В суботу, 25 березня, почнеться фестиваль «Гольфстрім», назва цього року — «Славні (та) нові імена». Композитор і автор фестивалю Золтан Алмаші розповів Kyiv Daily про«Гольфстрім» цього року, його артистів, теми, сенси, про те що «музика не потребує ніяких постаментів» — говоримо за три дні до початку.
Чим «Гольфстрім» цього року відрізняється від минулорічного?
— Від минулорічного? Здається, «Гольфстріму» не було десь роки три — був ковід, потім війна.
Так! Ми з тобою розмовляли в лютому 2022-го. Фестиваль так і не стався, але — мав бути.
— Він мав бути першого березня 22 року.
І він мав бути про ренесансну людину.
— Про ренесансну людину, абсолютно правильно. Тоді програма фесту великою мірою мала бути навколо постаті Віктора Рекало, вся музика була на його на поезії, плюс він мав брати участь як віолончеліст. Але що цікаво? Цього разу Вітя Рекало теж буде присутній, в якості композитора. Навіть буде й такий сюрприз: в якості поета – так само. Буде київська прем’єра його сюїти для віолончелі соло під назвою «Сім простих світанків». Цей твір він написав минулого року, навесні. Він на собі несе печать війни. Я не буду розкривати всіх подробиць щодо того, що в цьому творі закладено. Цей твір складний і одночасно простий за своїми виразовими засобами. Як і Вітя Рекало: він простий у спілкуванні, але дуже складний у своєму емоційному і творчому житті. Така в нього і музика, і поезія.
Я надіюсь, що гарно вивчу цю сюїту, я її вже вивчив. Слава Богу, що в мене є ще тиждень на те, щоб її удосконалити. Маю надію, що представлю Віктора в цій його новій композиторській іпостасі дуже достойно. Ми всі його знаємо як супервиконавця, менше – як композитора. Тепер дізнаємося про нього як про композитора. Так що ідея ренесансної людини – жива. В черговий раз я намагаюся її втілити. В назві концерту цього немає, але сенс —присутній.
Про назву. Тобі вдається називати фестивалі так, що відчувається певний зміст.
— Іде якесь повідомлення. По-перше, концерт для мене — один макротвір. Ми про це говорили колись — що це не тільки певна кількість творів, випадково чи не випадково вибраних, а й сам по себе концерт (чи концерти) – постмодерністичний макротвір. Кожна деталь, що є навколо концертів (і назва, і афіша, і моя літературна «діяльність» у фейсбуці) – все вони існують як запчастини одного цілого. Назва вийшла досить складною, в ній закладено багато сенсів. Наприклад, я хочу, щоб стало більш популярним прекрасне українське слово «славень» замість слова «гімн». Дуже ж гарно звучить – «славень». І будуть три «славні»: перший — наш Гімн України, другий — наш духовний гімн, наш справжній духовний гімн України (твір Миколи Лисенка «Боже великий, єдиний»). Це твір хоровий, але я зробив власну концепцію для віолончелі соло. А також буде «духовний гімн» України. Хтось запустив, що «Мелодія» Скорика є духовним гімном України. І він якось так пішов у народ, з усією серйозністю говорять, що «Мелодія» Скорика є духовним гімном України. Насправді я вважаю, що це — досить вдалий хід в жанрі кіномузики, але його назвали «духовним гімном України».
Тобі не подобається?
— Трошки зайвий пафос. П’єса мені подобається, але… як «духовний» гімн України він в мене викликає іронію.
Треба розтрощити?
— Ні, трощити нічого не буду, але посвята Оресту Смовжу в цьому творі звучатиме.
І всі інструменти будуть цілими?
— Всі інструменти будуть цілими.
Про літературну діяльність у фейсбуці — без крапок, пробач, мені почулась іронія в цьому висловлювання, але це ж — змога зробити музику в більш доступній, більш зрозумілій для всіх формі. Для тебе це важливо?
— Для мене це важливо. Для мене це дуже важливо – навколо наших концертів (у сфері так званої «академічної музики») забрати пафос, офіціоз. І додати кусь більш веселу, більш творчу, більш неординарну форму подачі всього. Я трошки стою в опозицію до такого стилю, наприклад, нашої Філармонії, де виходить ведуча (чи ведучий) і поставленим голосом перераховує регалії солістів, наявні чи вигадані. Це ніби обов’язково оголосити про те, що просто виступає там хтось, там, скажімо, Золтан Алмаші. Просто сказати: «Виступає Золтан Алмаші» не можна, треба спочатку сказати: «Виступає лауреат міжнародних конкурсів». У мене в доробку є лауреатство, а є люди, в яких його немає, але все одно треба оголосити, без цього виступ не рахується.
Тобі подобається, коли музика поряд зі слухачем, а не на постаменті?
— Тільки не на постаменті. Треба цей постамент взагалі знищити. Музика – це є повідомлення, абсолютне інтимне, чесне, це є розмова однією людини, що на сцені, з людиною, яка прийшла її слухати. Між ними немає ніякої різниці (вони в певний момент можуть помінятися місцями), от прийде на концерт лікар, чи адвокат, чи програміст, чи журналіст. Ннаступного дня цей композитор, або виконавець піде до лікаря і вони поміняються місцями. Тобто, просто є безпосереднє спілкування, таке, як ми зараз з тобою — розмовляємо в «Пророці» й слухаємо музику (хороша ж звучить рок-музика). Це абсолютне повідомлення, яке не потребує ніяких постаментів, ніяких фальшивих пафосів. Чомусь мені здається, в цьому є щось прекрасне, свіже і чесне. Фестиваль «Гольфстрім» – він про це. Фактично, концерти «Гольфстріму» по контенту, по концепції, музиці можуть і не відрізнятися від концертів у Філармонії, чи в Музеї Ханенків, чи на фестивалі «Музичні прем’єри сезону». Але є форма подачі, плюс моя особистість: я присутній на тих концертах, як стендапер (зараз є таке модне, але на жаль, скомпрометоване слово).
Гарне слово.
— Ну так. Певні особи його скомпрометували.
Тобто це буде справжній стендап?
— Так. Я хочу спробувати і цей формат. Очевидно, це теж буде яскравою ознакою фестивалю «Гольфстрім».
Давай про фестиваль поговоримо, його жанр, мета – музика без посередників, без перекладу, це схоже на арттерапію, ще він про знання. Що ще?
— А фестиваль – він вже триває. Тобто підготовка до фестивалю… так званий «піар» – він є теж частиною концерту, я його сприймаю дуже творчо.
Роздуми про фестиваль – це вже фестиваль.
— Роздуми про фестиваль – це вже фестиваль. До речі, версія «Мелодії» Скорика» – прийшла якби походу. Я не планував цей твір включати, його немає в афіші. Але мені здається, що тему славнів «духовних» з ним можна повністю вичерпати.
Ну це ж цікаво – подумати про те, що ми робимо зі своїми гімнами, чому нам це важливо.
— Плюс іде спілкування, навіть між різними проєктами. От в березні був проєкт Ореста Смовжа, на якому, я, на жаль, не був присутній, але кульмінаційні фрагменти бачив.Було про це спілкування в Інтернеті. Наприклад, восьмого березня мав бути концерт, де мав би бути мій твір і «Мелодія» Скорика. Орест з цього приводу іронічно жартував. Ну і я теж підхопив цю тему і вирішив саме йому посвятити цю обробку «Мелодії» Скорика, тому що вона – оригінальна (знову ж таки, я не буду розкривати всіх карт), абсолютно в дусі Орестового перформансу, тому що вона триває не більш хвилини (бо сама «Мелодія» Скорика триває три-чотири хвилини, в залежності від того, наскільки її духовно грають). А тут буде шорт-версія. Ну от, частково розкрив таємницю.
Ще що ти хотів би анонсувати з прогами фестивалю?
— Я в процесі створення анонсу. Цього разу мене якби Вітя Рекало благословив на це, сказавши: «Пиши!». От і пишу. Це такий роман (або серіал) під умовною назвою «Десять днів до Гольфстріму». І кожен день з’являється якась новела. Я поки що цю ідею послідовно втілюю. За основу береться якийсь твір, який буде звучати в концерті. І навколо цього твору будує якусь псевдоінтелектуальну конструкцію.
Багато іронії, багато. Бачиш, ми спостерігаємо за діалогом зі Смовжем, ми спостерігаємо за діалогом з Рекало («Десять днів до фестивалю» – це рима до твору «Сім світанків»). Цікаво, чи ще будуть діалоги?
— Мені важко зараз спрогнозувати. Напевно, будуть. Це залежить від людей, які хочуть (або навпаки) спілкуватися.
Тобто ти – відкритий?
— Безумовно. Мені б хотілося більше фідбеку, щоб було більше діалогів.
Ти казав, що афіша – це також фестиваль, це дія фестивалю. Хто її малював, хто її створював?
— Афішу створила альтистка камерати Валя Буграк. Тут, до речі, анонс: на другому фестивалі «Гольфстріму», восьмого квітня, де Валя Буграк і Володимир Ворончук, піаніст, представлять шикарну програму української музики в форматі «альт-фортепіано». Там будуть Лятошинський, Загорцев, Алмаші.
Хороша компанія!
— Так. А ще – хтось із композиторських монстрів західного регіону (здається, Колесса чи Людкевич). Програма – просто неймовірна, виконавці – теж неймовірні, просто прекрасні.
Афішу зробила Валя Буграк. Вона знайшла картинку, яка мені зразу запала в душу. Так що це – теж частина фестивалю, це вже якби йде концерт.
Які музичні майданчики для тебе виглядають так, щоб «Гольфстрім» міг би там «зіграти» десь ще?
— Раніше «Гольфстрім» був на різних майданчиках. Але в основному відбувався тут, у Спілці композиторів. Мені навіть наша альтистка Катя Супрун говорила: «Пора вже виходити на інший рівень. Пора йти в Філармонію чи театр». Так-то я з нею погоджувався, але разом з тим мені було якось прикро за зал Спілки композиторів, який вважався серед «прогресивної» (знову беремо в лапки це слово, бо воно досить широке й неоднозначне) публіки. Серед цієї публіки наш зал вважався… з запахом нафталіну. Було модним говорити, що «Спілку композиторів треба розігнати». Мені було прикро, тому що я це середовище…
Це ж дім.
— Це ж дім, так, я його люблю. Я тут живу фактично. Я з Катею Супрун мав навіть полеміку: «Ок, можна робити фест деінде. Але те, що це не той рівень – я з цим не згоден. Тобто ми самі робимо рівень. Якщо ми будемо робити тут цікаві речі, то люди захочуть бути, і прогресивний натовп сюди повалить, і будуть квитки по п’ятсот гривень і так далі». Я жартую. Насправді цінова політика зараз дуже стримана (сто гривень). І після довгої перерви зараз – знову буде «Гольфстрім». Якщо наші вороги нам не будуть заважати якраз у цей момент, він відновиться.
Я думаю, що цей зал – для мене він абсолютно самодостатній. Я хочу робити концерти саме тут, щоб він став легендарним. Фактично, весь цей наш простір – він поволі стає дуже творчим, привабливим: тут, поверхом нижче, знаходиться Opera Aperta, де неймовірно цікаві речі почали відбуватися; в наступному під’їзді є Київська спілка, де Роман Горобець став активно проводити дуже цікаві концерти. Весь цей наш простір – він поступово стає таким смарт-кластером. Бувало так, що одночасно події відбуваються, і люди не знають, куди йти.
Так що будемо цей простір розвивати і трансформувати нашу Спілку композиторів, щоб словосполучення «Спілка композиторів» викликала у людей захват, а не досаду, це важливо. Все в наших руках.
Останнє питання – не про «Гольфстрім», а про Консу. Чи потрібно, на твою думку, змінювати її назву? І на яку?
— «Чайку геть! Давайте Лятошинського!».
Спілкувалася Віка Федоріна
- Що: фестиваль Гольфстрім. Славні (та) нові імена.
- Де: Національна Спілка Композиторів, вул. Євгена Чикаленка, 32
- Коли: 25 березня, о 17:00
- 1. Михайло Вербицький – Славень України, версія для віолончелі соло З. Алмаші
- 2. Наталія Шарай – “Монолог” для влч.соло
- 3. Микола Лисенко – “Боже великий, єдиний” (Духовний Славень України), версія для влч.соло З.Алмаші
- 4. Любава Сидоренко – Breath для влч.соло
- 5. Золтан Алмаші – Сюїта для віолончелі соло (Прелюдія, Вальс, Сарабанда, Танго)
- 6. Мирослав Скорик – Мелодія (“Духовний Славень України”), версія для влч.соло З. Алмаші (Присвята Оресту Смовжу)
- 7. Віктор Рекало – Сюїта “Сім простих світанків” для влч.соло
