Сьогодні ми презентуємо розмову з директором Одеського Зоопарку Ігорем Біляковим: Біляков Ігор Володимирович, закінчив біологічний  факультет Одеського Держ. Університету, в Одеському Зоопарку спочатку працював волонтером, потім, з 1983 року кіпером (доглядачем за тваринами), завідуючим акватераріумом, співробітником наукового відділу, директором (з 2013)… Каже, що він — щаслива людина, бо мало хто має слона, а він має¹… 

Перше питання традиційне – про роль зоопарків взагалі. Навіщо в наші часи потрібні зоопарки?

— Зоопарк вирішує три основні завдання. Природоохоронне, наукове та еколого-просвітницьке. Природоохоронне – це зрозуміло, це збереження генофонду рідкісних тварин. Щоб види не зникали з природи, зоопарки, багато які,  розводять ці види і зберігають генофонд на базі своїх колекцій. І потім, навіть якщо види зникають, або майже зникають у природі, це дає можливість реінтродукції. У дикій природі дедалі більше видів перебуває під загрозою, вона стає дедалі небезпечним місцем для багатьох видів, і тут роль зоопарку як останнього шансу лише зростатиме. Друга – це наукова роль, і тут у різних зоопарків різні тематики. Так склалося, що у нас напрямок – це хижі птахи півдня України, у нас є дуже обізнаний орнітолог, Віктор Іванович Пилюга, який усе своє життя поклав на хижих птахів, він їх великий знавець, і він має великі успіхи на цій ниві. Ще один напрямок – змії, взагалі рептилії півдня України, це вже моя єпархія, бо я зі студентських років займаюся рептиліями, я герпетолог, і майже все своє життя завідував тераріумом Одеського зоопарку. І ми маємо багато, скажімо так, старих кадрів, польовиків у класичному розумінні цього слова, маємо класичну зоологію, ми ведемо моніторинг диких природних популяцій рідкісних видів півдня України. Ну і в самому зоопарку – розведення, утримання, особливості виду… Є серйозні напрацювання зі збагачення середовища для тварин, це напрям, яким зараз активно займаються у різних зоопарках. Третя місія – культурно-просвітницька, вона на мій погляд найважливіша, бо зоопарк – це публічне місце, воно покликане для того, щоб сюди приходило якнайбільше народу. Ми принаймні намагаємося, ми для цього навіть тримаємо невелику ціну на квитки, для того, щоб люди могли ходити сюди часто, всією сім’єю, і це дуже важливо, особливо для дітей, ну і, звичайно, для дорослих, тому що саме тут діти вчаться любити тварин, знати тварин, шанувати тварин, це дуже важливо. Є, я вам скажу, такі рухи, такі спільноти у всьому світі, в тому числі й в Одесі, які категорично налаштовані проти зоопарків взагалі – будь-яких зоопарків. Є така ідеологія, яка не сприймає зоопарки, і люди, які її сповідують, вони, напевно, керуються насамперед любов’ю до тварин, але вони не враховують різні моменти. Насамперед, того, що зоопарки потрібні для збереження тварин. Не треба плутати зоопарк та цирк, це все одно, що порівнювати стілець із електричним стільцем. Там комерція, там насильство над тваринами, тут ми намагаємося, будь-який зоопарк намагається створити для тварин такі умови, де вони будуть щасливо жити повноцінним життям, давати потомство, тощо… і діти, які приходять сьогодні до зоопарку, тут можуть побачити тварин, вони емоційно наповнюються, і вони, ці маленькі діти, завтра зростуть, і займатимуть різні посади, вони будуть президентами, депутатами, прийматимуть закони, зокрема й природоохоронні, екологічні закони. І оскільки тваринний світ, вся біосфера в цілому сьогодні дуже залежить від людини. Потрібно щоб людина любила тварин, любила природу, а навчитися цьому можна тільки емоційно наповнившись у дитинстві. Тому я гадаю, що ті люди, які сьогодні з любові до тварин протестують проти зоопарків, самі навчилися любити тварин, коли вони в дитинстві ходили в ці зоопарки, проти яких вони сьогодні протестують. Це три такі завдання, які має вирішувати будь-який зоопарк.

Коли ви говорите про збагачення середовища, ви говорите про інтродукцію видів навспак  у природу?

— Ні. Збагачення середовища це зовсім інше – це збагачення штучного середовища. Ось сидить у вольєрі тигр, і як зробити його життя більш наповненим. Тобто збагатити його існування. Тобто, чим інтелектуальніша тварина, тим більше їй потрібно пропонувати таких елементів, це цілий напрямок, мавпи, слони, як найрозумніші, їх потрібно не просто годувати, а пропонувати якось ці корми добувати, діставати, вирішувати якісь ребуси. Якісь розваги мають бути. Ось ті гарбузи, що ми даємо вовкам і тиграм на ці свята Хеллувіна, для них це перш за все іграшки². І вони реалізують свої ігрові потреби. Потрібно давати якісь ментальні навантаження. Ми, скажімо, робимо з картону опудала зебр, антилоп, усередині там м’ясо, і ставимо їх. Вовки бачать, що це картонна штука, але вони підігрують, вони починають полювати на це, накидатися, ніби уявляючи, що це справжня дичина. Це дуже важливий момент, щоб дати хижакам відчути себе хижаками. Тут дуже багато різноманітних напрямів, але це все збагачення середовища.

Як оті дзеркала, що стоять у вас у загоні з фламінго, щоб тим було психологічно комфортніше, оскільки вони люблять перебувати у великих групах родичів. А скажіть, ось ви працюєте із рідкісними видами птахів півдня України. І ви казали, що забирали птахів у фотографів.

— Не ми забирали. Забирають зазвичай зоозахисники разом із поліцією. Це скільки я пам’ятаю себе, я маю на увазі останні десятиліття, йде боротьба з цим явищем. Це злочинний бізнес, який завдає серйозної шкоди і самій цій тварині, яка використовується, тому що ці фотографи, вони беруть десь, накуповують, часто контрабандних тварин, або виловлюють, або знімають з гнізд цих птахів, або тримають якихось різних лемурів, мавп, навіть шиншил та кроликів використовують, і коли ось таке стоїть на Дерибасівській… До речі, зараз їх вже значно менше. Раніше у 90-ті це цвіло пишним цвітом. І поліція разом із волонтерами робили рейди, ось, до речі,  цей юнак на портреті, у нас на вході є пам’ятна дошка, він загинув під Херсоном, Георгій Липський, я його добре знав, він дуже багато до війни у цьому напрямі працював. Він нам привозив цих орлів і сов,  різних тварин привозив…

Так, я читала про нього, він ще займався стерилізацією бездомних собак і був зоозахисником.

— Так, він був зоозахисником, одним із засновників товариства «Закон природи», дуже гарний хлопець. Дуже…

Йдуть першими як я помітила, ті, в кого розвинена емпатія. Просто серце розривається. Я тут була на відкритті виставки Бориса Айзенберга, він був директором ботанічного розплідника, просвітителем і художником. Доброволець. Загинув, рятуючи побратима. І, я саме це хотіла запитати, але вийшло так, що ми до цієї теми самі підійшли. Це роль зоопарків у війну. Вона же ж явно змінюється, й радикально.

— Так. Вона дуже змінюється. На мій погляд додаються, я це зрозумів дуже швидко, коли розпочалася війна, ще дві функції. Перша – це, незважаючи на всі складнощі воєнного часу, елементарно потрібно максимально зберегти всіх наших тварин. Зберегти без втрат. У нас, дяка богові, поки що це виходить… Є зоопарки, які сильно постраждали, навіть Миколаївський зоопарк там падали уламки ракет, там було дуже голосно, хоча ніхто не загинув, але Харківський, Фельдман-парк там же ж, здається, шестеро людей загинуло, співробітників, загинуло багато тварин, він був зруйнований… є зоопарк «Дванадцять місяців» під Києвом, який побував в окупації, і там вони залишалися кілька місяців. Тобто нас бог милував від якихось серйозних неприємностей, в нас навіть раціон тварин майже не змінився. Ну так, треба максимально зберегти нашу колекцію, ну й колектив… Наш колектив теж… ніхто не роз’їхався, і навіть жінки з маленькими дітьми, на початку війни у нас пара осіб поїхало, але одна жінка повернулася… коротше, всі на місці. Це все дуже важливо. І ще одна місія – це, можна сказати, вже військова, бо потрібно щодня відкривати зоопарк, щоб люди приходили сюди щодня, щоб вони приводили дітей… У нас дуже багато ТПО³ у місті, у нас взагалі дуже широкі пільгові програми, у нас безкоштовно йдуть завжди, як і було, багатодітні, сироти, інваліди, та, звісно…

Біженці?

— Так, ТПО, і, звісно, військові. А це дуже багато людей. І дуже багато одеситів ходить, щодня, і я вам скажу, коли ми відкрилися, двадцять шостого березня – ми закрилися, звичайно, першого дня, місяць ми були закриті, — але двадцять шостого березня ми відкрилися, і у нас був аншлаг, десь під п’ять тисяч відвідувачів. Ми відкрилися з оркестром, з помпою, все ось це… і працюємо щодня. І намагаємося проводити дуже багато заходів, насамперед для дітей та для військових. Різні свята, різні заходи, різні акції… До нас приходять колективи творчі одеські, і з Театром Юного Глядача ми дуже тісно пов’язані, вони тут проводять свої виїзні спектаклі… дуже багато всього. Тож це дає можливість городянам трішки набратися позитиву, набратися спокою, гарного настрою, впевненості, і це є вкрай важливою місією саме під час війни.

Але ви ж ще й брали тварин з інших зоопарків?

— З усіх інших зоопарків ми прийняли тільки цю пару білих левів. Саме із зоопарків. Ми приймали дуже багато тварин, особливо у перші тижні повномасштабної війни, коли люди масово виїжджали з Одеси, і ми дали таке оголошення, що приймаємо дрібних домашніх улюбленців. І ми прийняли загалом понад тисячу тварин. Це дуже багато. Починаючи від черепах, хамелеонів, папуг… Папуг нам багато віддавали. Шиншили, кролики, хом’яки. Майже половину з них, триста з чимось, ні, чотириста, менше половини, їхні господарі забрали назад, коли пішла зворотна хвиля, люди почали повертатися. Десь на початку літа двадцять другого. І багато забрали. А другу половину ми роздали в інші сім’ї, і нам досі, буває, здають тварин, і ми їх приміщуємо, намагаємося знайти нових господарів, людей, які нікуди не їдуть. І я вам скажу, зараз здають рідко. Нині мало хто їде. Але коли були ці нещодавні обстріли, коли центр міста розбомбили, собор, то після цього тиждень-півтора знову пішов такий потік, було видно, що люди знову почали від’їжджати, бо знову почали здавати звірят.

Собаки-кішки теж?

— Ні. Собак і кішок ми не беремо, тому що ми чудово розуміємо, що ми захлинемося в цьому потоці, якщо ще й собак і кішок братимемо, у нас немає можливості їх тримати, ніде. Це інші тварини, з собаками треба гуляти, у мене не вистачить співробітників і місця, де їх тримати.

Ось ви на екскурсії розповідали про білих левів, що вони, єдині з усіх тварин зоопарку, страшенно боялися сирен, так? Повітряна тривога.

— Так, боялися. Ми, коли їх привезли, це було на початку квітня, керівництво Фельдман-парку звернулося до всіх із проханням допомогти у розміщенні, бо у них було зруйновано дуже багато об’єктів у зоопарку, ми поїхали саме за левами, бо ми просто оцінили, кого ми можемо взяти, помістити тут, ось від цього треба було танцювати, і ми розмістили цих левів у новому нашому тигрятнику, потіснили трішки тигрів, і один із відсіків віддали левам. У нас є своя машина, такий бусик, ми поїхали, я із замом і водій… У самому Харкові ми були кілька годин, приїхали, забрали цих левів і поїхали.

Вони приїхали дуже травмовані, так? Я читала. Що вони билися об ґрати.

— Так. Вони, коли сиділи там у себе, там були обстріли, і вони від страху билися об свої ґрати, вони були всі в подряпинах, морди розбиті, і вони були дуже налякані. І ми їх лікували, і десь за півтора місяця вони повністю відновилися.

Їм приємно, коли публіка, ви казали.

— Так, вони почувають себе в безпеці. У них ось так — публіка є, отже, не стрілятимуть. Наші тварини не бояться сирен, тому що в нас не було прильотів, дяка богові та ППО, і вони не можуть у своїх головах зв’язати тривогу та обстріли, для них сирена й сирена, ну виє. А ці леви, вони знали, що за сиреною будуть вибухи. І вони лякалися. Але потім це також минулося. Нині вони теж не реагують на сирени.

Ще таке питання – Каховське водосховище. Ось якось на житті зоопарку катастрофа відбилася? Я знаю, волонтери збирали червонокнижних тварин, тритонів зокрема.

— Дуже багато, так. Ми прийняли буквально за кілька днів майже чотириста тварин. Ми самі виїжджали і збирали на березі, і нам дуже багато одесити привозили. І одеситам, звичайно, дуже велика подяка за те, що вони такі небайдужі. Сюди ж припливли такі острови – всякі гілляки, з очеретом, зі сміттям, і на цих плавунцях було дуже багато тритонів, жаб, вужі були, черепахи, ондатри, навіть єнотоподібні собаки. І ми їх тут приймали, кого треба було, лікували. А це все навколоводні жителі, але з них тільки вужі можуть жити в морській воді, решта — це прісноводні, ті ж черепахи, ті ж тритони. Ми в дельті Дністра випустили жаб, черепах випустили, ондатр. З ондатрами взагалі цікаво. Ондатр загинуло у процесі цієї катастрофи дуже багато. Загалом загинуло багато тварин, це ж не лише для диких тварин трагедія, загинуло багато і свійських теж,  бо зловили та врятували лише частину з того, що люди бачили. А більшу частину ж взагалі не бачили. Ось із ондатрою. Нам принесли вісім ондатр. Ми всіх їх виходили та випустили на Дністрі. Але ми виїжджали п’ять чи шість разів, коли нам дзвонили і говорили: «тут ондатра!», або частіше говорили «тут видра!». І це завжди виявлялася ондатра. І ми за всі виїзди не впіймали жодної ондатри. Ми просто не змогли їх упіймати. Тому що це звір дуже шусткий, і цими сачками, мережами, як не підійдеш, вона пірнає одразу у воду, і все! Як ці одесити, які принесли вісім ондатр, зуміли їх упіймати?… Ну вони, звісно,  їх приносили по одній, різні люди, але як вони примудрилися виловити їх, я просто знімаю капелюха! А тритонів ми тримали до вересня, і частину з них ми віддали до Черкаського зоопарку, вони там хочуть зробити програму з розведення, примноження популяцій, а частину віддали герпетологам з українського герпетологічного товариства, вони їх відвезли вже випускати назад на Херсонщину, там вже місцеві фахівці, вони знають, куди краще. Це червонокнижний вид.

Ви взагалі працюєте з місцевими червонокнижними видами?

— Звичайно. Насамперед це хижі птахи, різні, у нас уже тринадцять років є програма «Філін», «Пугач», ми розводимо пугачів, ми їх випускаємо в дельті Дністра, на Дунаї, з Дунайським біосферним заповідником у нас угода, ми навчаємо цих пташенят полюванню. І коли вони молоді, але вже зміцнилися, коли вони вже вміють полювати, їх потрібно випускати, поки вони не встигли сильно звикнути до людини … Взагалі я вам скажу, що у нас вже давно працює центр реабілітації, і до нас люди давно вже приносять різних тварин, диких, які з якихось причин опинилися у біді. Здебільшого це птахи. Бувають, звісно й кажани, їжаків носять, тих самих єнотоподібних собак, куниць, але переважно це птахи. Різні птахи. І серед них червонокнижні. І ми завжди намагаємося доглянути, вилікувати, вигодувати та випустити. Випускаємо дуже багато. Птахів приносять кожен день, частина з них, невелика, гине, частина залишається у нас, тих, що вже не можуть жити на волі, але більшу частину нам вдається вилікувати та випустити. З птахами як? По-перше, щоб його випустить, він фізично має бути здоровим, тобто, якщо був перелом крила, функція польоту повинна зберегтися після одужання. Не кожен птах після перелому крила може літати, іноді буває, що треба ампутувати крило, тоді він залишається у нас. А якщо функція польоту збережена, і немає жодних поведінкових змін, бо птахи дуже швидко звикають до людей,  то ми намагаємося, якщо це можна, довго не тримати їх, щоб вони не імпринтувались⁴. Особливо це стосується пташенят. Буває, що випадають пташенята з гнізд, їх приносять нам, і їх треба догодувати, і до того, як вони встигнуть імпринтуватись, випускати. А буває, що вдається вже навіть такого імпритованого птаха розлітати, він в них все літо просидів, а потім вони приносять. І там уже орнітологи повинні визначити, чи можна його випускати, бо ми таких садимо у великі вольєри, де багато їхніх родичів, бо коли вони разом, птах дуже швидко дичавіє.

Тобто він соціалізується.

— Так. Щоб він перестав липнути до людини, бо це небезпечно. Тоді він стає самостійним. Тобто сенс цієї роботи полягає в тому, щоб вилікувати і випустити.

Я бачила у вас кілька лелек, це ті, що прийшли з пошкодженими крилами?

— Так. Нам приносять навіть лелек, вони в нас теж, буває, розмножуються. У нас, до речі, того року, коли ковид був, у двадцятому, ми були закриті всю весну, і в зоопарку залишились тільки співробітники, людей не було, не було відвідувачів, лелеки у нас ходили  просто скрізь. І ось вони зробили два гнізда, дві пари, просто на газоні за метр від пішохідної зони, ось де центральна алея. І вони сиділи на гніздах, вилупилися пташенята, вони їх ходили годували, і тут скінчився карантин та зайшли люди. І вони догодували своїх пташенят, ми поставили таку табличку, що обережно, лелеки захищають пташенят, бо вони намагалися відігнати відвідувачів, не підпускали, ну вони таки їх виходили, пташенята виросли, та у якийсь момент просто піднялися на крило та полетіли.

Ось, треба ж! Самі навчилися. Тому що я бачила льотні школи лелек, як вони збираються на лузі і дорослі птахи молодь тренують, ходять строєм по лугу, вчать злітати, сідати, всякі фігури в повітрі робити. І пелікани⁵ у вас, так? Вони теж нелітаючі?

— Так, вони не літають. В нас як? У птахів є закриті вольєри, там птахи на крилі, а є відкриті, і там різні птахи, деяким ми пір’я не підрізаємо і вони літають по зоопарку, а є пелікани, баклани, їм для того, щоб вони не відлітали, після кожного линяння, коли виростає нове пір’я, потрібно на одному крилі підрізати махове пір’я. Саме на одному крилі. Потім, коли вони знову перелиняють, процедуру треба повторювати.

Тобто вони просто експонати. Вони не те щоб врятовані від якихось неприємностей.

— Ну так, це є ж колекція наша. Є ті, що колекція, а є ті, що врятовані. Це два різних поголів’я, бо врятованих ми прагнемо випустити. А тих, що складають колекцію, ми прагнемо розмножувати.

І, нарешті, останнє питання. Ви відомі своїми кумедними відеороликами, на кожне свято ви зі своїми співробітниками робите такі веселі музичні кліпи. Це вже така традиція? Я, коли передивлялась новини про вас, там просто розсип – директор Одеського зоопарку зняв кліп про зомбі апокаліпсис…  Директор Одеського зоопарку зняв кліп до дня закоханих… директор зоопарку Ігор Бєляков заради відео вбрався тигром…

— Так, це традиція, і я вам скажу, це реклама певною мірою. Тому що у нас є свій оператор, є… ну загалом, ми самотужки, не будучи артистами та поетами… от я пишу вірші, співаю пісні, ми робимо ці ролики, і наші співробітники, бухгалтерія, науковий відділ, екскурсоводи , всі вони знімаються у цих роликах. Тобто у цих роликів нульовий бюджет практично. Ми не витрачаємо на них грошей, але вони добре працюють як реклама зоопарку. І це дає нам можливість взагалі не витрачати гроші на рекламу. Тому що реклама – річ дуже дорога. Ми самі собі реклама. Ми намагаємося. І вона працює. Вона дуже добре працює. І крім того, це дає можливість народ повеселити, розсмішити, тому що більшість наших кліпів мають гумористичний характер із легким еротичним ухилом. Ми зараз до Хеллоувіна випустимо незабаром новий маленький такий кліп. Хеллоувінський⁶.

Так, я вже помітила, і гумор, і еротичний ухил. Ви взагалі у місті дуже відома постать, ви це знаєте?

Розмовляла Марія Галіна

Примітки

¹Про життя, турботи та радощі директора зоопарку див.  тут

² У гарбузах заховано м’ясо, тигри просто в захваті, б’ють їх лапами, підкидають, катають, я сама бачила.

³тимчасово переміщених осіб.

⁴ тобто прив’язалися до людини як до заступника батьківської особи.

⁵Пелікан – червонокнижний птах регіону, символ Одеського зоопарку. 

⁶Посилання на ю-т’юб канал Одеського зоопарку тут. Кліп бачила, він дуже вчасний та бомбезний.