Дайбо’ не востаннє

Наталка Сняданко

Популярна культура давно взялася за імператрицю Сісі. Згадати личко Ромі Шнайдер в ролі молодої Сісі буде набагато легше, аніж відшуковувати в пам’яті залишки спогадів від парадного портрету роботи Рааба чи Русса – і щиро потім дивуватися усвідомленню: Сісі не була гарнюнею в стилі Ромі-кров-з-молоком.

Пісеньки з мюзиклу Міхаеля Кунце про Сісі наспівуються не гірші, ніж пісенькі з «Евіти» (на які сильно схожі, до речі). І не помічаєш уже іронії, адже імператриця Елізабет всіляких танців-співів не любила, а надавала перевагу верховій їзді і гімнастиці, а голодування двічі на тиждень навряд забезпечувало Сісі вгодованим білим личком. 

Одна з героїнь роману Наталки Сняданко «Перше слідство імператриці», щиро і віддано захоплена постаттю Сісі (не менше, ніж сама авторка), тим не менш віддає собі звіт, що Сісі перемістилася в простір поп-культури і спробувати її звідтам дістати нема ані сенсу, ані резону. «На думку батька Доротеї, вибагливого інтелектуала, все, пов’язане із Сіссі, належало до списку найбанальніших туристичних кліше Австрії разом із вальсами Штрауса, яєчним лікером, шоколадними цукерками Моцарткуґель». А значить, є резон завітати з гостиною до популярної Сісі. Наприклад, написати про неї цікавий-прецікавий ретродетектив (добре зайде під Mozart Chocolate Cream 0.7 л, слово даю).    

Цісар Франц Йосиф, що розривається між імператрицею Елізабет, яку ніжно любить, і матінкою, котра ним жорстко керує. Угорський студент, син кравця Йоган Лібені, який одного ранку чинить замах на цісаря. Начебто й очевидно, що у студента не вистачить сили і вдачі таке зробити, але він засуджений і покараний. Доньки цісаря, які багато хворіють, а одна з них помирає. Дружина цісаря, яка звинувачує себе в смерті дитини. 

Доротея Тішлер, донька визнаного хірурга, нині працює в віденському агентстві, ящо опікується цінними музичними інструментами. Крістіан Кольцбауер, скрипаль із відомої музичної родини, котрий єдиний має право грати на надцінній скрипці. Рут Гальцманн, арт-менеджерка, яка запросила Доротею і Крістіана на музичний фестиваль у Львові. 

Скрипка. Нею володів Моцарт. Її імператриці подарувала свекруха. Нею бавилися доньки Сісі. Нею опікується Доротея. На ній грає Крістіан, а потім пхає пальці до рота…. І щось всі навколо тієї скрипки підозріло мруть. Цю таємницю і будуть розслідувати імператриця Сісі в 1856 році та Доротея в 2015-у. Злочини минулого відлунюють у теперішньому, а кмітливі нащадки розслідують події, в яких розібратися самими учасниками не до снаги. Власне, ретродетектив як він є – не більше, але й не менше.  

Наталка Сняданко багато розказує про Сісі, то є природно, але розказує так, наче її читач про імператрицю ніц не чув (не виключаю і такого, усвідомлення, що Сісі була свого часу і нашою – певної частин «нас» – імператрицею, може і забаритися). Між тим часом міркування про мотиви угорського терориста, що нападає на цісаря, бо так його країна наблизиться на крок до незалежності, доста сильно резонують із убивством самої Сісі, яка натрапила на ніж італійського революціонера тільки тому, що належала до імператорської родини. Нічого особистого – лише бізнес. Помирати від рук заколотників – професійний ризик імператорів, що тут скажеш ще. І те, що від смерті саме тоді цісаря захистив подарунок Сісі не скидається на сентиментальний жест: наречена подарувала йому портсигар із своїм портретом, і та цяцька належала юнаку, що був її першим коханням та не спромігся стати мужем – невчасно помер. І помер якось дуже подібно до того, як помре син уже самої Сісі, таємничо. Не сентименти, а жорсткий сарказм… Їх в «Першому слідстві» складно буває розрізнити, роман від того тільки виграє. 

Юна жінка, зациклена на ЗСЖ і фізичній активності, погано адаптується до соціального життя, не збагне необхідність ритуальних дій і протокольних практик (і це при дворі!), навіть той факт, що вона вільно володіє англійською, а не пріоритетною на той час французькою – доста маяків, щоби Сісі виглядала на пересічну міленіалку. Тільки в 1856-у. Буквальне розгортання картинки «жінка, що випередила свій час», при чому відступів від реальної біографії імператриці тут якраз нема (на щастя, життя Сісі широко-широко досліджене). Щоби остаточно довести прогресивність Сісі, треба жінка-регресорка поруч. Знайдеться така – мати-імператриця, не формальна, а фактична правителька. Чи просто свекруха, як її в «Першому слідстві» звуть. 

Ну, як нам може не зайти сюжет про затурканого мамія, що мечеться між двох сильних жінок?! Чи ми не знаємося на інфляції маскулінного і на конкуренції жінок-об’єктів?! І тут красиво зроблено: історію Софії Баварської ми майже не чуємо, хіба розкажуть, як вона вивела на трон сина в обхід неповносправному чоловікові; мотивів Софії не знаємо, вона збиткує над бідакою-невісткою, бо просто може, а ще відібрала у небоги дочок і сама виховує (типова практика при дворах, до речі, онуки-онучки були таки поблизу імператриць-удів, нині має нас обурити) – картинка тим переконлива, що Софія безпосередньо в просторі роману не з’являється. Свекруха як джерело світового зла?.. А ніхто, знаєте, і не казав, що роман про прогресивну жінку, експропрійовану попкультурою, має бути гендерно чутливим.

Зрештою, щодо новенького роману Наталки Сняданко важить інше: хто намагався убити цісаря? чому померла цісарівна? хто поцупив з львівського готелю антикварну скрипку? І коли буде «Друге слідство імператриці»?  

«І мені довелося народжувати між Францом, який просто божеволів од хвилювання і був безпорадним, мов кошеня, і свекрухою, яка незворушно сиділа біля ліжка й вишивала. Щоразу, коли мені було боляче і я скрикувала, вона кидала на мене сповнений презирства погляд — як завжди, коли я чимось порушувала клятий придворний етикет. І я навіть думала собі, що, можливо, десь у цьому нескінченному протоколі вказано, що імператриця не має права кричати під час пологів, а повинна лишень усміхатися від задоволення і вести якусь приємну французьку конверсацію з фрейлінами. Я мучилась одинадцять годин, а мені ніхто навіть чола не промокнув хустинкою. Після всього вони просто лишили мене в кімнаті й пішли приймати вітання, пити чай, курити сигари».

Текст: Ганна Улюра

Наталка Сняданко. Перше слідство імператриці. Львів: Видавництво Старого Лева, 2021. 288 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *