав я, а є пісні, в яких партії сопілки придумала Катя, хоча на сопілці грає Ігор.

Робити фолктроніку для галочки — не цікаво, а от взяти народну пісню і адаптувати її під сучасний манер — цікаво. Завжди намагаємося знайти, де можна все поєднати. Навіть в електронній музиці завжди можна підібрати тембри, які схожі на народні інструменти. Те, що Катя співає фолклор, не означає, що вона співає тільки народним голосом.

Канонічність — це для консерваторії, ми робимо музику відчуттями, а не науковими формулами. Ми намагаємося відчути, як воно має бути. А що там буде всередині — вирішуємо в процесі.

«Ставити собі цілі — трошечки невірно, цілі  з часом можуть змінюватись»

Що вам ще цікаво — авантфолк, або чоловічий вокал?

— Цікаво все, що резонує з нами. У різновидах фолку я не розбираюся взагалі. Роки два тому я дізнався про те, що фолклор з різних регіонів України звучить по-різному. Український фолклор класний, але це не значить, що це — єдиний фолклор, що залишився в світі. У балканському фолклорі, східноазійському, африканському, індійському, арабському — всюди є якісь цікаві моменти, які можуть між собою поєднатися. Наприклад, у нас є пісня «Кольоровими фарбами». Фактично,  мелодія в неї стилізована під арабську, але зіграна на сопілці. Фолклористи, мабуть, сказали б: «Це несерйозно, так не можна робити», але ми так робимо, і воно класно звучить.

Чим відрізняється Go_A від «ДахиБрахи» і «Онуки»?

— А чим відрізняється фікус від дуба і берези? Всі вони — дерева різні, і вони не гірші. Чим відрізняється гітара від барабанів і віолончелі?

Теж різні.

— Мені складно сказати: «Дивіться, отут такі плагальні каденції, а тут використовуються тільки отакі гармонії. А тут обов’язково — бочка на слабу долю». В якийсь момент я зрозумів, що є — музика для музикантів і є — музика для людей. Музика для музикантів може бути класною, але вона більше схожа на математику. Коли я слухаю «ДахуБраху», не думаю: «О, як вони класно взяли оту ноту» або «Як там Ніна (Ніна Гаренецька) зіграла на віолончелі», просто сприймаю загальну картину і думаю: «Бліііін, як офігенно».

1 серпня на Atlas Weekend Bukovel ми грали разом з «ДахаБрахою» і Dakh Daughters. Ми на пару хвилин пізніше вийшли на сцену, тому що не встигали перевдягнутися, бо всім складом стояли під сценою на виступі «ДахаБрахи». Тому що вони круті! Йшов дощ, але всім було на нього пофіг. Коли я раніше слухав переважно важчу музику, то чув порівняння людей, які таку музику не слухають: «А чим AC/DC відрізняється від System of a Down? — І ті, і ті на гітарах грають». Так само й тут: Ната (Наталія Жижченко) з ONUKA грає на сопілці — і в нас Ігор грає на сопілці, Ірина (Ірина Коваленко) з «ДахаБрахи» грає на джембе —   я інколи граю на джембе. Але ми — різні гурти, в нас різне сприйняття музики і світогляду. Як результат — абсолютно різні емоції.

У Go_A є велика ідея на півстоліття вперед?

— Якщо проаналізувати сучасну поп-музику, в ній можна почути дуже багато фрагментів музики різних народів світу. Наприклад, в якийсь момент був дуже популярним арабський треп, достатньо важка електронна музика з арабськими мотивами. Індійську музику давно вже взяли в оборот всілякі популярні гурти. Якщо проаналізувати більшість американських хітів, там всюди можна знайти вокальні гармонії з кантрі, а от українського фолклору якось ще не було. Зараз вже є  — з того моменту, як нам пощастило потрапити у Billboard. Одна з ідей нашого гурту — популяризація української культури і української музики в світі. 

Мені дуже сильно запам’ятався момент, коли після нацвідбору нам казали: «Чому  пісня «Соловей» українською? Українську мову ніхто не сприйме, не зрозуміє. Перекладайте англійською». А потім один чувак з Шотландії написав нам у Ютубі: «Дуже вам дякую, що ви співаєте українською, завдяки вам я дізнався, що в України є своя мова». 

Коли ти приїжджаєш в Бельгію і виступаєш на відкритті фестивалю о першій дня, коли нікого ще не має бути під сценою, але — там натовп, що співає «Сію, сію конопелечки…». Це момент, який показує, що, ми робимо все правильно.

Дуже хочеться, щоб люди з Америки, Гондурасу, Чилі, Ботсвани, Австралії при слові «Україна» згадували не Чорнобиль, а нашу культуру  — бандуру, сопілку, нас (сміється). Мені здається, що українська культура — достатньо унікальна штука, яку мають почути в світі. Це — частка нашої місії.

Що ви слухаєте разом?

— У нас абсолютно різні смаки. Катя любить, як я вважаю (а вона каже: «ні»), більш похмуру, меланхолійну, може, депресивну музику — трип-хоп і не тільки. Ігор любить фолклор у всіх його проявах: від Балканщини до Туреччини. Що зробити, якщо мені замість колискових мама співала Beatles або мелодії з балету «Ромео і Джульєтта»? Мені простіше сказати, що я не слухаю. Я не слухаю російський шансон — я не його цільова аудиторія. 

Я можу навести приклад з тої музики, що я слухаю, просто для розуміння. Декілька років тому, в п’ятницю, я ходив у Києві на концерт Дживана Гаспаряна (це майстер гри на дудуку). Наступного дня, в суботу, ходив на концерт гурту Cannibal Corpse (це — дез-метал з Флориди). І там, і там я дуже прокайфував.

Після нещодавнього виступу у Вінниці нас прокотили гондолою по Бугу і підвезли до «співочих фонтанів». Якраз фонтани витворювали свої дива під «Лебедине озеро» Чайковського. Після того останні пів тижня я в навушниках слухаю Чайковського та Рахманінова. 

У вас ще є класні кавери.

— Кавер у нас був, коли ми приймали участь в конкурсі каверів. А другий раз — по формату онлайн-«Євробачення» ми мали зіграти кавер на одного з учасників «Євробачення», вибрати 4 пісні, а з цих 4 пісень за допомогою голосування на сайті визначали, що ми саме співатимемо. Тому в нас вийшло два кавери. Мені здається, що кавери — це прикольно, але є кавер-гурти, і хай вони цим займаються і заробляють гроші. До того ж, на кожному другому, третьому виступі нам кричать: «Зіграйте Dancing Lasha Tumbai. Але це — не наша пісня.

Уроки, досвід  «Євробачення»: що було для вас головним?

— Можливо, абсолютно все. Коли нас запросили на нацвідбір, перша думка була такою: «Рєбята, ви серйозно? Ми ж гурт без менеджера, без продюсера». Коли ми писали пісню на друге «Євробачення», думали: «Там зовсім інший формат, там таке, може й не сприймуть». Основне, що я зрозумів:  можливо все, але все залежить тільки від нас самих. 

Якщо ми поставимо собі за ціль співати у Палаці «Україна», то вище не стрибнемо, бо будемо йти до Палацу «Україна». Якщо ми поставимо собі ціль отримати «Греммі», то вище не стрибнемо, бо ми будемо йти до отримання «Греммі». Ставити собі цілі — це трошечки невірно, тому що цілі  з часом можуть змінюватись. Я прекрасно розумію, як в мене змінилося ставлення і до гурту, і до музики, і до творчості в цілому після народження доньки, хоча по факту вона не має до цього жодного відношення. Багато чого міняється: світогляд, мрії, цілі, світ і все інше. Ми розуміємо, що не можна вкусити себе за лікоть, не можна розплатитися червовою вісімкою замість картки Visa, а все інше — можливо.

«Канонічність — це для консерваторії, ми робимо музику відчуттями, а не науковими формулами»

Продюсер в Go_A вже з’явилися?

— Ні, не з’явился.

Шукаєте?

— Ми не шукаємо продюсера, бо він — людина, яка визначає стратегію гурту. Це скоріше потрібно або продюсерським проєктам, або заробити грошей. Або, може, окремим виконавцям. Може, це і неправильно, але я завжди проводив чітку лінію між музикантами і виконавцями. Є — суперові виконавці. Цьогорічний — від Швейцарії Джон Тірз (Gjon’s Tears).Він настільки крутий, що це не можна передати, але він виконавець, він не пише пісні, музику — це роблять за нього. Ми ж себе вважаємо музикантами.

Що відбуватиметься на концерті в D 12?

— Ми не так часто виступаємо в Києві, і дуже хочемо, щоб люди, які прийдуть до Києва, почули від нас щось, що вони ще не чули або чули тільки частково. Не буду казати, що конкретно, але ми готуємо на 23 вересня трошки нового матеріалу, про який нас, мабуть, вже давно запитували. У нас є пару пісень, які ми ще не випускали, але граємо їх на концертах. Скоріш за все 23-го до них приєднається ще одна. Хочеться, щоб цей концрт запам’ятався. І не яскравими феєрверками, а емоціями. Тим паче я знаю, що на цей виступ їдуть люди з інших країн. Коли ми виступали в Естонії — у цьому році, в серпні, до мене підійшов організатор фестивалю і сказав: «На вашому виступі був мій 11-річний син, і він сказав, що це — був найкращий концерт в його житті». Ми хочемо зробити свій виступ 23 числа так, щоб люди після нього сказали: «Це був найкращий виступ цього літа».

Склад гурту: Катерина Павленко — вокал, Тарас Шевченко — засновник гурту, Ігор Діденчук — ті самі 30 музичних інструментів, Іван Григоряк — гітара.

Текст: Віка Федоріна

ФОТО: Аліна Гармаш

• Коли: 23 вересня
• Де: D12, вул. Десятинна, 12; квитки.